3. Міжнародний валютний фонд: основні цілі та напрями діяльності

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій кон­ференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 році. Його Статут набув чин­ності в 1945 році, а практична діяльність розпочалася в 1947 р.

Число держав-членів: 188 країн

Штаб-квартира: Вашингтон, округ Колумбія

Виконавча рада: 24 директора, що представляють країни або групи країн

Кількість співробітників: приблизно 2670 з 154 країн

Загальна сума квот: 360 млрд доларів (станом на 6/9/2013)

Додаткові зобов'язання про виділення ресурсів: 1 трильйон доларів

Прийняті зобов'язання про надання кредитів (за станом на 6/9/2013): 233 млрд

доларів, з них 162 млрд доларів ще не були використані (див. таблицю)

Найбільші позичальники (затверджені суми на 6/9/2013): Греція, Португалія, Ірландія

Найбільші превентивні кредити (суми, затверджені на 6/9/2013): Мексика, Польща, Марокко, Колумбія

До головних цілей МВФ належать:

— сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

— сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн—членів;

— забезпечення функціонування міжнародної валютної систе­ми шляхом координації валютної політики; підтримки валютних курсів;

— визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурент­ному знеціненню валют;

— створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами—членами та усунення валютних обмежень;

— надання допомоги країнам—членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;

— консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам—членам;

— здійснення контролю за дотриманням країнами—членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

Функції Міжнародного валютного фонду

МВФ виконує такі групи функцій: нагляд за валютною політи­кою країн-членів; кредитно-фінансова діяльність, технічна допомога; емісія СДР.

Нагляд являє собою спостереження за політикою країн-членів у галузі встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов'язана надати МВФ за його запитом інформацію, необхідну для здійснен­ня нагляду. Це — інформація про реальний грошовий, бюджетний і зовнішній сектори економіки, про структурну політику уряду (при­ватизація, ринок праці, навколишнє середовище). У процесі нагляду виявляються потенційні дисбаланси, які можуть дестабілізувати ва­лютні курси. За підсумками нагляду МВФ надає урядам відповідні рекомендації.

Нагляд здійснюється в трьох основних формах: консультації, ба­гатосторонній нагляд, поглиблений нагляд.

Консультації являють собою підсумкову діяльність місій МВФ, які щороку навідують країну-члена й ведуть переговори з керівника­ми основних економічних інститутів, з міністрами фінансів, еконо­міки, директорами центральних банків. За результатами переговорів місія складає свою думку про стан економіки країни й розробляє від­повідні рекомендації. Ці документи доповідаються на засіданні Ви­конавчої ради, яка приймає остаточне рішення.

Багатосторонній нагляд здійснюється у формі аналізу Виконав­чою радою міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спе­ціальній доповіді «Світовий економічний огляд», на основі якої складається прогноз розвитку світової економіки на найближчі 2—3 роки. Прогноз включає визначення темпів зростання реального ВВП, інфляції, стану платіжних балансів, розмірів зовнішнього боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних резервів. У процесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в міжнародній економіці й специфіка її проблем.

Поглиблений нагляд здійснюється на прохання уряду країни з метою виправлення мікроекономічних дисбалансів. Звичайно він проводиться тоді, коли країна опиняється у тяжкому фінансовому становищі, має велику зовнішню заборгованість і просить перенести строки платежів по зовнішньому боргу. У такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз економіки країни. За наслідками аналізу розробляються рекомендації щодо коригування економічної політики; цим рекомендаціям уряд повинен неухильно слідувати.

Кредитно-фінансова діяльність

Ця діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона по­лягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів.

Формування ресурсів МВФ. Структура ресурсів фонду склада­ється з двох блоків:

• внесок кожної країни в уставний капітал МВФ відповідно з її квотою;

• запозичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних бан­ків його членів.

