Тема 1. Принципи планування і організації класної і позакласної роботи з образотворчого мистецтва

План

1. Зміст художньо-естетичного виховання.

2. Мета художньо-естетичного виховання.

3. Значення позакласної роботи в навчально-виховному процесі.

4. Поради що до проведення позакласних занять з образотворчого мистецтва.

5. Форми позакласної роботи.

Зміст художньо-естетичного виховання школярів у позаурочний час має спрямову­ватися на узгодження системи цінностей суспільства, комплексу функцій мистецтва у формуванні духовного світу особистості з можливостями їх сприймання та збагачен­ня кожним індивідом у процесі інтерпре­тації. Організаційна регламентованість позаурочних виховних заходів у сфері мистецт­ва та залежність учнів від неї суперечить зростаючим устремлінням школярів, особ­ливо підліткового та юнацького віку до ху­дожньої самореалізації, вільній атмосфері спілкування під час дозвіллєвої діяльності. Школа має забезпечити умови вибору різно­манітних видів художньо-естетичної діяль­ності учнів, перетворення/дозвілля у чинник особистісного творчого розвитку за до­помогою духовного потенціалу різних видів мистецтв, використання активних форм різного характеру, спрямованих на самови­раження та самоствердження засобами му­зики, образотворчого мистецтва, театру, хореографії, кіно тощо. Світоглядна орієнта­ція позаурочної виховної роботи зумовлюється роллю мистецтва в соціалізації особис­тості та формуванні духовності, акцентуван­ням загальнолюдських гуманістичних цінно­стей, художнього осмислення естетичних параметрів буття та емоційного реагування на багатобарвні життєві вияви.

Кожен вид художньої діяльності — сприймання та інтерпретація, художньо-практична, соціокультурна діяльність — відрізняються один від одного за способом дії і за характером впливу на школярів, у кожному з них вирішуються як загальні, так і специфічні виховні завдання.

Підходи до організації діяльності учнів зі сприймання та інтерпретації мистецтва:

• орієнтація на розширення предметно­го поля народного та професійного мистец­тва, у яке включається особистість, на ви­явлення, розкриття, поглиблення її художніх інтересів і потреб, розвиток здібностей і нахилів, ненав'язливий характер педагогіч­них впливів;

• домінування можливостей, що розви­вають не тільки пасивне сприйняття мис­тецтва, а й дослідницький пошук, творчу ініціативу, самостійність, критичність;

• гуманістична і комунікативна спрямованість педагогічних дій, що висувають на перший план морально-естетичні, емоційні аспекти виховання школярів, формування навичок спілкування з творами мистецтва.

Реалізація цього підходу містить такі завдання:

• сприяти розвитку художніх інтересів та потреб учнів;

• стимулювати не просто емоційні ре­акції дітей, а й естетичні почуття (радість від сприйняття духовної краси, майстерності художника тощо);

• розширювати уявлення дітей про види і жанри мистецтва, (музичного, театраль­ного, образотворчого), про напрями народ­ного мистецтва (народна архітектура, скульптура, різьблення по дереву, художня об­робка металу, кістки, шкіри, декоративний розпис тощо), витоки оберегової символіки (вишивка, ткацтво, гончарство, писанкарство тощо);

• розвивати усвідомлене естетичне сприйняття, здатність осмислювати художні засоби мистецтва;

• розвивати вміння виражати художні враження, використовуючи асоціативно-об­разні порівняння та самостійно, естетично оцінювати твори мистецтва різних епох і стилів;

• залучати учнів до інтерпретації ху­дожніх творів, створювати проблемно-пошукові ситуації, що потребують вирішення творчих (колективних, групових, індивідуальних ) завдань.

Спілкування зі справжніми творами ми­стецтва не повинно зводитися до простого нагромадження художніх знань, його необ­хідно співвідносити з багатством діяльнісних виявів особистості.

Художньо-практична діяльність пов'язана з реалізацією цільової настанови виховання — пробудження творчого начала в кожному учневі, формування художньо-творчих здібностей.

До найважливіших чинників, що визна­чають здатність до творчості, належать уява і фантазія; функції стимулятора цього процесу виконують емоції. Перехід від репро­дуктивної художньої діяльності, у якій, бе­зумовно, присутні елементи творчості, до самостійної творчості може здійснюватися лише за умови досить високого розвитку захопленості мистецтвом, насолоди худож­німи цінностями.

