V. II. Боротьба козаків з турками і татарами

З кінця 16 ст. українські козаки не лише боронили землі України від нападів турків і татар, а й здійснювали далекі сухопутні і морські походи. Здебільшого це здійснювалося без допомоги уряду Речі Посполитої. Турецький султан і кримський хан вимагали від польського уряду припинити походи козаків, але водночас самі продовжували спустошливі напади на українські землі, розв'язували агресивні війни.

Запорізька Січ створила власний флот, який досить успішно протистояв Туреччині. Човни — “чайки” могли рухатися вперед і назад не розвертаючись, добре трималися на плаву і вміщували до 70 чоловік, які поперемінно веслували. Козацькі чайки легко маневрували і з часом виробилася ефективна тактика ведення морських боїв. Комбінуючи морські й сухопутні походи, козаки легко проникали у татарські та турецькі володіння.

Так, наприклад, у 1604 р. на багатьох чайках козаки підійшли до західного узбережжя Чорного моря. Оволоділи фортецею Варна, яка вважалася неприступною, розгромили турків, визволили багатьох невільників. У 1614 р. козаки двічі перепливали Чорне море і успішно громили турецькі міста Синоп і Трапезунд. А у 1615 р. спромоглися дістатися до самої турецької столиці — м.Костянтинополя, яке охоронялося султанською гвардією. Під проводом П.Сагайдачного у 1616 р. козаки взяли і спалили великий невільничий ринок Кафу, куди татари звозили для продажу бранців, захоплених в Україні. Козаки знищили там 14 тис. турецьких вояків, потопили чимало турецьких кораблів і визволили багатьох полонених.

Під час Хотинської війни (1621 р.) поляки звернулися до козаків по допомогу. П.Сагайдачний погодився допомогти полякам за умови, що цілій Україні будуть забезпечені релігійні та громадські права. Польський король Жигмонт III погодився надати Україні ті права, якими вона користувалася до прийняття Люблінської унії. Крім того, старшого серед козаків могли обирати самі козаки, а уряд мусив лише його затвердити.

Ми не будемо зупинятися на ході хотинської баталії, проте наголосимо, що тільки за допомогою українських козаків полякам дісталася перемога. Але, на жаль, самого Сагайдачного було поранено і він, повернувшись до Києва, незабаром помер. Розгром турків під Хотином полегшив боротьбу поневолених ними народів, передусім балканських, вселив у них віру в можливість визволення з-під турецького ярма.

Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії допомогла підвищити його авторитет не лише серед власного народу, а й на міжнародній арені.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ І СКЛАДАННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (середина XVII ст.). РУЇНА.

ПЛАН.

І. ПОДІЇ 1648—1657 РОКІВ В УКРАЇНІ: РЕВОЛЮЦІЯ ЧИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА?

ІІ. БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ — ФУНДАТОР НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

ІІІ. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ У 1648—1654 РОКАХ.

IV. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА ТА ДОГОВІР З МОСКОВСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ 1654 РОКУ. БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ.

VI.РУЇНА (1658-1686).

І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна?

Політичні події 40-50-х років 17 століття на українських землях змінили карту Європи. Найбільш масштабне козацьке повстання, яке отримало назву Визвольна війна, козацька революція, велике повстання чи національно-визвольна війна, безумовно, відіграло величезну роль у розподілі політичних сил в цьому регіоні. То що ж це було — національно-визвольна боротьба українців проти •поляків, чи соціальна революція, яка втягнула у свою орбіту не тільки усі стани і соціальні групи, а й кожну окрему людину?

Якщо коротко зазначити причини зростаючого невдоволення народних мас України політикою Речі Посполитої, то необхідно наголосити на: посиленні гніту селян і міщан з боку польської шляхти, наступ на права козацтва й небажання надати козацькі права значній частині селян і міщан, незахищеність православної шляхти від свавілля польських магнатів, переслідування православного духовенства й національно-релігійні утиски інших груп населення.

У сучасній історичній науковій літературі переважає думка про те, що доцільніше визначити події 1648—1657 років як революційні. По-перше, у новоутвореній Українській державі була повністю змінена соціальна ієрархія суспільства, бо до національної еліти потрапили ті верстви населення, які здобули собі це право “правом шаблі”. По-друге, і тут варто погодитися зокрема з точкою зору Н.Яковенко, події Хмельниччини на багато століть уперед, якщо не до наших часів, визначили національний ідеал, довкола якого вперше в єдиному ритмі почали обертатися дві культури — елітарна і простонародна — постать героя-козака, символічного борця “за волю України”.

Мета цієї революційної війни була утворити Українську державу, тим самим захистити мову, віру, культуру, звичаї, зберегти козацькі зольності, звільнити народ від утисків та експлуатації іноземних та місцевих феодалів.

Нагадаємо, що 17 століття в історії Європи стало періодом глибоких соціально-економічних перетворень, коли народи, переборюючи тяжкі наслідки феодалізму, ставали на шлях більш прогресивного розвитку, формували і зміцнювали свої власні держави, затверджували нові форми управління, впроваджували більш ефективні форми виробництва.

