Підготовчі заходи до проголошення акту про відновлення держави

Церемонія проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. тривала недовго, декілька годин, але йшли ми до цього світлого дня багато років. Безліч перепон довелось побороти на цьому довгому шляху. Насамперед необхідно було психологічно підготувати народ так, щоб державницька ідеологія стала для нього рідною, близькою, його ідеологією. Переконати, що власна самостійна держава потрібна всім і тому всі повинні за неї боротися, для неї працювати й бути готовими на найбільші жертви. І ще — довести до свідомості народу просту істину: Самостійну Державу не випрошують, а здобувають силою, не виторговують хитромудрими політичними комбінаціями, але завойовують її. Тільки хто визволиться сам — вільний буде, кого ж визволять — у неволю візьмуть! Ця стародавня мудрість актуальна й нині.

Перевиховання й виховання у державницькому революційному дусі народу і, передусім, кадрів визвольного руху, вимагало багато часу й тривалої праці. Великий внесок у цей виховний процес формування нової, вольової, динамічної людини зробили: Українська Військова Організація (УВО) у 1920-х, а в 1930-1940-х pp. — Організація Українських Націоналістів (ОУН). їхня послідовна й наполеглива революційно-виховна й бойова діяльність увінчалася успіхом. На початку 1940 р. в Україні вже діяла сильна й чисельна мережа революційно-підпільних станиць ОУН, ширився масовий національно-визвольний рух. Революційні кадри готові були до збройної боротьби за будь-яких умов. їхньою заповіддю стало: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї!»

Перше бойове хрещення визвольний рух отримав у березні 1939 р. у Карпатській Україні на війні проти мадярських загарбників. А через декілька місяців — бойові повстанські дії проти шовіністичних польських військових банд. Майже два роки (1939-1941) бойові відділи національно-визвольного підпілля у Західній Україні вели постійну збройну боротьбу проти російсько-большевицьких окупантів. У червні 1941 р., в Україні та на її Західних окраїнних землях за Сяном і Бугом існувала вже масова визвольно-революційна організація, яка нараховувала тоді понад 20 тисяч членів.

Націоналістична державницька ідеологія та її визвольна концепція набули широкого поширення, стали панівними в народі, зокрема, на Західних та Північно-Західних Землях. Цьому значною мірою сприяла нова революційна концепція визволення України, прийнята на Другому Великому Зборі ОУН, що відбувся в м. Кракові у квітні 1941 р. У політичних постановах Збору стверджувалось:

«Ідея Української Самостійної Соборної Держави (УССД) стала в нашому столітті основою українського світогляду та нового політичного націоналістичного руху [...]»;

«Тільки вповні суверенна Українська Держава може забезпечити українському народові вільне життя і повний усебічний розвиток усіх його сил [...]»;

«СРСР — це новітня форма московського імперіалізму, що доводить поневолені народи й країни до національного, культурного й економічного застою й руїни [...]»;

«Тільки шляхом революційної боротьби з наїзниками здобуде український народ державу [...]»;

«ОУН співпрацює з тими революційними рухами поневолених Москвою народів і з тими державами, що змагають до повного розвалу СРСР і підтримують створення незалежної Української Суверенної Соборної Держави».

Постанови Другого Великого Збору ОУН стали ідейно-політичною основою, фундаментом, на якому 30 червня вознісся Акт відновлення Української Держави.

Національно-визвольний рух та його бойові загони були серйозною реальною силою і, спираючись на неї, можна було братись за відновлення Української Держави, створювати центральні та місцеві органи влади. Це перша, найсуттєвіша передумова появи Акту 30 червня. Сьогодні не викликає сумніву, що без революційно-визвольного руху, очоленого ОУН, без підтримки її визвольної концепції народом, про відновлення Української Держави у тодішніх воєнних умовах не було б і мови.

Другою важливою справою на шляху до відбудови Української Держави було підняти національну свідомість української людини, її людську гордість та честь і укріпити в народі віру у власні сили. Переконати, що в нас є досить власних сил, щоб самим визволитися, що причина нашої слабкості в нашій поганій зорганізованості, в тому, що ми роз'єднані, розсварені, і що мусимо всі наші сили зібрати воєдино і бити по ворогові сконцентровано.