Необхідно у позаурочній виховній діяль­ності перенести акценти з набуття школя­рами певної суми технологічних умінь і на­вичок на формування їх творчої активності. Потрібно усунути існуючі суперечності у практиці художньо-естетичного виховання між тим, що пропонує школярам педагог, і тим, до чого вони самі прагнуть, тобто вра­ховувати особистісну значущість художньо-практичної діяльності. Це веде до перебу­дови організаційних форм і методів вихо­вання, до зміни педагогічних технологій, які мають бути спрямовані на самонавчання, ху­дожньо-творче самовираження школярів.

Для цього пропонуємо створення системи «діяльнісних груп», мета яких — надати школярам за допомогою диференціації видів занять широкий спектр можливостей для самореалізації. Наприклад, ознайомлення з народним мистецтвом може охопити робо­ту груп з різних видів етнохудожньої діяль­ності: ткацтва, гаптування, писанкарства, декоративного розпису тощо. Перспектива вбачається в переході на індивідуалізовану, самостійну творчість, у якій досить повно й яскраво виявилося б власне естетичне ба­чення, саморозвиток кожного школяра. Су­часна виховна практика має створювати на­лежні умови для гармонійного розвитку особистості, надавати учням можливість ово­лодіння багатоманітними видами художньо-естетичної діяльності у їх єдності та взаємозбагаченні.

Завданнями організації художньо-практичної діяльності є:

• стимулювання самостійного вибору школярами напрямів і форм, які найбіль­шою мірою відповідають їхнім потребам у художньо-творчому самовизначенні;

• залучення до художньої діяльності всіх учнів, з урахуванням динаміки змін їхніх інтересів і потреб та індивідуальних здібно­стей кожного;

• забезпечення відповідності педагогічних умов вимогам розвитку художньо-твор­чої активності учнів.

Комунікативна функція народного мис­тецтва дає змогу вписати його в динаміку культури, програмуючи процеси соціалізації особистості. Тому сенс соціокультурної діяльності полягає не просто в залученні учнів до поширення і пропаганди мистецтва, до діяльності з виявлення, збирання і зберігання художніх цінностей, а в тому, щоб викликати у них ініціативу, творчість, еко­логічне ставлення до художньої спадщини, осмислення своєї відповідальності перед майбутнім за збереження художніх ціннос­тей минулого і сьогодення, формування особистості як спадкоємця і суб'єкта культури.

Потрібно правдиво висвітлювали історико-культурну спадщину та різні напрями сучасного мистецтва, уникаючи неправомір­ного зміщення акцентів, тенденційного та кон'юнктурного оцінювання. Доцільно змінити виховну, соціокультурну практику з демонстраційно-концертної спрямованості на галузь спілкування, відновлення напівзабутих чи майже втрачених творів народної культури, звичаїв, обрядів, уведення їх в ужиток на засадах тривалого й активного спілкування з носіями цього мистецтва.

Розширення меж соціокультурної діяль­ності школярів передбачає вирішення таких завдань:

• формування вдумливого, відповідального ставлення школярів до проблем вияв­лення, оцінювання і збереження художніх цінностей, що відбивають сукупний досвід людської діяльності;

• роз'яснення сутності та гуманістичного змісту народних традицій, синтезу із сучасністю;

• об'єднання представників різних поколінь (учнів, батьків) в організації художньо-естетичної діяльності, залучення родоводів, родинних зв'язків та стосунків до діалогу з мистецтвом.

• активізацію енергетики поведінкового самовираження школярів у художній галузі.

Зазначені види художньої діяльності ре­алізуються в конкретних формах: відвідуван­ня музеїв, виставок, бесіди, лекції, диспу­ти, зустрічі з митцями, народними майст­рами, перегляд театральних вистав, кінофільмів і відеофільмів; участь у пошу­кових загонах, фольклорних та етнографіч­них експедиціях, у гуртках, мистецьких клу­бах, Малих академіях народних мистецтв; написанні рефератів, наукових повідомлень; в оформленні й випуску стінгазет, радіогазет, телепередач тощо.

Мистецтво набирає дедалі більшої ваги для всебічного розвитку особистості поза си­стематичною освітою. Таке становище знач­ною мірою пояснюєтеся як специфікою ос­таннього, так і специфікою прилучення до світу прекрасного. Як слушно зазначає М.Каган, на цьому шляху є три дороги: пер­ша — це передача людиною людині знань, друга — передача вмінь і третя — передача цінностей, оскільки предметна діяльність людини реалізується потрійним чином — як діяльність перетворююча, як діяльність пізнавальна і як діяльність ціннісно-орієн­туюча. Тому людина у процесі розвитку повинна оволодіти всіма трьома видами діяль­ності.

