2. Передумови створення Бреттон-Вудських міжнародних фінансових інституцій

Світова економічна криза 30-х років, яка глибоко вразила економіку усіх західних країн, довела, що світове ринкове господарство в цілому та економіка кожної країни більше не можуть стабільно розвиватися на основі дії лише механізму саморегулювання. Неокласична доктрина, що базується на встановленні в ринковому господарстві загальної рівноваги на основі дії закону попиту та пропозиції, була продуктивною та адекватною лише в умовах вільної конкуренції та відсутності монополій. В умовах, коли в світовій економіці та відповідно в економіці окремих країн виникли й стали фактично панувати олігополістичні структури, ринкові механізми саморегулювання стали дисфункціональними і мали бути доповнені інструментами державного та наддержавного регулювання економічних процесів. Створення міжнародних фінансових організацій відповідало саме потребі регулювання міжнародних валютних відносин, які після Другої світової війни не могли розвиватися ані стихійно, ані за принципами Генуезької валютної системи, яка існувала раніше.

Специфіка Генуезької валютної системи та умови, в яких вона функціонувала, вимагали створення регулятивних механізмів на міжнародному рівні для забезпечення нормального здійснення міжнародних розрахунків. Однак на практиці регулювання обмежувалося активною національною валютною політикою та епізодичними міжнародними конференціями і нарадами, що було недостатньо для забезпечення функціонування валютної системи в умовах світової економічної кризи в 30-х роках XX століття.

Генуезька валютна система вже не відповідала післявоєнним реаліям. Вона створила передумови для тривалих валютних війн та численних девальвацій. Переміщення основного світового валютного центру із Західної Європи до США також повинно було знайти своє відображення у новому устрої міжнародної валютно-фінансової системи. США прагнули до встановлення в міжнародних розрахунках гегемонії долара, а велика економічна депресія 1929-1933 рр., вдаривши по ньому, призвела до хаотичного переміщення капіталів та ураження валютними кризами то одних, то інших країн, викликаючи девальвації, збільшення дефіцитів державних бюджетів та відтік золота.

Під впливом руйнівних наслідків великої економічної депресії 1930-х років, коли впродовж чотирьох років обсяги міжнародної торгівлі скоротилися на 63% через торгівельні війни та протекціонізм країн, що сподівалися вийти з кризи за рахунок торгівельних партнерів, серед західних економістів визрівала ідея створення наддержавних органів регулювання господарських процесів. Харрі Декстар Уайт у Сполучених Штатах та Джон Мейнар Кейнс у Великій Британії майже одночасно на початку 1940-х років запропонували створити систему колективного нагляду за світовим господарством. Така система нагляду мала б існувати у формі постійно діючої організації, що заснована на колективних засадах. Творці Бреттон-Вудської валютної системи радикально реформували концепцію світового валютного порядку, прагнучи обійти все негативні явища функціонування системи золотого стандарту.

Реалізована ця ідея була 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої 22 липня 1944 року на Конференції ООН з валютно-фінансових питань. Тоді ж було визначено і головне завдання МВФ — налагодження міжнародної співпраці у валютно-фінансовій сфері та сприяння розвитку міжнародної торгівлі. Принципи нової Бреттон-Вудської міжнародної валютної системи були закріплені в Статуті під офіційною назвою “Статті угоди Міжнародного валютного фонду”. З того часу Фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

У обох засновників нової валютної системи не існувало розбіжностей щодо її базових принципів. До них вони відносили:

1) вільну торгівлю та рух капіталу,

2) врівноважені платіжні баланси та стабільні валютні курси,

3) золото-девізний стандарт,

4) створення міжнародної організації для нагляду за функціонуванням світової валютної системи для взаємного співробітництва та покриття дефіциту платіжного балансу.

Таким чином, світова спільнота дійшла до висновку щодо необхідності заснування спеціальних світових фінансових інституцій.

Одночасно з Міжнародним валютним фондом був створений Міжнародний банк реконструкції та розвитку, покликаний, згідно з його Статутом (офіційна назва “Статті угоди Міжнародного банку реконструкції та розвитку”) стимулювати економічний розвиток країн-учасниць Банку, сприяти розвитку міжнародної торгівлі, надавати допомогу країнам, що потерпіли під час війни, а згодом — країнам, що розвиваються.

Створення двох нових міжнародних організацій (так званих “Бреттон-Вудських сестер”) знаменувало собою початок нового етапу у розвитку міжнародних економічних відносин: уперше на міжнародному рівні в угоді, підписаній представниками багатьох держав світу, були зафіксовані правила, що мали регулювати поведінку учасників валютних обмінів.