Єдиними надійними союзниками в нашій боротьбі за державну незалежність могли бути лише такі самі, як ми, поневолені народи. З їхніми визвольними рухами ми зв'язувались і спільно з ними боролись проти наших спільних поневолювачів.

Третій чинник, і дуже могутній, що спричинився до проголошення Акту 30 червня, — це конкретна організація діяльності революційно-визвольного руху, спрямування її на практичне здійснення відновлення української державності. Тут ішлося про опрацювання низки цілком конкретних заходів, про підбір для цього відповідних кадрів, про їхню правильну розстановку на всіх ділянках діяльності та визначення усім чітких і реальних завдань.

Уже зимою, в лютому 1941 p., коли можливість совєтсько-німецької війни стала дуже ймовірною, Провід ОУН почав розробляти відповідний план діяльності Організації на воєнний час. У цій праці, крім членів Проводу, активну участь узяли багато провідних членів ОУН, добрих фахівців у відповідних ділянках, а також деякі спеціалісти, що не належали до ОУН, зокрема, військовики, художники-графіки, поети тощо.

Розглядались різні можливі варіанти ходу війни, від блискавичної до затяжної. Бралось до уваги й перемогу Німеччини, і її поразку, і перемогу Союзних армій, і можливість конфлікту Союзних держав із Совєтським Союзом. Залежно від того обмірковувались різні форми політичної й військової діяльності визвольного руху. Передбачити вже тоді кінцевий результат війни, вгадати, хто в ній переможе, хто програє, та й чи взагалі будуть у цій війні переможці — було нереально. В одному ми були певні: яким ходом не пішла б ця війна, нам необхідно створити здатні до боротьби збройні сили, власну армію. Лише в той спосіб можна буде реально розраховувати на відновлення Української Держави. Без власного національного війська жодні сприятливі обставини нам нічим не допоможуть. З цих засад випливала вся наша тактика під час війни.

Негативне ставлення гітлерівської партії до українського народу й усіх інших слов'янських народів було відоме. Вона розглядала Україну й усю Східну Європу як свою майбутню колонію. Але одностайності у вищих урядових колах у цьому питанні не було. Дещо відмінні погляди на східну політику існували в середовищі вищого німецького військового командування. Дехто схилявся і до думки про утворення на руїнах СРСР національних держав колись поневолених народів, але залежних від Німеччини. Ідея незалежної суверенної Української Держави прихильників у німецькому середовищі не мала. Дискусійним у колах німецьких політиків було лише питання про те, чи створювати на завойованих східних територіях традиційні колонії, чи змодернізовані й обновлені, у вигляді держав-сателітів, повністю контрольованих німецьким Райхом.

Враховуючи неприхильність німецького уряду до української державності, потрібно було вже на самому початку війни примусити його розкрити свої карти української і, взагалі, всієї східної політики й таким чином змусити ясно виявити позицію: чи Німеччина «за», чи «проти» Української Держави. У разі евентуального позитивного ставлення до відновлення Української Держави, хоч це було мало ймовірним, але, залежно від ходу війни, можливим, ОУН мала на меті використати всі можливості для організації власної сильної армії та максимально поширити й спопуляризувати на всіх українських землях національно-державницькі ідеї. Головна мета — за будь-яких воєнних умов домогтись того, щоб у кінцевій фазі війни Україна стала самостійним підметом на міжнародній політичній арені, а не предметом торгів імперіалістичних держав.

На той випадок, якщо німецький уряд вороже поставиться до відновлення Української Держави, у чому сумнівів майже не було, планувалось:

1) довести до свідомості українського народу, що Німеччина несе Україні нове поневолення, що націонал-соціалістичне рабство таке ж саме, як російсько-большевицьке;

2) розкрити фальшивість німецької політики так званого «визволення від большевиків», не допустити участі українців у війні на боці німців, зривати всі плани допомоги Німеччині, зокрема, економічні;

3) домогтися знищення пануючих ще в частині українського населення германофільських настроїв, мнимої надії на німецьку «допомогу» у боротьбі за визволення з більшовицької неволі.

Ішлося про те, щоб фронт боротьби проти німецької окупації охопив усю Україну, а не тільки якусь її частину, щоб утягнути в боротьбу всі верстви народу, а не лише одних революціонерів. Боротьба проти німецьких загарбників мала стати тотальною і вестися на всіх можливих фронтах.

