17. Політико-економічне становище Гетьманщини у складі Російської імперії у 18 ст.

Участь України у Північній війні та її подальші перспективи як держави. Договір І.Мазепи з Карлом ХІІ

На поч. 18ст. у складі Росії була Лівобережна Україна, яку українці називали Гетьманщиною або Військом Запорозьким. Мала автономний статус (влада виборного гетьмана, полковий устрій, власний суд), що протягом століття урізалося. Населення Лівобережної України на 1700 р. складало близько 1,2 млн. чол., які жили в 11 великих містах, 126 містечках і близько 1800 селах. А на кінець XVIII ст. на Лівобережжі жило 2,3млн. чол., на Слобожанщині – близько 1 млн. чол.

Господарство. Головне - Сільське господарство (хліборобство, технічні культури:тютюн, коноплю, льон. Садівництво та бджільництво). Розвивались промисли –винокуріння, борошномельний,селітроваріння (Миргород),гончарство( Чернігів, Глухів, Полтава), чумацький промисел).

На початку 18 ст. Україна була втягнена у Північну війну (1700-1721, Росія-Швеція).

Північна війна лягла важким тягарем на плечі українського народу (козацькі полки брали участь у воєнних діях, козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, доріг, фортець , українці московську армію й воєнні гарнізони). Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя. Козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини.

І.Мазепа укладає договори зі шведським королем Карлом XII. Вважається, що існувало 2 угоди (1708 р., та кінці березня 1709 р.). Суть договору : - Україна має бути вільна, Король шведський оберігає від усіх ворогів; Мазепа- гетьман довічний; після його смерті Генеральна Рада (“Стани”) мала обрати нового гетьмана; Король шведський не має права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського, для забезпечення цієї угоди на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава).

У 1708 р. Карл XII із 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Мав йти через Білорусію, але через погані дороги, перетнув кордон Гетьманщини. І. Мазепа 4 листопада 1708 р. прийняв остаточне рішення стати на бік Карла XII. Гетьмана, фактично, підтримали тільки запорожці.

Дізнавшись про це, Петро І наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин, а у квітні 1709 р. зруйнували Стару Січ.

Вирішальна битва Північної війни відбулася 8 липня 1709 р. під Полтавою і завершилася поразкою Карла XII й Мазепи. Після поразки під Полтавою І. Мазепа й Карл XII утекли в турецькі володіння, де 22 серпня 1709 р. гетьман помер.

18. Ліквідація Запорозької Січі

Протягом часу існування козацтва існувало кілька Січей. Перша Хортицька проіснувала близько року і була зруйнована кримськими татарами 1557р.

Найдовше проіснувала Стара Січ, або Чортомлицька.Заснована 1652 року, і проіснувала до 25 травня 1709 року, коли її зруйнувало московське військо за підтримку запорожцями на чолі з Костем Гордієнком самостійницької політики гетьмана Івана Мазепи.Частина козаків порятувалася у володіннях Туреччини.

Російський уряд планував підкорювати Крим і Північне Чорномор'я , тому дозволив 1734 р. повернутися козакам на Запорожжя. Тут вони збудували Підпільненську (Нову) Січ. Козаки Нової Січі господарськи колонізували територію запорозьких степів. Створювали хутори-зимівники, де переважно розводили худобу. Також займались рибальським промислом, чумацтвом, торгівлею, землеробством. Як додаткову робочу силу в зимівниках використовували працю найманих робітників, а не кріпаків. Та основним заняттям і обов’язком залишалася військова служба. Козаки Нової Січі постійно брали участь у походах Росії проти Кримського ханства та Туреччини, внаслідок яких Росія підкорила Північне Причорномор'я.

Катерина II бажала створення міцної централізованої Російської імперії, що не передбачало ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі.

Коли 1764 р. було ліквідовано Гетьманщину, а 1765 р. — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ.

Нагода зруйнувати Січ припала на 1775 р., коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні.

На початку червня 1775 р. російські війська під командуванням Петра Текелія, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Січова рада на чолі з кошовим Петром Калнишевським вирішила не проливати ї крові та добровільно склала зброю. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги.

Лише 3 серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак». Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.