Квоти. Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25% в іноземній твердій валюті (раніше — золотом), а решта — в на­ціональній валюті. Розміри квот установлюються на підставі частки країни в світовій економіці. При цьому враховуються розмір ВВП країни, пересічномісячні резерви; пересічнорічні поточні платежі й надходження.

Квоти періодично переглядаються, звичайно через кожні п'ять ро­ків, у зв'язку з тим, що змінюється місце країни в світовій економіці.

Фонд також використовує запозичені кошти. За узгодженням з «Групою Десяти» (Г-10), МЦФ користується кредитом країн Г-10 в межах ліміту до 17 млрд СДР. Крім того, Фонд одержує позики у центральних банках і казначейств Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна переви­щувати 60% загального обсягу квот.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох моди­фікаціях:

• угода або трансакція, яка полягає в наданні краї­нам коштів із власних ресурсів Фонду;

• операція, яка полягає в наданні посередницьких фі­нансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів.

Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами.

Угода або трансакція не є кредитуванням у повному розумінні цього слова. Це фінансова допомога. Вона являє собою обмін наці­ональної валюти на відповідну суму іноземної валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона здійснює купівлю іноземної валюти за влас­ну; коли сплачує борг — здійснює зворотну операцію: викуповує власну валюту за іноземну.

Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно до їхніх квот. Квота поділяється на 4 частини, які називаються траншами. Перший кредитний транш — до 25% квоти. Ця частина квоти на­зивається першою часткою квоти; вона може бути використана авто­матично за першою вимогою. Перша частка квоти називається також резервною часткою. Сума позик, що надається Фондом понад резерв­ну частку країни, називається її кредитною позицією. Резервна част­ка і кредитна позиція разом утворюють резервну позицію країни.

Якщо ж країна бажає одержати кошти, що перевищують її резерв­ну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отри­мання. Особливо вони зростають при наданні третього і четвертого траншів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведен­ня урядом країни певної економічної політики. Вона повинна бути спрямована на зниження дефіциту національного бюджету до визна­ченого відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обме­ження номінальної заробітної плати до певного рівня. Стабілізаційні програми Фонду включають також скорочення державних витрат на освіту здоров'я, пенсійне забезпечення. Вони містять часто вимоги збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація національної валюти. У зв'язку з цим виконання жорстких програм МВФ в країнах з дефіцитом платіжного балансу часто призводить (принаймні, на де­який час) до обмеження життєвого рівня населення.

Механізм фінансування. Фінансові ресурси МВФ надаються у формі трьох модифікацій, які називаються фінансовими можливос­тями: регулярні, концесійні і спеціальні.

1. Регулярне фінансування поділяється на короткострокове й по­довжене.

Короткострокове, або «стенд-бай» здійснюється в межах резервних угод строком на 12—18 місяців. Це фінансування для виправлення короткострокових макроекономічних дисбалансів.

Надається траншами в 25% від квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2—7% щорічних. Крім того, надаючи кредит, МВФ стягує одноразовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років.

Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спря­мовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

2. Концесійне фінансування призначене для найменш розвину­тих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5% що­річних з виплатою боргу через 10 років.

3. Спеціальне фінансування надається у зв'язку з надзвичайни­ми обставинами. До них належать стихійне лихо, соціальні завору­шення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх — на імпортні. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуван­ням труднощів перехідного періоду, що відноситься, зокрема до країн Центральної та Східної Європи.

Для такого виду фінансування створено спеціальні фонди:

• Фонд компенсаційного й непередбаченого фінансування на­дає можливість давати допомогу державам-членам у разі збит­ків від стихійного лиха й інших зовнішніх причин;

• Фонд фінансування буферних запасів призначено для віднов­лення запасів сировини або накопичення його резервів;

• Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу країнам, що відчувають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки;

• Фонд структурної адаптації призначено для надання допомо­ги в проведенні структурних економічних реформ у країнах, що розвиваються, й мають низький доход, а також для реаліза­ції середньострокових макроекономічних програм. Цей фонд обслуговує також країни з перехідною економікою.

