Лабораторне заняття № 2
Тема: Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
Репродуктивний рівень:
Методи навчання — це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань.
Прийоми навчання — це складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів навчання.
Класифікація методів – це побудована (складена) за певною ознакою система методів.
Головними елементами словесних методів є слово, усна розповідь учителя. До них належать пояснення, інструктаж, розповідь, лекція, бесіда, самостійна робота з підручником.
Особливість наочних методів навчання полягає у використанні зображень об'єктів і явищ, конкретних образів, які безпосередньо сприймають учні. До таких методів належить ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
Практичні методи передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. До них належать вправи, а також лабораторні, практичні, графічні, дослідні роботи.
Пояснювально-ілюстративний метод - метод навчання, спрямований на повідомлення готової інформації різними засобами (словесними, наочними, практичними) та усвідомлення і запам'ятовування цієї Інформації учнями.
Репродуктивний метод - метод навчання, спрямований на відтворення учнем способів діяльності за визначеним учителем алгоритмом.
Метод проблемного викладу - метод навчання, який передбачає постановку вчителем перед учнями проблеми і визначення шляхів її розв'язання з приховуванням можливих пізнавальних суперечностей.
Частково-пошуковий метод - метод навчання, за якого певні елементи знань повідомляє педагог, а частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання.
Дослідницький метод - метод навчання, який передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку.
Оволодіння навчальним матеріалом може здійснюватись у процесі спостереження, пошуку висновків, під час роботи з книгою, письмової вправи з доведенням закономірності, практичних і лабораторних робіт (дослідження законів розвитку природи).
Для перевірки рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок розроблено методи контролю і самоконтролю. Серед методів контролю виокремлюють спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні та лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.
Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.
Контрольні відповіді
1. Вчені пропонують класифікувати методи з таких підстав:
1). За джерела знань:
- наочні (демонстрація картин, портретів, таблиць, діафільмів; спостереження за природними явищами і т.д.);
- словесні (розповідь, пояснення, дискусія, міркування, бесіда, проблемний виклад тощо);
- практичні (вправа, складання схем, таблиць, виготовлення приладів, макетів і т.д.).
2). За відповідним етапу навчання (М. А. Данилов, Б. П. Єсіпов);
- придбання знань;
- формування умінь і навичок;
- застосування знань на практиці;
- закріплення знань;
- перевірки знань, умінь, навичок.
3). За характером пізнавальної діяльності:
- пояснювально-ілюстративний;
- репродуктивний;
- проблемний виклад;
- частково-пошуковий (евристичний);
- дослідницький.
2. Проблемі вибору методів навчання значну увагу приділяли відомі педагоги Я.-А. Коменський, Й. Песталоцці, А. Дістервег, К. Ушинський, Л. Занков. Для оптимального вибору методів навчання доцільно використовувати системний підхід, який вимагає розглядати процес навчання і всі його компоненти у закономірних взаємозв'язках. Практика свідчить, що в діяльності вчителів прийняття рішення щодо вибору методів навчання здійснюється на кількох рівнях: стереотипне рішення (не враховує специфіку завдань, змісту, особливостей учнів); інтуїтивне рішення (враховує конкретні умови навчання, але здійснюється шляхом стихійних пошуків без наукового обґрунтування висновку); оптимізоване рішення (науково обґрунтований вибір найраціональніших методів з позицій певних критеріїв).
3. Методи навчання (від гр. methodos — спосіб пізнання, шлях дослідження) — це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне вирішення навчально-виховних завдань. Серед методів навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання керівної функції — научіння, а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями і навичками — учіння.
Прийоми навчання — це складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів навчання. Поняття методу і прийому розрізняються за цільовим призначенням. Метод слугує забезпеченню широких пізнавальних дій (розкриття змісту матеріалу, з'ясування суті питання), а прийом— тільки деталь методу.
