Київська група проводу оун

Подібно як Львівська, так і Київська група мала завдання зорганізувати проголошення відновлення Української Держави у Києві. Доки столиця України була окупована Росією, роль державного уряду виконувало УДП у Львові. З визволенням Києва, тут мало відбутися повторне урочисте проголошення відновлення Української Держави й створено центральне УДП. У цій Групі були такі видатні особистості визвольного руху, як Я. Старух, Д. Мирон, Д. Маївський, Ю. Стефаник, О. Гай-Головко, Й. Позичанюк, Пантелеймон Сак («Могила»), Чинченко та ін. Коли Група перебувала у м. Василькові, до неї приєдналася ще група інтелектуалістів Івана Мітрінги (Борис Левицький, Турчманович, Роман Паладійчук, В. Ревак та ін. — близько 15 осіб). Група ця стояла на різко антинімецьких позиціях і була за те, щоб негайно почати проти німців збройну боротьбу. На даному етапі (до вересня), коли тривали ще в Берліні розмови з С. Бандерою і Я. Стецьком, це, із тактичного боку, було недоцільно. Для ОУН тимчасова нейтральність німецької армії також була вигідна й навіть потрібна, оскіль­ки це уможливлювало поширення у східних областях України підпільної мережі та широке розповсюдження українських державницьких ідей.

Очолював Київську групу я, а моїм заступником був Я. Старух. Дмитро Мирон, майбутній провідник ОУН на цих теренах, готовив кадри для підпілля. У Групу входили ще зв'язкові кур'єри. Зі Львова я виїхав 8 липня на мотоциклі разом із зв'язковим «Галайдою». Водієм був студент Львівської Політехніки. Через Броди — Здолбунів — Дубно приїхали ми 9 липня у Рівне. Уже раніше сюди прибув Я. Старух. Полагодивши низку важливих організаційних справ, ми від'їхали й 10 липня були у Житомирі. З повноваження Голови УДП призначив я п. Івана Луцюка Головою Житомирського обласного Управління. Злагоджено працювала також мережа ОУН. Провідником Обласного Проводу призначив Миколу Шевчука, колишнього повітового провідника Грубешівщини.

По автостраді Житомир — Київ можна було тоді добратись лише до села Калинівка. Далі починалася вже фронтова зона. Тому подальший наш шлях на Київ повертав на південь — на села Фасову— Пашківку — Бишів — Мала Снітинка — Фастів. Тут декілька днів затримались, щоб налагодити роботу адміністративного апарату й зорганізувати міліцію. Щоб бути якнайближче до Києва, ми через сс. Велику Снітинку — Фастовець— Митницю ми дійшли до м. Василькова. Тут довелось чекати звільнення столиці. У той час їздили по селах, збирали народ на Збори, встановлювали українську владу. Бував тоді і у Житомирі, зустрічався з Миколою Климишином, Іваном Климовим та іншими членами Проводу, відпрацьовували нову тактику боротьби з окупантами.

Не дрімала й німецька поліція безпеки. Вона вже 12 липня мала інформацію, «що група Бандери направила до Києва біля 30 своїх членів із завданням створити там якнайшвидше український уряд такого зразка, як у Львові, і оголосити його там по місцевому радіо». У результаті інтенсивних розшуків німецькій поліції вдалось, не без допомоги наших колаборантів, довідатись про перебування Групи у м. Василькові й 31 серпня арештувати частину її керівних членів. Допити почались вже у Василькові. Згодом арештованих перевезли в табір військовополонених у Білій Церкві, а звідти до тюрми в Житомирі, де допити продовжувались. Із Житомира арештованих відвозили у львівську тюрму через м. Луцьк. Тут під час тимчасової затримки транспорту мені, Д. Миронові та Т. Онишкевичу пощастило втекти з-під варти й через Волинь добратися до Львова. Усіх інших арештованих у Василькові після до­питів через деякий час звільнили з тюрми. Через арешти у Василькові проголошення відновлення Української Держави в Києві так і не відбулось.

Після завоювання німцями Києва, німецька поліція ув'язнила С. Бандеру й Я. Стецька, провела у вересні 1941 року масові арешти націоналістів. З того часу почалася в Україні відкрита збройна і повстанська боротьба проти німецьких окупантів.