Метою художньо-естетичного вихован­ня у позаурочній діяльності є освоєння цінностей, формування в учнів ціннісного ставлення до світу, здатності сприймати і примножувати художні цінності у царині дозвілля. Щоб формувати духовну культу­ру учнів, недостатнє забезпечення умов для опанування системою знань і вмінь, вклю­чення в художню діяльність, потрібно ви­ховувати ціннісне ставлення до мистецтва через власний емоційний досвід. Змістом цього досвіду є:

— сукупність потреб соціокультурного характеру, спрямованих на соціально значущі об'єкти і діяльність;

• здатність до відчуття широкої палітри емоцій, до морально-естетичних переживань;

• здатність до вияву емоцій різної інтен­сивності у відповідності із суспільною системою цінностей та ідеалів. Емоційний лад не залежить від знань, хоча й передбачає їх, адже без мінімальних знань про художній твір став­лення до нього не виникає. Чим щиріша, природніша сила радості, захоплення, печалі, що охоплює школяра під час спілкування з художніми цінностями, тим ближче вони до засвоєння емоційного досвіду.

У позаурочній виховній практиці знання художні об'єкти справляють виховний вплив лише на ту частину школярів, чиїм інтересам і потребам вони відповідають і до чиєї системи цінностей входять. Такий вплив. вибірковий та індивідуальний, тому нерідко частина учнів не схильна до такого впливу. Поки позаурочна робота не орієнтуватиметься на особистісну сферу кожного учня, з урахуванням етнічних чинників художньо-естетичного оточення, доти вади у вихованні будуть відчутними.

Сказане передбачає суттєві зміни у тра­диційній практиці позаурочної виховної роботи. Її нерегламентований, неформальний характер потребує і неформальних методів впливу, пошуку й об'єднання в систему формуючих ситуацій, у яких активною ланкою є "спільна творчість педагога і школяра. Ні виховний вплив, ні окремий педагогіч­ний захід, а педагогічна взаємодія в комуні­кативному полі мистецтва. Адже для фор­мування цінностей особистості є лише один шлях — духовне спілкування людей. І сила мистецтва виявляється в тому, що воно вхо­дить у сферу спілкування людей, доповню­ючи в ній реальне спілкування індивідуумів.

Для забезпечення «поля» спілкування не­обхідний ретельний аналіз наявних і підклю­чення нових чинників:

• моделювання процесу виховання за­собами мистецтва у конкретній школі;

• повноцінне використання художньо-естетичного середовища, яке відповідало б цілям формуючого впливу;

організацію спілкування школярів у ньому з широким спектром варіативності видів та змісту діяльності, що зумовлюють співіснування і взаємодію середовища й осо­бистості

Позакласна робота відіграє важливу роль та має велике значення у навчально-виховному процесі. Як відомо, мистецтво є специфічною художньою формою відтворення дійсності як цілісної картини - образу світу. При цьому завдяки впливу мистецтва, участі людини в художній твор­чості в будь-яких формах виховується здатність "проживати" знання, отже, "оживлювати" про­цес пізнання, створюється міцне підґрунтя для виявлення й розвитку не тільки художніх, а й інших здібностей, для розкриття творчих можливостей і в позахудожніх сферах. При правильній організації художнє виховання охоплює всі сфери психіки людини, саме тому його можна розгля­дати як найближчий шлях до духовної особистості.

У програмі художньо-естетичного виховання школярів у позаурочний час, автори якої конкретизують положення Концепції в означенні змісту різних напрямів мистецької творчості, підкреслюється, що актуальним питанням у сфері художньо-естетичного ви­ховання є формування дитини як активного творця художнього простору, повноправ­ним членом якого вона виступає. Необмежені можливості для цього має саме позаурочна діяльність школяра, в якій він бере участь на засадах добровільного вибору та рівноправного спілкування з іншими дітьми та дорослими. Але її організація в школі також потребує нових підходів до визначення змісту та переосмислення традиційних форм.

У статті висвітлено питання особливостей художньої творчості учнів у позауроч­ний час, акцентовано суттєві методичні позиції, які мають стати вихідними для будь-якого її різновиду чи форми, які забезпечуватимуть умови для самоорганізації та само­розвитку особистості.

