8

Навчально-методична карта

практичного заняття №1

з теорії і методики виховання

ТЕМА: Теоретико-методологічні основи виховання (2 год)

Мета: розкрити суть виховного процесу; виховувати критичне ставлення до педагогічної теорії; розвивати логічне мислення.

Після виконання роботи студент повинен:

Знати сутність виховного процесу та його компоненти, сутність і структуру перевиховання і самовиховання.

Вміти показати діалектику взаємодії між усіма принципами в процесі їх практичної реалізації.

Міждисциплінарні зв’язки:

Дисципліни, що забезпечуються: історія педагогіки, історія, дидактика, види педагогічної практики.

Дидактичні засоби навчання:

ТЗН: мультимедійні засоби

Методи, прийоми:

• дискусія;

• метод історичного аналізу;

• педагогічне прогнозування;

• узагальнення.

Короткі відомості з теоретичної частини роботи:

З історії виховання

Особистість учня формується і розвивається під впливом багатьох факторів: об'єктивних і суб'єктивних, природних і суспільних, внутрішніх і зовнішніх, незалежних і залежних від волі та свідомості людей, які діють стихійно або відповідно до певних цілей, мети виховання. При цьому сам учень не є пасивною особою, а виступає як суб'єкт власного формування і розвитку.

Кожна епоха як досить тривалий проміжок історичного часу має свої ознаки: спосіб виробництва, державний і суспільний лад, культурні надбання, спосіб і стиль життя. Нашому поколінню випало жити на зламі епох — періоді становлення та розвитку незалежної демократичної України. Нова ідеологія освіти, затверджена в Конституції України, повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації. Нова філософія виховання утверджує погляд на особистість як найвищу цінність суспільства.

У сучасних умовах виховний процес у школах України має такі особливості:

1. Спрямованість на формування вільної, всебічно розвиненої особистості учня, на його індивідуальний розвиток у рамках класно-урочної системи.

2. Посилення українського національного компоненту в позаурочній і позакласній роботі: розширене вивчення національної історії, географії України; створення національних українських музеїв, кабінетів, інтер'єрів у школах; розширення історико-краєзнавчої роботи; введення замість "Суспільствознавства" нового предмета "Людина і суспільство"; впровадження вивчення творів видатних синів українського народу М. С. Гру шевського, М. П. Драгоманова та ін..

3. Лібералізація громадської думки школярів і студентів у межах законних дій: створення скаутських організацій, спілок українських студентів. Лібералізація у ставленні до тих учнів і студентів, які тяжіють до релігійних вірувань, заборона будь-якої пропаганди атеїзму.

4. Демократизація управління школами у формі шкільних рад із демократичним складом: 30% — від учителів і персоналу школи, 30% — від учнів із 13-річного віку, 30-40% — від батьків, представників громадськості. Широкі повноваження шкільних рад. Створення нових видів навчальних закладів.

5. Відмова від методів і форм ідейного-політичного виховання в позаурочній роботі: політінформацій, читання доповідей, лекцій на суспільно-політичні теми, проведення так званих "політбоїв", комсомольських і піонерських зборів тощо.

Усі ці заходи спрямовані на те, щоб забезпечити повноцінне демократичне виховання в стінах шкіл.

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфічним для процесу виховання є: 1) двосторонній характер; 2) багатогранність завдань і змісту; 3) залежність від різноманітних суб’єктивних і об’єктивних факторів; 4) трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати; 5) багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти; 6) неперервність; 7) тривалість у часі; 8) поступове виявлення результатів виховних впливів.

Мета виховання — всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накреєленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуття — психічні стани і .процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до довкілля.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Рушійні сили виховного процесу – це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

Суперечності:

1) між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;

2) між зростаючими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні цих завдань;

3) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

4) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

5) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі та ін.

Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості, її емоційна, почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

Етапи процесу виховання:

• Виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати;

• Вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка-взірця;

• Засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей;

• Організація досвіду поведінки;

• Спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

Закономірності процесу виховання

1. Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя.

Ця закономірність реалізується на уроках під час вивчення основ наук, на виховних заходах, у процесі позауроч-ної та позашкільної роботи.

2. Взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості. Погрібно: виховуючи — навчати, а навчаючи — виховувати.

3. Визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні особистості. Ця закономірність реалізується через уроки праці, через спілкування на уроках мови, літератури, інших предметів.

4. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня. Ця закономірність передбачає застосування особистого прикладу у виховному процесі.

5. Взаємозв'язок учня, колективу класу у виховному процесі, що реалізується через громадську думку класу.

Принципи виховання особистості. Принципи виховання — це основні вимоги до виховання особистості учня, до змісту, форм і методів виховання.

Самовиховання — це вищий етап виховного процесу, процес цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням людини від підліткового віку до зрілості.

Перевиховання — це виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов виховання. Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна.

Вихованість школярів — показник ефективності і якості навчально-виховного процесу

Методи виховання - су­купність найбільш загальних способів розв'язання виховних завдань і здій­снення виховних взаємодій, способів взаємопов'язаної діяльності виховате­лів і вихованців, спрямованих на до­сягнення цілей виховання

Прийом – частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Засоби виховання – вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.