Основи згуртованості колективу

Одним із важливих критеріїв рівня розвитку групи є згуртованість колек-тиву – риса, яка характеризує його міцність і сталість психоло­гічних зв’язків між членами колективу в межах соціальної спільнос­ті. Чим більш згуртований колек-тив, тим імовірніше, що він спромож­ний протистояти впливові внутрішніх і зов-нішніх чинників, які його дезорганізують.

Виділяють такі чинники, які сприяють згуртованості колективу:

а) ідейна згуртованість;

б) міжособистісна згуртованість;

в) організаційна згуртованість.

Отже, слід з’ясувати, які засоби і методи посилюють згуртованість колек-тиву. Передусім, це виховання, що дає змогу досягти відповіднос­ті орієнтації чле-нів колективу на певні цінності, мету та завдання, які люди виконують. Успіш-ність такого виховання посилює те, що органі­зація спільної діяльності, реалізація мети досягаються за умови чіткої взаємодії і взаємодопомоги, які правильно ре-гулюють міжособистісні відносини в колективі.

Вирішальним чинником для посилення згуртованості колективу є підвищен-ня змістовності і спрямованості внутрішнього життя колек­тиву, яке має значно ви-ходити за межі особистісних інтересів і зосеред­жуватися на найважливіших напря-мах суспільного життя і його інте­ресів. У структурі утворених груп чітко виявля-ється ієрархія статусів їх членів, що визначаються різними соціально-психологіч-ними чинни­ками. Найпопулярніші з них входять до складу підгрупи лідерів.

Лідер — це особистість, що користується визнанням та авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важли­вих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати від­носини в групі.

Кожен колектив завжди має свого лідера, організатора.

Зростання і становлення колективу, як уже зазначалося, передбачає розвиток і вдосконалення спеціалізації підлеглих.

Офіційне керівництво і лідерство являють собою різні форми керу­вання ко-лективом. Для максимального ефекту вирішення завдань, для досягнення мети по-трібний взаємовплив кожної з цих форм. Перша форма управління спрямована на вирішення стратегічних, а друга – тактичних завдань під час виробничого про-цесу.

У групах людей, крім офіційного керівництва, є ще і неофіцій­ний лідер.

Разом з тим, залежно від характеру діяльності, відбувається ще й диферен-ціація лідерів. У найкращому разі офіційний керівник поєднує і функції неофіцій-ного лідера. У противному – непопулярний керівник, претендуючи на лідерство, буде більше зацікавлений не в успіху спіль­ної діяльності, а у підвищенні власного авторитету, престижу, вдаю­чись до всіляких засобів, зрештою, на шкоду загальній справі.

Справжнім лідером колективу є той, хто завдяки своїм особистісним якостям виявляє переважний вплив на інших, вирішуючи виробничі завдання. Такий лідер чітко усвідомлює обсяг завдань на найближче і найвіддаленіше майбутнє, бачить шляхи їх оптимального вирішення і працює на більш високому рівні порівняно з іншими членами команди.

Ознаки, що характеризують вияв здібностей лідера.

1. За способом організації змісту діяльності колективу розрізня­ють: лідера-програміста, що спроможний створити способи колектив­ної діяльності і надихає колектив на її виконання; лідера-виконавця, що організовує виконання вже ство-реної (опрацьованої) програми; універ­сального лідера, що уособлює в собі програ-міста і виконавця.

2. За стилем керівництва колективною діяльністю розрізняють: демократич-ного лідера; автократичного лідера; авторитарного ліде­ра і такого лідера, в яко-му співіснують якості всіх цих типів керівника.

3. За характером діяльності – лідер діяльний, який постійно де­монструє свої здібності; ситуативний лідер, який виявляє себе лише за певних ситуацій.

Диференціація лідерів можлива і за іншими ознаками.

У колективі високо цінують лідера-ерудита, який значною мірою впливає на підвищення інтелектуального рівня членів колективу за до­помогою власних знань. Емоційний лідер створює в колективі ту чи іншу емоційну спрямованість, підтримує емоційний тонус. Лідер-віртуоз, який, володіючи високою індивідуаль-ною майстерністю, витрачає багато зусиль і енергії для навчання і вдосконалення своїх колег у мистецтві дії. Такі лідери в колективі дуже цінуються, оскільки, нав-ча­ючи інших, вони досить швидко прогресують.

Чим ширше коло завдань, які вирішує колектив, тим повніше і різноманітні-ше його життя, тим більше можливостей для висунення із складу колективу ліде-рів різного типу.

Негативні лідери в колективі про­тиставляють себе керівництву і часто нав-коло них групуються окремі члени колективу. Це відбувається найчастіше при не-досить правильно­му керівництві і, природно, за наявності досить сильної особис-тості, яка претендує на роль лідера. Потрібні посилення роботи і виваженість дій щодо впертого претендента на лідерство для нейтралізації його не­бажаного впли-ву. Крайнім засобом впливу є його звільнення.

Лідер групи може бути офіційним, коли його призначено згідно з регламен-том штатного розкладу, який виконує покладені на нього функ­ції керівника.

Лідер може бути неформальним, визнаним групою стихійно, за його власні якості і усвідомлення значення тих функцій, які він реалізовує в колективі, керу-ючись загальними інтересами.

Для колективу оптимальним вважається такий варіант, коли фор­мальний лідер-керівник одночасно є і неформальним лідером. За таких умов його діяль-ність є максимально ефективною, більш повно виявля­ється психологічний потен-ціал групи.

У колективі часто виникають неофіційні групи, що теж висувають своїх лі-дерів, як це часто трапляється в академічних групах. Якщо від­носини між людьми в групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не лише не шкодить, а й допомагає колективу розв’язувати нагальні завдання.

Коли мета діяльності окремих угруповань уже не відповідає загаль­ній меті, колектив, зрештою, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не тіль-ки лідери, а й усі члени вступають в антагоністич­ні взаємовідносини. Важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню і розпа-ду.