9. Переділ українських земель у другій половині XVIII ст. І зміни в них (Зруйнування Січі)

У другій половині XVIII ст. тривала боротьба між Росією і Туреччиною за узбережжя Чорного моря. Вона переросла у дві російсько-турецькі війни 1768—1774 і 1787—1791 рр. Наслідком перемог Росії над Туреччиною стало приєднання до Росії Північного Причорномор'я і Приазов'я. 1783 р. до складу Росії увійшов Крим.

Уже після першої російсько-турецької війни була вирішена доля Запорозької Січі. Її значення як форпосту, що обороняв південні кордони, відпало. Крім того, Січ залишилась осередком антифеодальної боротьби, а це не влаштовувало російський уряд. У травні 1775 р. Запорозька Січ була остаточно ліквідована, а її землі увійшли до складу Новоросійської і Азовської губерній. Частина козаків відступила за Дунай, де у володіннях турецького султана виникла Задунайська Січ. Решта опинилася на службі Росії і була врешті-решт переселена на Кубань.

З кінця XVIII ст. Північне Причорномор'я стало швидко заселятися. Осідали тут і переселенці, доставлені урядом, зокрема іноземці (німці, серби, болгари), а також поміщиками. Зводилися великі міста: Катеринослав, Миколаїв, Херсон, Одеса, Севастополь. Головною галуззю економіки краю стало зернове господарство.

У другій половині XVIII ст. спостерігалося послаблення Речі Посполитої. Внаслідок трьох поділів (1772, 1793 і 1795) територія цієї держави була поділена між Росією, Австрією і Прусією. Після другого поділу Польщі 1793 р. територія Правобережної України увійшла до складу Російської імперії. Галичина і Північна Буковина опинилися у складі Австрії.

Якщо становище народних мас на Правобережжі з приєднанням до Росії майже не змінилося, то у складі Австрійської імперії на західноукраїнських землях сталися певні зміни, пов'язані з реформами імператриці Марії Терезії та імператора Йосифа II у 70—80-і рр. XVIII ст., суть яких полягала у скасуванні особистої залежності селян від поміщиків і обмеженні розміру феодальних повинностей (зокрема, панщини до 30 днів на рік), а також деяких перетвореннях у культурно-освітній і релігійній сфері (рівноправ'я всіх релігій).

Друга половина XVIII ст. характеризувалася подальшим розвитком соціальної боротьби. На Правобережній Україні продовжував поширюватись гайдамацький рух. 1768 р. він переріс в потужне повстання, що дістало назву Коліївщина, яке було очолене вихідцем з Лівобережжя Максимом Залізняком і уманським сотником Іваном Гонтою. Повстання охопило майже весь край, але було придушене спільними польсько-російськими зусиллями.

У Західній Україні поширювався рух опришків, який очолював Василь Баюрак, а після його загибелі Іван Бойчук. Не припинився цей рух і після переходу західноукраїнських земель під австрійську владу. Дещо спокійніше було на Лівобережжі. і Слобожанщині

10. Українська культура у XVIII ст.

Розвиток української культури XVIII ст. мав певні особливості. Вона продовжувала розвиватися в умовах іноземного панування. На Лівобережжі вона розвивалася в умовах русифікації. 1720 р. вийшла заборона друкувати українські книжки рідною мовою. Продовжувався відтік української культурної еліти в Росію. Вихідці з України досягли в російських культурних установах визначних успіхів. У XVIII ст. почав слабнути релігійний вплив на наукові уявлення. Розвивалися медицина, фізика, хімія, астрономія. З'явились перші підручники з цих дисциплін, почалося їх викладання в навчальних закладах. Великим здобутком математичної науки став підручник І. Фальковського.

На більш високий щабель піднялася українська філософія, найвідомішим представником якої був Г. Сковорода. Почала формуватися історична наука. У XVIII ст. вийшли літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, анонімна праця «Історія русів», у яких доводилась самобутність української історії і необхідність збереження автономії України. Під впливом усної народної творчості, російської і світової літератури розвивалася українська література. Значну роль в її розвитку відігравав Г. Сковорода, що написав збірки віршів «Сад божественних пісень», «Байки Харківські» та багато літературно-філософських творів. Значним явищем в українській літературі кінця XVIII ст. стала поема І. Котляревського «Енеїда», яка поклала початок формуванню української літературної мови.

Була високо піднесена освітня справа. У першій половині XVIII ст. в Гетьманщині діяло 866 початкових шкіл, колегіуми в Харкові, Чернігові, Переяславі. 1701 р. Київський колегіум був перетворений на Києво-Могилянську академію. Серед її викладачів були такі вчені, як Ф. Прокопович і С. Яворський.

Зросла професійна майстерність діячів мистецтва. Всесвітньо відомі були вихідці України — художник Д. Левицький, В. Боровиковський, які були майстрами портретного живопису, композитор Д. Бортнянський, автор опер, хорових і духовних концертів.

В архітектурі подальшого розвитку набув стиль бароко. За проектами відомого архітектора Растреллі в Києві побудовані Андріївська церква і Маріїнський палац, пам'яткою архітектури цього стилю є Собор у Новомосковську. У другій половині XVIII ст. значно поширився стиль класицизм, що відзначався строгими, вишуканими формами. Архітектурна забудова багатьох міст в Україні в кінці XVIII ст. відбувалася саме в цьому стилі.

11