Аналіз реального ставлення школярів різного віку до власної творчості свідчить: одна з серйозних пере­шкод для перетворюючої активності дитини полягає в тому, що особистість поки є "замкненою в собі". По-перше, учасники колективів або гуртків, як правило, ідеалізують "свій" вид мистецтва не просто як найцікавіший для них, але і як найважливіший, най­доцільніший серед усіх інших. У результаті виникає ставлення до нього як до єдиного вартого уваги та об­меження кругозору що розповсюджується не тільки на практичну творчість, а й на уподобання в сприйманні: "співаки" прагнуть лише слухати музику, "художники" звертаються лише до творів живопису тощо. А це, зре­штою, не просто заважає цілісно художньо сприймати світ і вільно орієнтуватися в ньому, а й стримує творчу активність.

По-друге, "замкненість" виявляється в тому, що в дитини значно заблоковані комунікативні зв'язки "на­вколо" власної творчості з іншими людьми, навіть із батьками та найближчими друзями. Результати своєї діяльності школяр традиційно пасивно "залишає" в межах того колективу (гуртка, тимчасового об'єднан­ня), де він творить, не маючи спонуки та обов'язку впливати здобутим досвідом на оточення. Поступово, не відчуваючи соціального забарвлення своєї діяль­ності, дитина може взагалі втратити інтерес до худож­ньої творчості як "безцільної", з віком просто згадує про неї як про певний етап у своєму житті.

Вплив мистецтва на особистість з цього погляду гальмується, про її активність у творенні художнього простору також не йдеться, людина залишається па­сивним споживачем як художньої, так і антихудожньої інформації.

Ці дві позиції - цілісність естетичного ставлення до мистецтва та включення в комунікативні зв'язки, спрямовані на активне, творче і цілісне ставлення до життя, - є важливими у визначенні змісту художньої діяльності школярів на сучасному етапі.

Ефективним шляхом подолання комунікатив­ної замкненості дитини - учасника художньої творчості є спонукання її до активного творення власно­го найближчого художнього оточення, яким на етапі шкільного життя виступає художній простір школи. Основними принципами його є: "здобутки одного ма­ють перетворитися на надбання всіх", "діяльність "для себе" - це поштовх для інших також увійти в світ пре­красного", "для мене важливою є думка інших про мої результати", "предметне оточення - відображення ду­мок, подій, успіхів, творчої діяльності" тощо. Способів для цього є чимало. Насамперед, це має бути пра­вильно організована демонстрація результатів творчості - концертного виступу, вис­тавки малюнків, творів декоративно-ужиткового мис­тецтва: у свідомості "артистів" це не тільки професійне вивчення репертуару чи підготовка яскравих стендів тощо, але, передусім, створення і для себе, і для публіки атмосфери свята і спілкування, яка зближує творців і глядачів, артистів і публіку. Дуже важливі, зо­крема для молодших школярів, молодших підлітків, творчі звіти перед дорослими, особливо перед батька­ми, чия оцінка стимулює творчий настрій та є основою для спілкування дітей і дорослих у сім'ї, для цікавих бесід, для розширення сфери творчості за межі колек­тиву, в дозвілля.

Прояву активності, створенню творчої атмосфери сприяє виховання в учасників творчості поваги до дум­ки аудиторії. Цей змістовий компонент діяльності, на­чебто, виходить за межі колективу, але насправді вчить впливати на художній простір, отже, формує ціннісні позиції. Водночас і публіка (це, як правило, учні тієї ж школи) готується до ролі слухачів-глядачів; у неї формується установка на доброзичливе ставлення до виконавців, на моральну підтримку їх під час виступу і після нього, вона націлюється на об'єктивні, але так­товні висловлювання. В результаті глядачі-слухачі учаться сприйманню, виявляючи власну здатність та­кож реалізуватись у художній творчості, а виконавці усвідомлюють свою важливу просвітницьку роль.

Просвітницька робота серед однолітків (і навіть се­ред учителів школи та батьків) виховує почуття відповідальності за свої дії, потребу їх аргументувати, подивитись "ззовні" на себе, "вписати" себе в загаль­нокультурну систему цінностей.

Важливим у формуванні комунікативних умінь і по­треб є спілкування з учасниками художньої творчості в інших школах, зі школярами, які відвідують по­зашкільні заклади, що розширює в уявленні школяра межі художнього простору і переконує його у власній спроможності творити його.