4. Спираючись на педагогічний досвід, спеціальні психологічні дослідження, можна сформулювати загальні вимоги щодо оптимального поєднання методів навчання. Вибір їх залежить від:
— навчальної дисципліни. Виділяють методи, які успішно використовують у процесі вивчення: всіх навчальних дисциплін (пояснення, бесіда, робота з книгою тощо); певної групи предметів (лабораторні, дослідні роботи тощо);
— теми уроку, його мети (навчальної, виховної, розвиваючої). На уроці засвоєння нових знань доцільно використовувати бесіду, розповідь, демонстрацію або ілюстрацію. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок потребує використання методу вправ, тестів, контрольної, самостійної роботи;
— змісту і структури навчального матеріалу. Якщо матеріал складний, не пов'язаний з раніше засвоєними учнями знаннями, використовують переважно словесні методи. За умови, що матеріал невеликий за обсягом і знайомий учням, застосовують практичні методи навчання;
— часу, відведеного на засвоєння матеріалу. Перевагу надають методам, за використання яких навчальна мета досягається при менших затратах часу;
— навчально-матеріальної бази школи. Добре обладнані навчальні кабінети, наявність наочних посібників сприяють широкому використанню методів демонстрації, ілюстрації, лабораторних, дослідних робіт;
— вікових особливостей навчально-пізнавальної діяльності учнів, їх індивідуальних можливостей та рівня загальної підготовленості класу;
— черговості уроку за розкладом занять. Недоцільно проводити контрольну, самостійну роботу або пояснювати складний за змістом матеріал на останніх уроках, після уроку фізкультури тощо;
— здібностей, нахилів майстерності вчителя. Одні вчителі добре розповідають, інші вдало організовують дискусію, пізнавальні ігри. Вчитель повинен використовувати не лише методи, які йому найкраще вдаються, а й постійно вдосконалювати свою майстерність.
5. Для формування мотивів навчальної діяльності використовують весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та ін. Кожен із цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Проте існують специфічні методи стимулювання і мотивації, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулювання пізнавальної активності і водночас сприяння збагаченню учнів навчальною інформацією. Вони передбачають єдність діяльності учителя й учнів: стимулів педагога і мотивів школярів.
Частково-пошуковий рівень:
1. У структурі методики початкового навчання провідне місце займають такі словесні методи, як розповідь і бесіда. Виходячи з суті методу навчання, розповідь є способом організації взаємозв’язаної діяльності учителя й учнів, в якій учитель виконує функції джерела навчального змісту і суб’єкта керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів.
У цьому методі поєднуються інформаційна й керівна функції учителя, які рівнозначно важливі і здійснюються одночасно. У практичній діяльності змістовий аспект часто стає для учителя основним, а керування пізнавальною діяльністю школярів залишається поза увагою.
Інформаційна функція реалізується шляхом підготовки і монологічного викладу змісту навчального предмета. Викладений зміст може запам’ятовуватися учнями механічно або засвоюватися ними свідомо.
Отже, при монологічному викладі керівна функція учителя, з урахуванням зазначених особливостей, може реалізовуватися через:
а) зміст навчального матеріалу (його структуру, логічну побудову, добір фактів);
б) прийоми, які відображають об’єктивні процеси пізнання (аналіз, порівняння, встановлення зв’язків і т. ін);
в) спеціальні прийоми активізації (застосування засобів наочності, цікавих матеріалів та ін) і забезпечення зворотного зв’язку через складання схем, таблиць, плану);
г) техніку й культуру мови, спілкування.
2. Провідну роль в організації і здійсненні навчально-пізнавальної діяльності відіграють словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, діалог, лекція та ін.). Учитель з допомогою слова викладає, пояснює навчальний матеріал, а учні слухають, запам'ятовують і засвоюють.
Розповідь. Формування свідомості починається з роз'яснення учням найпростіших уявлень і понять у галузі суспільного життя, праці, науки і техніки, етики й естетики. Розповідь дозволяє раціонально викласти й обґрунтувати факти, поняття, погляди, норми і цінності суспільного життя.
Пояснення — розкриття вчителем найсуттєвіших властивостей того, що вивчається, його внутрішньої структури, зв'язку з іншими об'єктами. Здійснюється в формі розповіді, бесіди, лекції та ін. Пояснення створює в учнів зв'язне, логічно послідовне уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, про наукові факти, поняття, про мораль, етику, естетику, право, загальнолюдські цінності та ін.
Бесіда – один з методів навчання і виховання, що використовується для організації розумової діяльності учнів; в процесі бесіди учні, відповідаючи на запитання учителя і своїх товаришів, набувають нових знань про природу, суспільство, людину; у них формуються морально-естетичні поняття, уявлення, переконання, здійснюється розумовий, етичний, естетичний розвиток.
