407. Постмодерністському світовідчуттю не властиві такі методологічні засади:

А) набуття легітимуючої сили таких епіфеноменів: діалектика Духу, герменевтика смислу, прогрес технонауки, віра у винятковість та всемогутність Розуму тощо;

Б) текст і реальність можуть бути присутні лише функціонально, а не бутійно;

В) один і той самий об’єкт може інтерпретуватись і як знаковий текст із своїм специфічним змістом, і поставати як знакова реальність без будь-якого спеціального значення – просто як знак;

Г) сумнів щодо адекватності зв’язків людини і зовнішнього світу; заперечення однозначного взаємозв’язку причини і наслідку;

Д) втрата однозначних ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність.

408. Які риси нової соціокультурної реальності не є актуальними для сучасної України:

А) лібералізація духовного життя, що зумовлює інтенцію постійних зрушень і новацій;

Б) «розхитування» традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків;

В) українське суспільство подолало перехідний стан, і до нього не варто застосовувати дефініції «посттоталітарне суспільство», «постколоніальне суспільство»;

Г) проникнення в українську культуру зарубіжних модерністських і постмодерністських напрямків;

Д) намагання демократичного оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей.

409. Яка з наведених характеристик не відноситься до постмодернізаційних інтенцій в українському соціогуманітарному просторі:

А) термінологічна та інтерпретаційна незрілість вітчизняної теоретичної думки щодо концептів постмодернізму;

Б) історико-методологічним підґрунтям постмодерних практик в Україні стають передусім відроджені змісти української національної традиції;

В) домінування в теоретико-гуманітарному дискурсі переконання, що Україна – радше «посттоталітарна», «пострадянська», аніж «постмодерна»;

Г) постмодернізм в українській культурі існує як суто стилістична практика, відірвана від динаміки суспільного розвитку;

Д) український варіант постмодернізму є своєрідним намаганням подолати ідеологічні та естетичні стереотипи соцреалізму.

410. Оберіть риси, що не притаманні сучасному етапові формування нової соціокультурної реальності в Україні:

А) проведення низки соціальних реформ у сфері культури та мистецтва;

Б) українське суспільство знаходиться в періоді перелому, яке умовно визначається як «посттоталітарне суспільство»;

В) експлуатація «новими українцями» наукового, економічного і культурного потенціалу суспільства при мінімальному внеску в культуру;

Г) модель культурно збалансованого суспільства – однорідна, синкретична, цілісна;

Д) втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури,

посилюється відносність соціокультурних критеріїв, що зумовлює нездатність суспільства розрізняти «культурне» і «некультурне».

411. Цей термін доречно застосовувати як одну з характеристик інноваційних змін у культурницькій сфері, особливо літературі, філософії, архітектурі, мистецтві театру; як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму:

А) модерн;

Б) постмодерність;

В) постмодернізм;

Г) постмодерн;

Д) постсучасність.

412. Яку характеристику не можна застосувати до нової соціокультурної реальності в Україні:

А) втрата визначеності та чіткості критеріїв розрізнення еталонної, базової та масової культури;

Б) наявність визначених критеріїв культурної диференціації, що спираються на етнонаціональні традиції;

В) на зміну соціалістично-демократичному принципу доступу до мистецтва та культури приходить її комерціалізація;

Г) ускладнення проблеми культурної орієнтації громадян;

Д) нівелювання еталонних взірців культури, пошук нових культурних парадигм.

413. Оберіть рису, яка не є атрибутивною характеристикою феномену постмодернізму:

А) відмова від осмислення світу крізь призму бінарних опозицій – наука і релігія, знання і віра тощо;

Б) наголошення на процесі деконструкції – демонтування, подолання застиглих “метаоповідей”, відкриття процесу створення впорядкованого розмаїття світу тощо;

В) прагнення до деперсоніфікації, деканонізації, несприйняття класичного типу освоєння світу з децентралізацією світосприйняття;

Г) наголошення на необхідності пріоритету просвітницьких ідеалів, які ґрунтуються на раціоцентричній парадигмі та розширенні меж свободи;

Д) утвердження плюралістичної світоглядної парадигми, що веде до «розмивання» системи понять і категорій класичної філософії та культури.