2. Пилип Орлик та його Конституція

Після смерті Мазепи на раді у Бендерах у травні 1710 р. старшина у вигнанні і обрала гетьманом Пилипа Орлика і схвалила написані ним «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького».

Документ визначав внутрішній устрій держави, взаємні зобов'язання і права гетьмана, старшини і всього козацтва. Особлива увага в Конституції приділялась устрою України, правам гетьмана і старшини.

Вона мала обмежувати владу гетьмана і водночас зміцнювати права старшини. Всі державні посади мали бути виборними. Однак П. Орлик як гетьман не мав реальної можливості запровадити Конституцію у життя

через скрутні обставини. Його похід на Київ 1711 р., який відбувся за підтримкою кримських татар, зазнав поразки через відсутність підтримки місцевого населення. Безсилий продовжувати боротьбу, П. Орлик протягом 30 років перебування у вигнанні шукав союзників на міжнародній арені, але безрезультатно.

3. Наступ царизму на автономію України у першій половині XVIII ст.

На Лівобережжі у листопаді 1708 р. гетьманом був обраний полковник Іван Скоропадський (1708—1722), який в усьому був

слухняний царському урядові і був позбавлений права вирішувати щось самостійно.

При ньому постійно знаходився представник царського уряду, який контролював усі дії гетьманської влади. Сам цар Петро І дедалі частіше втручався в українські справи. Всупереч власним зобов'язанням він самостійно призначав полковників, у тому числі і з росіян, і з іноземців.

1722 р. була створена Малоросійська колегія з шести російських офіцерів. Вона відала збиранням податків з місцевого населення, контролювала діяльність генеральної військової канцелярії, займалась питаннями розміщення в Україні російських військ.

Після смерті І. Скоропадського Петро І взагалі не дозволив обирати нового гетьмана. Претендент на булаву полковник Павло Полуботок, відомий своїми незалежними поглядами, дістав повноваження лише наказного гетьмана, але й вони обмежувалися діями Малоросійської колегії. П. Полуботок намагався дати лад в управлінні, відновити права Гетьманщини, зокрема здійснив судову реформу. За це наказом царя його ув'язнили в Петропавловській фортеці у Петербурзі, де він загинув укінці 1724 р.

Тільки після смерті Петра І і складної придворної боротьби було вирішено відновити гетьманство. 1727 р. в Глухові гетьманом був обраний полковник Данило Апостол (1727—1734), кандидатура якого була заздалегідь узгоджена з царським двором. Ставши гетьманом,

Д. Апостол відразу почав зміцнювати адміністративний апарат і економіку України і вимагав відновлення козацьких прав. Відповіддю на це з боку царського уряду стали так звані «Рішительні пункти» (1728), які посилювали вплив російської адміністрації в Україні. Право остаточного вибору генеральної старшини і полковників надавалось цареві. Генеральний суд наполовину був сформований з представників російської адміністрації.

Після смерті Д. Апостола 1734 р. обирати гетьмана знову не дозволили. Натомість було створене «Правління гетьманського уряду» з трьох генеральних старшин і трьох російських офіцерів. Формально вони мали рівні права, але фактично керував справами російський «правитель» — президент Правління.

На Слобожанщині також упроваджувались заходи щодо обмеження місцевого самоврядування. У 1719 р. всі судові справи були виведені з-під контролю козацьких полковників і передані царським урядовцям. Реорганізовані місцеві полки були перетворені на частини регулярної російської армії.