1.5.Характеристика твору Хайєка «Шлях до рабства».

Книжка «TheRoadtoSerfdom» була написана 1944 року, а 1994 року опубліковано ювілейне 50-те видання книжки, передмову до якої написав Мільтон Фрідман. Показана Хайєком ідея полягає в тому, що всі форми колективізму через свою логіку неодмінно призводять до встановлення тиранії. Він використав Радянський Союз та Нацистську Німеччину як приклад країн, що пройшли повний «шлях до рабства», що призвело до встановлення диктатури. Хайєк вважав, що в економічній системі з централізованим плануванням, розподіл та розміщення ресурсів та товарів знаходитиметься в руках порівняно малої групи людей, яка не здатна ефективно обробляти інформацію, необхідну для адекватного розподілу ресурсів та товарів що знаходяться в розпоряджені керівників. Неузгодженість стосовно практичної реалізації будь-якого економічного плану разом з неадекватним керуванням ресурсами центральними планувальниками неодмінно потребуватиме примусу для досягнення бодай якихось цілей. Недієздатність центральних планувальників сприйматиметься як брак необхідних повноважень державою для реалізації начебто гарного задуму. Таке сприйняття призводить до того, що люди голосуватимуть за надання більшої влади державі, та сприятиме зростанню авторитету «сильної руки», керівника, який «здатен робити справи». Після такого розвитку подій країна скотиться в тоталітаризм. Хайєк вважав, що «шлях до рабства» починається з централізованого планування економіки, що пригнічує вільний ринок та завершуєтсья зникненням економічних та особистих свобод людини.

Принципово Хайєк не був проти державного втручання в економіку, але вважав, що мають інсувати певні принципи, які б відокремлювали законне втручання від незаконного. Він боявся, що його ідея може сприйматися не повністю: бізнесмен, який бажає, аби «держава злізла з його спини» не може, наприклад, вимагати протекціонізму від іноземної конкуренції.

В «Шляху до Рабства» він написав: «Принцип „мета виправдовує засоби“ в індивідуалістичній етиці тлумачиться як заперечення будь-якої моралі. В колективістській етиці він є обов'язково необхідним правилом.»

Причиною появи тоталітаризму в Європі Хайєк вважає нехтування фундаментальними цінностями на яких побудована європейська цивілізація. Він пише: "Впродовж двадцяти п'яти років, поки примара тоталітаризму не перетворилася в реальну загрозу, ми неухильно віддалялися від фундаментальних ідей, на яких було побудовано будинок європейської цивілізації. Шлях розвитку, на який ми ступили із самими райдужними надіями, привів нас прямо до жахів тоталітаризму. І це було жорстоким ударом для цілого покоління, представники якого дотепер відмовляються вбачати зв'язок між двома цими фактами" .

Як зауважує вчений, про ймовірність такої трансформації застерігали фундатори лібералізму: "Це, - пише Хайєк, - підтверджує правоту основоположників філософії лібералізму, послідовниками яких ми усе ще схильні себе вважати. Ми послідовно відмовилися від економічної волі, без якої свобода особи і політична в минулому ніколи не існували. І хоча найбільші політичні мислителі XІХ ст. –Де Токвіль і лорд Ектон –зовсім недвозначно стверджували, що соціалізм означає рабство, ми повільно, але вірно просувалися в напрямку до соціалізму. Тепер же, коли буквально в нас на очах з'явилися нові форми рабства, виявилося, що ми так міцно забули ці застереження, що не можемо побачити зв'язку між цими двома речами.".

І далі: "Ми демонструємо дивну готовність розстатися не тільки з поглядами Сміта і Юма чи навіть Локка і Мільтона, але і з фундаментальними цінностями нашої цивілізації, що сягають до античності і християнства. Разом з лібералізмом XVІІІ -XІХ ст. ми відкидаємо принципи індивідуалізму, успадковані від Еразма Ротердамського і Монтеня, Цицерона і Тацита, Перикла і Фукідіда".

Хайєк погоджується з думкою нацистського лідера, який назвав націонал-соціалістичну революцію у Німеччині "контрренесансом", адже "це був рішучий крок на шляху руйнування цивілізації, що створювалася починаючи з епохи Відродження і заснованої насамперед на принципах індивідуалізму».

Розділ 2. Людвіг фон Мізес як один із основоположників неолібералізму.

Людвіг фон Мізес - австрійський економіст, основоположник неолібералізму, засновник австрійської школи економіки, "останній лицар класичного лібералізму". Послідовний критик економічної бази соціалізму, глибокий аналіз культури ринкових відносин якого став основою класичної ліберальної перспективи політичної економії та правової держави. У 1909—1934 Людвіг фон Мізес — економічний радник, пізніше головний економічний радник Австрійської торгівельної палати. Вчений — один з тих, хто врятував Австрію від гіперінфляції на початку 20-х років ХХ століття, створив Інститут досліджень економічних циклів, директором якого призначив Фрідріха Хайєка — свого колишнього учня, майбутнього лауреата Нобелівської премії. У ці ж роки організував відомі приватні економічні семінари, в роботі яких брали участь кращі молоді європейські економісти і з якого вийшла ціла плеяда майбутніх видатних знавців економіки. З 1940 — Людвіг фон Мізес у США. У США Людвіг фон Мізес не досяг тої популярності й розуміння, які мав у Європі, викладаючи у Відні та Женеві. Його ідеї не завжди підтримувалися. Проте вчений і в Америці займався викладацькою діяльністю і був одним з найстаріших професорів США.

