Першоджерела:

1. Антология мировой философии. 1 т. – М.: Мысль, 1969. – 576 с.

2. Антология даосской философии. – М.: Тов. Клышников-Комаров, 1994. – 448 с.

3. Будда. – Мн.: Современное слово, 1998. – 316 с.

4. Конфуций. – Мн.: Современное слово, 1998. – 379 с.

5. Хрестоматия по истории философии: Западная философия: Учеб. пособие. В 3-х ч. М.: Гуманит. издат. центр «ВЛАДОС», 1997.

Література:

1. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В. та ін. Філософія. Підручник. – Харків: Консум, 2001. – 671 с.

2. Асмус В.Ф. Античная философия. – М.: Высшая школа, 1976. – 544 с.

3. Бичко І.В., Бойченко І.В. та ін. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Київ: Либідь, 2001. – 408 с.

4. Всемирная энциклопедия: Философия. – М.: ACT, Мн.: Харвест, – Современный литератор, 2001. – 1312 с.

5. Губерський Л. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред. Л. Губерського – К.: Знання, 2009. – 621 с.

6. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.

7. Історія філософії: Словник./ За заг. ред. В. І. Ярошовця. – К.: Знання України, 2005. – 1200 с.

8. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К.: Академвидав, 2008. – 592 с.

9. Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – 759 с.

10. Таранов П.С. От Соломона до Роджера Бэкона. – М.: ООО "Изд. АСТ", 2001. – 441 с.

11. Таранов П.С. От Периандра Коринфского до Ван Шоуженя. – М.: ООО "Изд. АСТ", 2001. – 350 с.

12. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М.: Высшая школа, 1991. – 512 с.

13. Ярошовець В. Історія філософії: Словник / За заг. ред. В. Ярошовця. – К.: Знання України, 2005. – 1200 с.

14. Ящук Т.В. Філософія історії. Курс лекцій. Навчальний посібник / Ящук. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.

Тема 3. Антична філософія План лекції:

1. Загальна характеристика Античного світогляду і філософії.

2. Досократичний період античної філософії.

3. Класичний період античної філософії (Сократ, Платон, Аристотель).

4. Характерні риси елліністичної філософії.

Термін «філософія» до наукового вжитку запровадив Піфагор, який разом із багатьма мудрецями Давньої Греції вперше в історії філософії перейшов від літературного світогляду до власне філософської форми мислення. Особливо це помітно у філософії Платона, його літератур, в яких системно визначені основні філософ­ські концепти, категорії і розділи філософського знання — онтологія, гносеологія, етика, соціологія, праксеологія, антропологія та аксіологія. Системність не була визна­чальним і винятковим критерієм «справжньої філософії», чинником, який відрізняв її від філософії несправжньої. Сучасний американський філософ Рорті (1931— 2007) раціонально розподілив всі філософські вчення на систематичну філософію (таку, що пізнає, пояснює, ре­презентує) і літератур(таку, що навчає, орієнтує люди­ну і соціум, тобто є не науковою, а освітньою справою). Якщо такі філософи-класики, як Декарт, Кант, Гегель, Маркс, Рассел, у своїх працях намагалися пізнати істину про світ, здобути об’єктивне знання, створи­ти і представити адекватну (точну) картину світу, то літер, Конфуцій, Монтень, Ніцше, Хайдеггер, Сартр, філо­софський авторитет яких не менш визнаний, вбачали своє завдання в тому, щоб пояснити мораль людини, з’ясувати мотиви її життєдіяльності і насамперед духовного життя.

Від часу свого виникнення філософія відчула на собі вплив двох тенденцій у прагненні обґрунтувати її призна­чення: чи повинна вона шукати істину і бути в цьому розу­мінні наукою; чи вона має шукати правду і в цьому сенсі бути моральною мудрістю. Пізнання і моральність — два вектори всіх філософських міркувань. Цим зумовлений по­діл філософського знання на знання епісистемне (грец. epistema — знання, наука) — результати наукового пізнання, яке історично розвивається, і знання літерат (грец. літера — мудрість) — розуміння смислового наповнення світу, сут­ність якого визначається моральними цінностями (благо).