Події 1648—1657 років в Україні також не можна спрощувати, розглядаючи їх лише як визвольну війну проти польського гніту. Створення в ході цієї боротьби власної державності свідчить про те, що для цього багато чого мало змінитися в житті українського народу. Хто зміг створити цю державу і за рахунок чого? Це змогла зробити тільки велика соціальна сила, самоусвідомлена і самоідентифі кована, яка виросла на новому економічному укладі. Організоване військо, господарства нового фермерського типу, нові органи влади, що базувалися на виборності та самоврядуванні, разом і були новою державою, яка зародилась у надрах Речі Посполитої, і, відкидаючи відсталий феодальний устрій з покріпаченим селянством, державну організацію свавільної польської шляхти, принесла вільну працю, засновану на економічній зацікавленості, нове демократичне управління, де більша частина населення мала виборчі права.

Поряд з козацтвом українське селянство йшло до свого соціального визволення. Вливаючись в гетьманську армію, а часто і діючи самостійно, спалюючи панські маєтки, знищуючи польських панів, воно втілювало у життя власну мету — визволення з кріпацької залежності, отримання землі. Ця мета відповідала вимогам селянських мас європейських країн. Все це свідчить про відповідність українського шляху тим шляхам, якими йшли розвинені європейські держави, а народ України був готовий і боровся за нові соціально-економічні відносини, назваяких — буржуазні.

В короткий час, в ході кривавої боротьби, український народ створив державу з чіткою структурою центральної і місцевої влади. З першого погляду події 1648—1657 років виглядають як визвольна війна проти іншої держави, проте, якщо вдатися до поглибленого аналізу, то ми побачимо в цих подіях всі риси національної революції, яка розгорнулась за соціальні перетворення, створення національної держави. Українська боротьба була складовою частиною великого революційного процесу, що розгорнувся в Європі за розвиток нових буржуазних відносин. Мета соціального визволення не могла бути досягнута без національного визволення, тому вирішити це завдання можна було, лише ліквідувавши національну залежність від Речі Посполитої і утворивши свою власну державу.

ІІ. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави.

Десять років гетьманував Богдан Хмельницький на українських землях. Організатор і керівник національно-визвольної революції, державний діяч, полководець та дипломат, засновник Української козацької держави, він є однією із найцікавіших постатей в історії України.

Отримавши освіту в єзуїтській колегії у Львові, він повернувся до служби у кінній сотні свого батька, чигиринського сотника. Богдан брав участь у козацьких походах на татар і турок, у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років, навіть обіймав посаду писаря реєстрового війська.

З середини 40-х років він почав підготовку повстання українського народу проти польсько-шляхетського панування. У 1647 році на таємній раді було висунуто і обговорено план повстання, за яким передбачалося звернутися за допомогою до Росії. Тоді ж Б.Хмельницький був заарештований, проте оскільки він належав до козацької старшини, необхідно було виконати певні формальності, щоб засудити його. Справа затяглася, Богдана Хмельницького кинули у тюрму, що була під наглядом чигиринського полковника Кречовсь-кого. Останній Богдана відпустив. Хмельницький тікає на Запоріжжя де 18 квітня 1648 року козацька рада обрала його гетьманом запорізьких козаків.

22 квітня 1648 року козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким виступило в Україну, розпочавши цим воєнні дії проти військ шляхетської Польщі, у їх ході розкрився величезний талант гетьмана як полководця, його здібності дипломата і державного діяча.

Повстанські війська під командуванням Б.Хмельницького здобули перемогу над польсько-шляхетськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями (1648 р.), у Зборівський битві (1649 р.), під Батогом (1652 р.) і Жванцем (1653 р.) Незважаючи на програну через ханську зраду битву під Берестечком (1651 р.), Хмельницький виявився справжнім знавцем військової справи, новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором він показав себе в організації козацького війська, у державній діяльності.

Засновник Української козацької держави, він став і першим організатором її адміністративного управління. Як визначний політик зумів, як ніхто до нього раніше, налагодити зовнішньополітичні зносини України з Туреччиною, Трансільванією, Росією, Польщею, Венецією, Швецією, Кримом та іншими країнами, майстерно використовуючи суперечності між ними.

ІІІ. Українська державність у 1648—1654 роках.

Боротьба українського народу за звільнення з-під влади Речі Посполитої мала одним із головних своїх наслідків формування в ході бойових дій початків власної державності. Для виконання державних функцій була пристосована наявна військово-адміністративна організація українського козацтва. Зборівська (серпень 1949 р.) і Білоцерківська (вересень 1951 р.) угоди України з Річчю Посполитою засвідчили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади. Полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які здійснювали цю владу. Вищий ешелон влади складали: загальна рада всього козацького війська, яка ще мала назви “військова”, “генеральна”, або “чорна”, старшинська рада та генеральний уряд на чолі з гетьманом. Загальна рада всього козацького війська являла собою представницький орган, який обирав вищих посадових осіб і вирішував найважливіші питання козацького життя. До старшинської ради, яка виконувала функцію дорадчого органу при гетьмані, входили лише представники козацької еліти. Виконавчим же органом з певними судовими повноваженнями був генеральний уряд. До його складу входили генеральний ооозний, генеральний осавул, генеральний бунчужний, генеральний писар, генеральний суддя та інші представники генеральної старшини.

Територія, підвладна гетьманові, поділялася на полки і сотні, якими управляли полковники й сотники разом із відповідною старшиною. Гетьманом видавалися загальнообов'язкові акти — універсали, що оперативно регламентували нові відносини, які складалися під час визвольних змагань.

Таким чином, можна зазначити, що в 40—50-х роках склалося політичне утворення, яке мало ознаки державності: територію, військо, свої органи влади і управління, правові норми, певне міжнародне визнання і зачатки власних податкової і грошової систем.