Дитина, яка прагне поділитись здобутим досвідом з оточуючими, перетворюється на активного творця то­го простору, який у відповідь формує її як особистість. Так поступово оточення ("простір") починає естетично "діяти".

Отже, творча діяльність в будь-якому художньому колективі має бути невід'ємною від соціокультурної діяльності дитини на ґрунті розвитку здатності спілку­ватися як із своїми однолітками, так і в мистецтві.

Таким чином, уже кількох розглянутих прикладів достатньо, аби переконатися в тому, що художня творчість, незалежно від свого напряму, участі дитини в колективі, гуртках чи поза ними, в періодично ор­ганізованих творчих заходах, особливо у позаурочний час, на сучасному етапі здатна здійснювати місію вве­дення дитини у світ прекрасного та в ду­ховний світ і життєтворчість дитини, якщо зміст її одно­часно передбачає:

1) входження її учасників у цілісний світ мис­тецтва засобами того виду, що є найбільш близьким для кожного з них;

2) піднесення ролі комунікативного аспекту діяль­ності через забезпечення умов для активного спілку­вання школярів "навколо" та "з приводу" мистецтва, що виводить їх на рівень міжособистісних стосунків і "переносить" у центр культуротворчого процесу.

Методичні рекомендації в проведенні позакласних занять з образотворчого мистецтва

• Не змальовувати.

• Всі навчальні завдання повинні бути ясними.

• Вчити учня працювати довго і вміти закінчувати роботу.

• Слід приділяти багато уваги творчому засвоєнню живописних та графічних технік.

• Виховувати професіональну відповідальність по відношенню до художніх матеріалів ( при використанні та зберіганні ).

• Заохочувати читання літератури по образотворчому мистецтву, колекціонування репродукцій.

• Організовувати екскурсії, роботи на пленері у різні пори року.

• Приділяти особливу увагу роботам з живопису по пам’яті та за уявою, це розвиває активне сприйняття форми та кольору, стану природи, гармонічного поєднання контрастів і т.д.

• Особливо важливою є правильна послідовність переходу від легкого до важкого.

• Слід приділяти увагу збору конкретного матеріалу до задуманої теми і творчому процесу роботи над ескізами.

• Крім тем із оточуючого життя слід також приділяти увагу композиціям на історичну тему.

• Першочергове значення мають особисті переживання гуртківців, основані на самостійному аналізі оточуючого світу.

• Необхідно розвивати художній смак в області декоративно-прикладного мистецтва, розуміння ритму, світлотіні, об’єму, вміння бачити і передавати красу оточуючого середовища, використовуючи природні матеріали відповідного кольору та фактури.

• Увагу гуртківців слід направляти на свідоме використання природних якостей матеріалу (наростів, текстури тощо), на зберігання та виявлення його природної форми та краси.

• В роботі з природними матеріалами не допускаються підробки під пластмасу, кераміку, зафарбовування або полірування та зачистка до того, що не вбиває первинну красу та фактуру малюнка, замазування нерівностей та з’єднування частин пластиліном.

• Необхідно в процесі занять знайомити гуртківців з творами образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, показувати їм репродукції картин різних художників, ілюстрації в книжках, зразки народної творчості та роботи народних умільців.

• Необхідно використовувати перегляд кінофільмів, влаштовувати зустрічі з художниками, майстрами, народними умільцями.

• Бажано організовувати виставки поточних робіт, а в кінці року провести звітну виставку всіх членів гуртка.

• Час від часу варто влаштовувати тематичні виставки.

• Дуже важливий момент – обладнання кабінету, де проходять заняття: зручне для кожного робоче місце, правильне освітлення, набір інструментів.

• Вчити бачити красу в природі.

• Пропоновані зразки повинні підноситися таким чином, щоб не викликати бажання наслідувати готові композиційні та колірні рішення.

• Бесіди не слід перевантажувати матеріалом, і за часом вони не повинні бути втомлюючими, нудними.

• Варто привчати дітей оцінювати організованість малюнка з погляду ясності, виразності і ритмічності його елементів.

• У постановці для роботи з натури не слід захоплюватись тільки декоративними предметами, красиві постановки можна створити із самих звичайних побутових речей.

• Потрібна велика, заглиблена робота педагога над постановками натюрмортів, щоб вони були життєві, прості по своїй тематиці і створювали визначальний настрій для композиційного і колірного рішення.

Види і форми позакласної та позашкільної роботи