Кошти, одержані зі спеціальних фондів, є доповненням до кре­дитних часток країн-членів; вони дають змогу збільшити в МВФ за­пас їхньої національної валюти понад установлені межі.

Розміри фінансування. В рамках регулярного фінансування країна може одержати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою — до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30% квоти.

Кредитні операції МВФ. Крім фінансових операцій, Фонд здій­снює й чисто кредитні. До середини 70-х років кредити надавалися переважно розвинутим країнам; потім ситуація різко змінилася, і практично всі кредити йдуть до країн, що розвиваються, і країн з пе­рехідною економікою.

МВФ часто укладає угоду з країною-членом із зобов'язанням на­дати певну суму кредиту в момент її звернення до Фонду. В такому разі країна одержує не готівку, а домовляється про позику на означе­ну суму. Країна може використати цю суму на передбачених угодою умовах. Такі кредити можуть бути подовжені на строк, що перевищує започаткований.

Найменш розвинутим країнам кредити надаються на пільгових умовах.

Кредити МВФ, крім прямого призначення, відіграють роль га­ранта для одержання країною коштів від інших кредиторів. Якщо МВФ дав кредит, то це — вираження довіри до країни щодо її плато­спроможності.

Технічна допомога МВФ

Вона полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними гро­шової, валютної політики, банківського нагляду, бюджетної і подат­кової політики, упорядкуванні статистики, в розробці фінансового й економічного законодавства.

Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ в центральні банки й міністерства фінансів країни. Така допо­мога надається на прохання країни. Експерти місії працюють у країні звичайно 2—3 роки.

Для підготовки кадрів у рамках технічної допомоги у Вашингто­ні утворено інститут МВФ. Він організовує курси і семінари з підви­щення кваліфікації державних службовців із країн—членів МВФ.

Випуск СДР

Це специфічна функція МВФ для поповнення міжнародних ва­лютних резервів.

СДР (СПЗ) — спеціальні права запозичення — це міжнародний валютний актив. Вони призначені для поповнення офіційних валютних резервів, погашення дефіциту платіжного балансу країни й розрахунків її з Фондом. СДР поділяються між країнами-чл єнами пропорційно їх квотам. Країни, що мають свій рахунок в СДР, можуть придбати в інших країнах-членах їхню валюту на відповідну суму. За зберігання СДР понад розподілених лімітів МВФ сплачує їхнім власникам відсоткові ставки, які коливаються в межах 1—14%.

Частка СДР у світових валютних резервах становить 2%. Курс СДР щодо долара розраховується на підставі «кошика» курсів провідних валют — долара США, фунта стерлінгів, євро, єни.

Міжнародний валютний фонд, незважаючи на певні суперечли­вості й труднощі функціонування, є головним органом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин.

Управління та організаційна структура. МВФ підзвітний урядам держав-членів. На верхньому рівні його організаційної структури знаходиться Рада керуючих, в якій кожна з держав-членів МВФ представлено одним керівником і одним заступником керуючого. Рада керуючих збирається один раз на рік на Щорічних нарадах МВФ і Світового банку. Двадцять чотири керуючих входять до складу Міжнародного валютно-фінансового комітету (МВФК) і зазвичай зустрічаються двічі в рік.

Виконавча рада у складі 24 членів, який представляє всі держави-члени, спостерігає за повсякденною роботою МВФ у штаб-квартирі у Вашингтоні (Колумбія). Керівництво цією роботою здійснює МВФК, і вона підтримується персоналом МВФ.

Україна-МВФ

Україна є членом Міжнародного валютного фонду з 3 вересня 1992 р. Початковий етап нашої співпраці з Фондом включав консультації та технічну допомогу щодо створення власної грошово-кредитної системи (функції та структура Національного банку та інших фінансових установ, структура валютного ринку, введення власної валюти, тощо). Співпраця України з МВФ на рівні реалізації спільних програм економічного розвитку в Україні розпочалася з жовтня 1994 року.

