12.Класифікація економічних систем за формами власності на засоби виробництва і за способом управління господарською діяльністю: ринкова економіка.

Система вільного або чистого ринку – це система господарювання, коли держава мало втручається в економічні процеси. Така система склалася з другої половини XVIII стю і до кінця XIX ст. Характерні особливості:

1.приватна власність на економічні ресурси,капітал, землю, природні ресурси.

2.Вільне підприємництво.

3.Особистий інтерес.

4.Основною засадою регулювання був ринковий механізм. За словами Адама Сміта діяла «невидима рука» ринку, яка спрямовувала поведінку особистості на суспільні потреби.

5.Вільна конкуренція

6.Мінімальний державний вплив на економіку. Це восновному захист прав приватної власності та формування правової бази.

30. Монополізм, вплив монополій на економічні процеси. Антимонопольне законодавство.

Монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Конкретною формою монополізму є монополія.

В умовах монополіїї існує лише один продавець, причому тільки він виробляє товар, що не має замінників. Під економічною монополією розуміють, що виробник(підприємство, фірма, спілка) здатен повністю контролювати обсяг товару, що дозволяє йому диктувати макс. можливу ціну на товар, розраховуючи при цьому на найбільший прибуток. Цей виробник посідає панівне місце на ринку й диктує свої умови.

Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:

- монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

- вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; - схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;- розорюють малий та середній бізнес; -монополізують ЗМІ, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку;

Антимонопольна політика - комплекс заходів,розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Антимонопольне законодавство не має на меті заборону чи ліквідацію монопольних утворень. Головне усунути можливість зловживань своїм монопольним становищем на ринку, захистити конкуренцію як важливий механізм існування економіки.

Кожна країна повинна опрацювати свої засоби антимонопольної політики залежно від особливостей економічного становища.

№13Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво,обмін,розподілспоживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.Типи економічних систем:традиційна,ринкова,командно-адміністративна,змішана

Традиційна економічна система:панувала минулому(зараз панує у слаборозвинених країнах)

Вона характеризується відсталою технікою,широким застосуванням ручної праці,нерозвиненою інфраструктурою,бідність населення.

Ринкова економічна система:характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси,,свобода вибору підприємницької діяльності,особисту свободу всіх економічних суб’єктів .кожний економічний суб’єкт здатен реалізувати свій приватний інетреслише в тому випадку,якщо він одночасно є носієм суспільного інтересу.Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизнодо першої третини 20 ст.

Змішана економічна система:є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується рисами: Різноманітністю форм власності,високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури,оптимальним поєднанням ринкового механісму з державними методами регулюванням економіки.Командно-адміністративна система-це неринкова економіка,яка базується на пануванні державної власності.Їй притаманні висока затратність виробництва,відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці,хронічний дефіцит.командна економіка і снувала у колишньому срср,країнах східної европи і азії.

№15Власність –складна і багатогранна категорія,що виражає всю сукупніть суспільних відносин-економічних,соціальних,правових,політичних національних,релігійних.вона займає центральне місце в економічній системі(поєднання виробника із засобами виробництва)

Власність визначає:суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва,,специфічність дій економічних законів певної економічної системи,,цілі та мотиви виробництва,характер розподілу і споживання створеного продукту,класову і соціальну структуру суспільства,панівну систему політичної та економічної влади.Обєкти власності-це все те ,що можна привласнити або відчужити. Суб’єкти власності-це персоніфіковані носії відносин власності

№16 У країнах з ринковою економікою існують два основних типи власності: приватна та державна. Усі інші різновиди — це похідні від них і можуть існувати у змішаних формах.

 Приватна власність виступає як індивідуальна, сімейна і своєрідна колективна. 

Колективна власність може існувати як групова власність господарських об’єднань громадян (наприклад, кооперативна, акціонерна), власність громадських організацій та об’єднань (власність профспілок, політичних партій, інших громадських об’єднань). Суспільна (державна) власність здебільшого існує в таких формах: загальнодержавна (республіканська) і комунальна (власність адміністративно-територіальної одиниці).

Кооперативна форма власності поширена в більшості країн світу. За оцінками, у світі діють близько 1 млн кооперативних організацій понад 120 видів і різновидів, які об’єднують понад 600 млн осіб. Перші кооперативи з переробки і збуту сільськогосподарської продукції виникли в Данії і Швеції у 1880—1885 ррДержавна власність — привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.Державна власність належить до колективних форм власності.