Лекція – це розгорнутий, організований в доступній формі систематичний і послідовний виклад сутності теоретичної проблеми або проблеми соціально-політичного, морального, етичного, естетичного змісту.
3. а) Ефективність методів забезпечується i засобами навчання. Ними можуть виступати підручники, навчальні посібники, обладнання для проведення практичних занять, наочність, технічні засоби навчання, кіно-, вiдео-, діафільми, телебачення, комп’ютерні програми тощо. Вибір методів та засобів навчання визначається дидактичними принципами, якi покладені в їх основу. I.Г. Єременко підкреслював, що "цінність того чи іншого методу досягається лише в тому випадку, якщо він:
а) веде не лише до засвоєння знань та способів дій, але й забезпечує належне виховання, загальний розвиток школярів;
б) робить навчання максимально доступним та посильним для учнів на основі врахування їхніх пізнавальних можливостей на різних вікових етапах, забезпечуючи разом з тим умови для тренування школярів у подоланні перешкод i труднощів, необхідних для розвитку у них морально-вольових якостей i творчої активності;
в) забезпечує високий рівень свідомості та міцності засвоєння навчального матеріалу, попереджає про небезпеку проникнення в процес навчання догматизму, зубріння, схоластики;
г) призводить до засвоєння знань в певній системі, до формування навичок i звичок самостійної роботи по самостійному придбанню знань;
д) надає можливість для врахування індивідуальних особливостей учнів, раціонального поєднання фронтальної та індивідуальної роботи;
е) сприяє максимальній індивідуалізації навчальної діяльності школярів, розвитку у них потреб i прагнення до знань".* Таким чином, при підборі системи методів до уроку Вчитель повинен пам'ятати про необхідність дотримуватись відповідності принципам навчання, меті уроку, змісту теми, віковим та типологічним особливостям розумово відсталих школярів, спрямування на корекцію та компенсацію наявних у них відхилень.
б) Беручи за основу логіку побудови навчального матеріалу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання — аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності — ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні).
4.
5. Досить широко в педагогіці почали використовувати методи проблемного і програмованого навчання.
Так званий бінарний підхід до класифікації методів навчання, що враховує одночасно навчальну діяльність викладача і пізнавальну діяльність учнів, передбачає: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Така розгалуженість класифікаційних типів методів навчання цілком закономірна. Однак відсутність єдиної загальновизнаної системи методів спричиняє труднощі для обміну й поширення досвіду, невизначеність місця конкретного методу в різних класифікаційних системах.
Творчий рівень:
1. У дидактичній теорії не існує єдиної універсальної класифікації методів навчання через складну природу цього феномену, його багатофункціональність. Для оцінювання і вибору методів навчання необхідно використовувати різні класифікації на основі укрупнення та об'єднання методів у великі групи за визначеними критеріями. Найбільшого поширення набули класифікації на основі діяльнісного підходу.
2. Демонстрування - метод навчання, який полягає в наочно-чутєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, а й для ознайомлення із зовнішньою і внутрішньою будовою предметів. Метод демонстрування має таку структуру: визначення цілі і завдань показу; відтворення і корекція опорних знань; мотивація учіння; постановка проблеми чи пізнавального завдання; показ явища учителем і сприйняття його учнями; аналіз фактів; з'ясування зв'язків і відношень; розв'язання проблеми чи пізнавального завдання; висновки; теоретична інтерпретація фактів (явищ), що спостерігались.
3. Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу в тому, що учень має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час. Учні при цьому вчаться вільно читати і розуміти прочитане, формують уміння виділяти головне у виучуваному матеріалі, вести записи, складати структурні і логічні схеми (опорні конспекти), добирати літературу з питання, що вивчається.
Метою самостійної роботи з книгою може бути ознайомлення з її структурою, швидкий перегляд, читання окремих розділів, пошук відповідей на певні питання, вивчення матеріалу, реферування деяких уривків тексту або всієї книги, вирішення прикладів і задач, виконання контрольних тестів, заучування матеріалу напам'ять. Найпоширенішими є два види роботи з книгою: на уроці (під керівництвом учителя) і вдома (самостійно) з метою закріплення і розширення отриманих на уроці знань.
Лабораторне заняття № 4.