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період України було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики на суму 498,7 млн.СПЗ (763.1 млн.дол.США.) для підтримки платіжного балансу України.

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1 935 млн. дол. США.) за трьома річними програми „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998-2002 роки). Впровадження Програми розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США У рамках Програми EFF Україна отримала 1.193,0 млн. СПЗ (1.591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2002 -2008 роки). Наприкінці 2002 року Кабінет Міністрів України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з МВФ на безкредитній основі обрав програму “попереджувальний стенд-бай”, яка була затверджена 29 березня 2004 року Радою Директорів МВФ. Враховуючи реалії того моменту було вирішено залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ і перевагу було віддано співпраці на основі страхової програми “попереджувальний “Stand-By” з метою здійснення переходу до добре функціонуючої ринкової економіки із ефективною системою соціального захисту, підтримання енергійних темпів економічного зростання та утримання макроекономічної стабільності.

Укладення угоди між Україною та МВФ строком на 12 місяців фактично надавало можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у сумі, еквівалентній 411,6 млн. СПЗ (30% квоти України), у випадку погіршення ситуації з платіжним балансом або валютними резервами країни (Уряд не мав намірів здійснювати запозичення).

Враховуючи незабезпечення виконання умов програми (із п’яти структурних критеріїв частково виконано два, із кількісних критеріїв ефективності не виконано два – верхня межа касового дефіциту консолідованого бюджету і прострочена заборгованість з відшкодування ПДВ) проведення перегляду і практичне її відновлення стало неможливим до 29 березня 2005 р., коли формально закінчився термін її реалізації.

У період з 2005 по 2008 роки співробітництво України з МВФ було сконцентровано у сфері технічної допомоги. Цей підхід відповідав тезам, висловленим Президентом України: «В майбутнє-без боргів», які стверджували про необхідність поступового перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків та поглиблення координації у сфері валютної політики.

П’ятий етап (2008 – 2013 роки ). У зв’язку із несприятливою ситуацією на світових фінансових ринках, втратою взаємної довіри фінансових інститутів по всьому світу, виникненням стурбованості стосовно ризиків розповсюдження недовіри з країн-партнерів, а також невизначеністю перспектив світової економіки, Україна постала перед необхідністю отримати підтримку з боку міжнародних фінансових організацій, зокрема, Міжнародного валютного фонду. Враховуючи зазначене, 15 жовтня 2008 року Українська Сторона запросила до Києва місію МВФ для проведення консультацій з питання про залучення Україною ресурсів Фонду в рамках програми співробітництва «Стенд-бай». Наприкінці роботи місії з експертами МВФ було досягнуто домовленості щодо сум та умов залучення коштів. Пропозиція-запит України з цього питання була розглянута та підтримана Радою Директорів МВФ 5 листопада 2008 року. Графік вибірки коштів Україною був розрахований на два роки із загальним обсягом фінансування в 802% від квоти України в МВФ, або 11 млрд. СПЗ (приблизно 16,4 млрд. дол. США). Після погодження параметрів програми 3 млрд. СПЗ були в терміновому порядку зараховані до золотовалютних резервів Національного банку України.

В рамках цієї програми «Стенд-бай» Україна отримала три транші загальним обсягом 7 млрд. СПЗ (10,6 млрд. дол. США). Частина другого траншу у розмірі 1,5 млрд. доларів США та третій транш у повному обсязі були спрямовані безпосередньо до Державного бюджету України.

28 липня 2010 року Україна ухвалила нову спільну з МВФ програму «Стенд-бай» на загальну суму 10 млрд. СПЗ (15,1 млрд. дол. США), строком на 2,5 роки, скасувавши Угоду «Стенд-бай», затверджену в листопаді 2008 року у тому числі усі транші, що ще залишилися відповідно до тієї Угоди. 2 серпня 2010 року Україна отримала перший транш згідно нової програми у розмірі 1 250 млрд. СПЗ (1,89 млрд. дол. США), з них до бюджету направлено 675 млн. СПЗ (1,022 млрд. дол. США).