Для україни,яка розбудовується на засадах ринкової економіки,проблемою номер 1 стало реформування відносин власності на засоби виробництва,а це сталося тому що в україні,яка у складісрср протягом довгого часу будувала соціалізм,склалася своєрідна структура власності,в якій переважали її суспільні форми.

№17Становлення ринкової економіки можливе лише за умови існуваннярізних форм власності на засоби виробництва. Докорінна зміна відносинвласності та соціально-економічного ладу не можлива без приватизації, якамає вирішальний вплив на підвищення ефективності національної економіки, конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва. Приватизація є одним з перших проявів реформування економіки країни в напрямку від планового типу до ринкового

Приватизація в Україні проводилася в нестабільній економіці, де стара політична і господарська еліти намагалися створити штучні псевдо ринкові структури, зберігши та зміцнивши тим самим свою колишню владу. Основною метою приватизації на її перших етапах було максимально швидке створення "критичної маси" недержавної власності у виробничому секторі економіки, щоб позбавити державу монополії та передати частину економічної влади недержавному капіталу. На шляху приватизації було чимало труднощів ідеологічного, політичного і соціально-економічного характер

№18Виробни́цтво — процес створення матеріальних і cycпільних благ необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:власне виробництво,основне виробництво, виробнича інфраструктура, соціальна інфраструктура, розподіл, обмін, споживання.

Основне́ виробни́цтво — це галузь виробничої сфери, яка виробляє матеріальну продукцію (сировинний, паливно-енергетичний, будівельний комплекси, виробництво товарів народного споживання).

Виробництво буває матеріальне та нематеріальне:

Матеріальне: (промисловість,сільське та лісове господарство,будівництво)(комунальне господарство,побутове обладнання)(транспорт,зв'язок,торгівля)

Нематеріальне(охорона здоровя,освіта,культура,мистецтво,спотр,туризм,духовне виробництво)

№19Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:відкрите господарство; розподіл праці; непрямі зв'язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.

Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:

воно є історично першим типом господарської діяльності людей;з’явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств.

В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх;засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві

№20Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:відкрите господарство;розподіл праці;непрямі зв'язки.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:суспільний поділ праці;економічна відособленість виробників;еквівалентність відносин;ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;визнання суспільного характеру праці через ринок;здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;конкуренція.

Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару.

Підприємницьке(розвинене) виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке — на великій машинній індустрії, автоматизованих системах .

№21Товар — продукт природи і людської праці або тільки людської праці у матеріальній і нематеріальній субстанції та у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти наявні чи передбачувані суспільні потреби і призначений для обміну і купівлі-продажу.

ВЛАСТИВОСТІ ТОВАРУ

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

здатність задовольняти певну потребу людини;

придатність для обміну на інші товари.

Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людиниодні з них задовольняють потреби у їжі (хліб, молоко, м'ясо), другі — в одязі (пальто, костюм, сукня), треті — у засобах пересу­вання (тролейбус, метро, автомобіль), четверті — у послугах куль­турного призначення (книги, газети, кінофільми).

№23 Закон вартості – закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів мають здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції: - регулює пропорції суспільного виробництва; - стимулювання розвитку продуктивних сил; - обумовлює диференціацію товару виробників.

Уринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

Стихійно регулює виробництво

Стимулює розвиток продуктивних сил суспільства

Обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаровиробників

Регулювальна роль закону вартості виявляється в тому що через механізм коливання цін навколо вартості відбувається розподіл робочої сили і капіталу між різними галузями виробництва.

Якщо товару виробляється недостатньо,то попит на нього перебільшує пропозицію.Ціна на товар зростає. Це приваблює в галузь ресурси й робочу силу з інших галузей,де прибутки нижчі,отже,

Виробництво цього товару стростає.

№22Ціна(Ц)– грошовий вираз варт-ті, кількість грошей, або ін. товарів і послуг, що сплачуються та отримуються за 1-цю товару або послуги. Одночасно Ц відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової 1-ці.

Теорія трудової варт-ті.