Античний період розвитку філософії, що розпочався 2,5 тис. років тому та тривав приблизно 1000 років. Соціальною основою філософії цього періоду слугувало перше в історії людства класове суспільство Давньої Греції і Риму, розподіл основних видів праці на фізичну і духовну.

Більш як тисячолітня історія розвитку давньогрецької філософії поділяється на три етапи:

1. IV-V ст. до н.е. Це був період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального. Людина ще не стала проблемою філософії.

2. ІV-ІІІ ст. до н.е. Саме в цей період відбувся розквіт демократії, а в філософії – поворот мислителів від зовнішнього світу до людини, домінування політичної, етичної та гносеологічної проблематики. Намітилася певна рівновага інтересу до загального і одиничного.

3. ІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е. Епоха еллінізму та Римської імперії. Соціально-політичне життя характеризували криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. У філософії – замикання особи на себе, домінування етико-релігійної проблематики.

В історії філософії, уособленої видатними особистостями, спостерігалося і безпосередньо творчі контакти за принципом «вчитель-учень». Учнем Сократа був Платон, а Сократа вважають учнем літератур, давньогрецького філософа Демокріта (приблизно 460-371 до н.е.). Академія Платона дала світові мислителя ,як літератур.

Філософ не обов’язково має бути педагогом, але завжди повинен бути вчителем. Сократ не був би Сократом, якщо б не мав учнів. Його стиль філософування (діалогіка) перед­бачав обов’язкову наявність учнів. У давніх греків цей стиль мав назву літератур (букв, повивальне мистецтво) — мистецтво допомагати співбесіднику народити думку, власне судження. У Конфуція було три тисячі учнів, Христос мав 12 апостолів і 70 учнів.

Попри відмінності, які відрізняють конкретні філософ­ські погляди і вчення, у своїй основі вони мають певні спільні намагання — пізнати фундаментальні засади бут­тя, зрозуміти сутність людського ставлення до природи, суспільства і духовного життя в усіх їх проявах. Так само, як певна національна культура є складовою всієї культури людської цивілізації, кожна національна філософія нале­жить до загального філософського знання.

Заслугою мислителів античності є те, що вони започаткували перші світоглядні системи як філософські, тобто такі, що не лише прагнули відображати світ у логічний, категоріальний спосіб, але і з’ясувати в цьому пізнанні софійний, смислоутворювальний, мораль­но-ціннісний сенс. Антична філософія не мала аналогів, вона виявилася першофеноменом класичного філософу­вання, знаменувала якісний перехід від літературатурного стилю мислення до власне філософського. Поставивши пи­тання про взаємини знання (епістема) і розуму (нус) — дав­ні греки визначили магістральні шляхи подальшого роз­гортання філософських міркувань і досліджень.

У багатій і плідній філософії Давньої Греції містилися майже всі наступні філософські сюжети, характерні для європейської культури і цивілізації: пошук першооснови всього сущого (Демокріт); з’ясування зако­нів (Логосу) буття (Геракліт), «впорядкування» здобутих наукових знань за допомогою філософських понять — ка­літера (література). Тоді було засновано обидва магі­стральні напрями розвитку філософії — матеріалізм (ато­містика Левкіппа і Демокріта) та ідеалізм (ейдоси-ідеї Платона), виникло і розвивалося філософське вчення про людину як про розумну, моральну та естетично налашто­вану істоту (етика Сократа), її щастя (гедонізм Епікура). Давньогрецькі філософи ініціювали розроблення методів пізнання (методологія), створили перші соціально-полі­тичні концепції (соціологія та політологія, вчення про вла­ду, державу, демократію, суспільний устрій). Сучасна фі­лософська наука завдячує античним творцям діалектики (теорії взаємозв’язків та розвитку), мислителям, що з’ясо­вували причини і парадокси руху (Кратіл). Сучасна етична культура сприйняла моральні настанови стоїцизму (Зенона, Діогена, Сенеки ,Марка Аврелія та інш).. До світової філософської культури увійшли ідеи стоїків (основне призначення лю­дини, її доброчинності — жити згідно з природою і Лого­сом). Філософія життя їх ,це ідеал мудреця, як справжнього господаря власної долі, здатного за будь-яких зовнішніх умов зберегти особи­сту гідність, забезпечити моральну самодисципліну,при любих умовах залишитись – людиною.