10 грудня 2010 року було завершено перший перегляд програми та підписано новий лист про наміри. Після виконання українською стороною попередніх заходів, Рада Директорів 22 грудня 2010 року прийняла рішення про завершення перегляду програми. Результатом завершення перегляду програми Радою Директорів МВФ стало виділення траншу у розмірі 1 млрд. СПЗ (близько 1,5 млрд. дол. США), з яких 1 млрд. дол. США надійшов на підтримку державного бюджету.

З 24 жовтня по 4 листопада 2011 року в Україні перебувала місія Європейського Департаменту МВФ з метою завершення другого перегляду спільної з МВФ програми «Стенд бай». За результатами роботи місії було підготовлено проект Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду. Однак, у процесі узгодження Листа про наміри виникли питання щодо переліку попередніх заходів в рамках програми.

З 24 жовтня по 4 листопада 2011 року в Україні перебувала Місія Європейського департаменту МВФ з метою завершення другого перегляду спільної з МВФ програми «Стенд бай». За результатами роботи Місії було підготовлено проект Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду. Однак, у процесі узгодження Листа про наміри виникли питання щодо переліку попередніх заходів в рамках програми, що не дало можливості підписати зазначений документ.

У зв'язку із завершенням 28 грудня 2012 року терміну дії останньої на даний час програми «Стенд-бай», на сьогодні співробітництво України з МВФ сконцентровано у сфері технічних консультацій, а саме: узгоджуються головні параметри макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків і поглиблюється координація у сфері валютної політики. Наразі центр ваги у співробітництві з МВФ переведений у площину безкредитних стосунків.

З 17 жовтня по 29 жовтня поточного року в м. Києві перебувала місія Європейського Департаменту МВФ.

У ході зустрічей з фахівцями зацікавлених міністерств та відомств обговорювались питання економічної та фінансової ситуації в Україні. Експерти місії провели ряд зустрічей з наступних питань: фіскальні результати за 2013 рік та прогноз на 2014 рік; економічні результати за 2013 рік та прогноз на 2014 рік; надходження до бюджету за січень-серпень 2013року та перегляд прогнозів на 2013 рік; заходи податкової політики та політика мобілізації доходів; видатки у 2013 році; реформи державного адміністрування-останні ініціативи та плани, динаміка заробітних плат у державному секторі; доходи та видатки Пенсійного фонду України у 2013 році та прогноз на 2014 рік; плани Уряду щодо приватизації на 2014 рік; відшкодування ПДВ; плани Уряду України щодо запозичень до кінця 2013 року та на 2014 рік, векселі, гарантії, припущення щодо строковості та відсоткових ставок; фінансовий план НАК «Нафтогаз України» на 2013 та 2014 роки; борги та погашення; фінансове становище газо-розподільчих підприємств та плани щодо встановлення оплати послуг; торгівля, кліринг та розрахунки за фінансовими інструментами; перспективи розвитку валютного ринку України, грошово-кредитна політика; згортання дії Постанови №109; монетарна політика у IV кварталі, зміцнення бази провадження монетарної політики; стратегія вирішення питання проблемних позик, слабкі банки; законодавчі ініціативи у фінансовому секторі; динаміка платіжного балансу за останній період, перспективи та ризики на 2013 та 2014 роки.

Загалом, в рамках співробітництва з МВФ протягом 2008 – 2013 років Україна отримала 9 250 млн. СПЗ (еквівалент 14 430 млн. дол. США).

 Ставка LIBOR - это признанный во всем мире индикатор стоимости финансовых ресурсов. По этой ставке крупнейшие банки мира готовы выдавать другим крупным банкам кредиты на Лондонской межбанковской бирже.

Аббревиатура LIBOR расшифровывается как London Interbank Offer Rate (лондонская межбанковская ставка предложения). Для определения плавающей ставки банки, как правило, используют годовую ставку LIBOR (LIBOR 1Y).

22