Провід ОУН чітко усвідомлював, що, незалежно від ставлення німецького уряду до України та від воєнного становища, уже на самому початку війни потрібно задекларувати відновлення Української Держави. З цим погоджувались всі. Дискусії велись лише про те, як це найліпше реалізувати, який це матиме вплив на Україні по той бік фронту й у світі, яка буде реакція німецької влади. Планом Проводу передбачалось проголошення Акту відновлення Української Держави найперше у Львові, а згодом, після звільнення, у столиці України — у Києві, утворення уряду —Українського Державного Правління та організація місцевих органів влади.

Оскільки східні області України були слабо охоплені визвольним рухом, то з метою якнайшвидшої їхньої активізації, створено три спеціальні Похідні групи членів і симпатиків ОУН, загальною кількістю понад п'ять тисяч осіб. Кожній групі призначався конкретний терен діяльності, який вона зобов'язана була добре вивчити в усіх відношеннях, включаючи сучасну історію совєцького часу. Члени груп забезпечувались топографічними картами, довідниками, путівниками тощо.

Головним їхнім завданням було, опинившись на місцях призначення, від імені Державного Правління ініціювати організацію місцевої адміністрації та одночасно організовувати нелегальну мережу ОУН. Умови війни вимагали повністю змінити весь дотеперішній «мирний» стиль роботи Організації на «воєнний», перебудувати всі ділянки праці на військовий лад, зокрема, психологічно підготувати членів Організації до діяльності за воєнних обставин. А головне, треба було правильно й чітко визначити стратегічні й тактичні цілі, сформулювавши кінцеву мету й методи її досягнення.

Відповіді на ці питання були дані у травні 1941 р. в інструкціях Проводу «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». Вони регламентували діяльність Організації, починаючи з передодня війни й перших її днів до діяльності в умовах державного будівництва. Ось деякі пункти з цих «воєнних інструкцій», що безпосередньо стосуються відновлення української державності:

«ОУН використає війну зі СРСР для розгорнення боротьби за Суверенну Соборну Українську Державу;

Наше завдання: власною боротьбою, будуванням власної держави власними силами та за власною ініціативою здобути собі ролю підмету і партнера, учасника війни...;

Держави, які ведуть боротьбу з Москвою і не ставляться вороже до України, трактуємо як природних союзників... Основною передумовою того є визнання й пошанування з боку тих держав суверенності й соборности України та дійсно позитивне відношення до української державності;

Якщо б на Україну прийшли війська таких держав, що вороже відносилися б до української державності, тоді наша визвольна боротьба увійшло б у новий період» (тобто ворожий — В.К.);

На звільнених частинах української землі... ОУН проголошує відбудову Української Держави, встановлює владу, яка має зорганізувати державне життя у всіх ділянках та керувати ним;

Мандат на проголошення української державності та встановлення влади дає нам довголітня визвольна боротьба, підняття повстання, державно-творча ініціатива та практична сила;

ОУН не ставить собі цілі, щоби мати у державі монопольне становище... Будування державної влади на монопольному принципі для української державності було б шкідливе;

Керівні посади в державному уряді будуть займати особи за їхніми моральними вартостями, здібностями, авторитетом, фаховими кваліфікаціями і які мають довір'я у народі;

Якщо б на Україні створився центральний державний уряд, організований іншими державними силами, і стояв на платформі повної суверенності й соборності України, тоді ОУН визнає його центральною владою України і йому підпорядковується державна влада, встановлена ОУН на опанованих нею територіях;

ОУН завжди стоятиме на сторожі добра України та дбатиме всіма засобами, щоб державний уряд і цілий державний апарат служили тільки Україні. Будемо підтримувати все, що корисне для України, а все, що шкідливе — нищити, без огляду на те, хто це робить;

Кожна установа, що отримала би владу в Україні від чужоземних чинників, хоча б вона складалася з українців, є установою даної держави і не може представляти України як суверенної держави».

В інструкціях Проводу ОУН сказано все дуже ясно й чітко й роз'яснення тут зайві. Ціль — Самостійна Соборна Українська Держава. Війну використовуємо для здобуття державної незалежності. Отже, спочатку проголошення відновлення Української Держави, створення Українського уряду й місцевих органів державної влади, далі — переговори з воюючими сторонами з позицій суверенної держави.