Основні твори - "Розвиток відносин між панськими та селянськими господарствами у Галіції у 1772-1842 рр." (1902), "Теорія грошей та обігових засобів" (1912), "Суспільне господарство: дослідження соціалізму" (1922), "Лібералізм" (1927), "Бюрократія" (1944), "Людська діяльність: трактат по економічній теорії" (1949).

Основні принципи і доктрини неолібералізму за вченням Мізеса:

• Головним принципом і висхідним пунктом формування економічної стратегії держави вважав індивіда з його потребами і засобами їх задоволення;

• Теорія господарства: він розробив теорію циклів підприємницької діяльності (бізнес-циклів) і концепцію неможливості раціонального ведення господарства і здійснення економічного розрахунку в умовах планово-централізованої економіки. За умов такої моделі господарювання, на думку Л. Мізеса, неможливий економічний розрахунок, оскільки ціни не віддзеркалюють попиту й пропозиції і перестають служити вказівником того, в якому напрямі необхідно розвиватися виробництву, щоб забезпечити належну економічну рівновагу. Тому держава в даному разі не володіє інституційними можливостями для регулювання економічними процесами, і «регульована економіка соціалізму» насправді перетворюється на царство свавілля творців плану. Тобто вона стає запланованим хаосом. Якщо не існує вільного ринку — не існує й механізму цін, а отже — не має й методологічних основ для здійснення економічного розрахунку;

• Л. Мізес піддав гострій критиці політику державного інтервенціонізму як державного втручання в господарське життя. В наукових працях «Лібералізм», «Критика інтервенціонізму» він розвиває тези про те, що найбільш раціональною і зваженою державною політикою може бути лише лібералізм, надання цілковитої свободи суб'єктам ринкових відносин, оскільки абсолютними основами цивілізації є розподіл праці, приватна власність і вільний обмін ресурсами;

• У своїх роботах "Соціалізм" (1951), "Антикапіталістичний психоз" (1956) та інших Мізес проголошував капіталізм системою, яка повністю відповідає природній природі людини;

Ринкова економіка — єдина форма організації, що гарантує свободу особи як в економічному плані, так і в політичному. Свободі не суперечить те, що держава стягує податки для фінансування силового апарату, тому що останній забезпечує захист суспільства від зовнішньої агресії чи внутрішньої несправедливості. "Ринкова економіка є єдиною системою економічної організації суспільства, що може функціонувати і яка довела це на практиці. Ринкова економіка функціонує як демократія: кожна витрачена грошова одиниця є тим механізмом, який споживач використовує для того, щоб виразити свої переваги і зорієнтувати економічну діяльність виробників.

На його думку, в умовах відсутності ринку і, отже, відсутності цін на вироблені товари, неможливо здійснити економічний розрахунок. В умовах відсутності підприємців, що ризикують власними капіталами, а також за відсутності приватної власності, не може бути ринку, цін, економічного розрахунку.

Мізес стверджує, що соціалізм — це "знищення економічної раціональності", "система запланованого хаосу". Цей лад поєднує безмежне марнотратство ресурсів через відсутність їх ринкової оцінки та господарську безініціативність внаслідок значної бюрократизації. Соціалістична система "противиться" технічному прогресу через відсутність механізмів і стимулів для впровадження інновацій, а тому не в змозі забезпечити довгострокового економічного зростання та підвищення рівня добробуту населення.З іншого боку, відсутність зворотного впливу споживачів на структуру виробництва в умовах централізованого встановлення цін не забезпечує відповідності структури виробництва та структури суспільних потреб.

Мізес вказує на несумісність ринкової економіки із соціалістичною: змішана економіка не може функціонувати — вона може бути або ринковою, або плановою, щось середнє неможливе.

Теорія людської діяльності: Саме Мізес ввів до широкого вжитку в економічній науці термін "праксеологія", який раніше був надбанням винятково біології. Науковець зазначає, що категорії праксеології є незалежними та незмінними, відповідно до незмінної структури людського мислення. На базі праксеології вчений визначає принципи, що обумовлюють той чи інший вибір людини, та здійснює спробу створити універсальну економічну теорію. Для дослідження економічних змін фон Мізес пропонує застосовувати науку каталлактику, яка виходить з того, що людина діє, аби позбавитись відчуття неспокою. Такі дії, на думку дослідника, матимуть виключно раціональний характер та передбачають для людини здатність обирати з можливих альтернатив найбільш привабливу.

Точність наукових передбачень Л. фон Мізеса забезпечили його ідеям непроминальну цінність. Критика антикапіталістичної ментальності, всіх форм шовінізму та фашизму в їхніх зв'язках з економікою тоталітарних держав, запропонована Л.фон Мізесом та його учнем Ф. Хайєком — лауреатом Нобелівської премії, актуальна й сьогодні. Австрійський вчений зробив фундаментальний внесок в область світової соціально-політичної науки та епістемології (гносеології). Пропаганда ідей Л.фон Мізеса триває й сьогодні. Італійські вчені Д. Антисері та Л. Інфантино видали антологію найвідоміших праць Л. Фон Мізеса «Індивід, ринок та правова держава», яка відкриває широким колам читачів зміст ліберальних традицій двох останніх століть.