Берепочаток вiд класичноi полiт. економii i булапродовжена в роботах К. Маркса. Основоположники: А. Смит, В. Петти, Д. Рикардо

Довгийчас домiнувала. Вiдповiдно до неї вартiсть товарувизначаетьсявитратами абстрактноi працi на вир-воданого товару. Теорія трьох факторіввир-ва і витратвир-ва.

Основне положення: вартість у процесі пр-ва формується додаванням витрат його трьох основних факторів: праці, капіталу і землі. Основоположники: Ж.-Б. Сей і Ф. Бастиа. Згідно з цією теорією всіфактори беруть однакову участь у процесі створення вартості, а прибутки від їхнього використання

Теорія граничної корисності.

Граничну корисність – задоволення, яке отримує окрема людина від споживання одної додаткової 1-ці товару. Це саме стосується й послуг. Отже, Ц окремого товару згідно з цією теорією безпосередньо залежить від ступеня насичення потреби у ньому.

основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям ек-ної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Д. Кларк.Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення варт-ті до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Варт-ть, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної 1-ці певного блага.

Маржиналiстська.

Вiдповiдно до неi вартiсть визнач. на основi суб'ективноi оцiнки корисностi певного блага. Якщо теорiя трудовоi вартостi визначае вартiсть на основi суспiльних трудовихвитрат, те маржиналiстська вважае вартiсть товарусуб'ективною оцiнкою вiдносно корисногоефектупевного мат. блага абойого цiннiстю.

Теорія По і Пр.

Представники цього напряму в ек-ній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній Ц, яка встановлюється на ринку відповідно до По і Пр товарів (послуг).

По і Пр є реальним відображенням стану ринкової е-ки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів—покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових Ц, що веде до встановлення рівноваги між По і Пр, а отже, і до відтворення стимулів ек-них суб'єктів виробляти і купувати товари

№24Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні

 У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Загальна, чи грошова,форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.

№14Економічні реформи в укріїні

Рефо́рма — перетворення, що вводиться законодавчим шляхом. Зокрема процес перетворення держави, розпочатий владою з необхідності. Кінцева мета будь-якої реформи - зміцнення та оновлення державних засад, що, однак, не завжди несе за собою поліпшення рівня життя, скорочення державних витрат і навпаки - збільшення доходів.

Слід відзначити, що в Україні, по суті, ще не створено необхідних умов для структурної перебудови економіки. Недостатньо розвинуто ринкові структури і механізми, необхідні для переміщення капіталу, робочої сили з доходних галузей в інші

Вже сьомий рік в україні проводить процес економічних реформ,але власлідок їх проведення наша держава перетворюється в країну,яка експортує здебільшого сировину,імпортує усі споживчі товариі постійно озирається на рівеньвалютного курсу,томущо від нього повністю залежить фінансова та в цілому економічна стабільність.фінансовий же ринок у країні(вариться у власному соці за рахунок спекулятивних операцій.місце нашої держави у світовому економічному суспільстві буде залежати від того,чи зможемо ми спрямувати внутрішні та зовнішні грошові потоки на відновлення інвестиційного потенціалу.

№25 Сутність грошей. Еволюція і типи грошей

Гроші — це специфічний товар, що має властивості обмінюватися на будь-який інший товар, тобто як загальний еквівалент.

Гроші – це одне з найвеличніших досягнень людства.Їх виникнення пов”язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з”явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з”явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Типи грошей: монета, паперові гроші, кредитні гроші, вексель(торгове боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей), кредитні картки.

№27 Суть, причини, види і соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція — це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Види: Прихована інфляція — це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення — з іншого. Повзуча інфляція — інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік). Помірна інфляція (2—5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки,

вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. Галопуюча інфляція — інфляція, коли ціни зростають

швидко — на 10—100 % щорічно. Гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають астрономічно — на 1—2 % щодня або сягають 1000 % і більше на рік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

Збалансована інфляція — інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг. Незбалансована інфляція — інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару. Очікувана інфляція — зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників — на сировину та засоби виробництва.

Причини інфляції: 1. Зростання дефіциту державного бюджету. 2. Великі військові витрати 3. Дотації держави багатьом галузям економіки. 4. Необґрунтоване підвищення заробітньої плати (популізм з боку уряду). Способи приборкання інфляції: 1) грошова реформа. 2) міжнародні кредити. 3) шокова терапія або політика затягування пасків- це зменшення витрат на соціальні потреби, замороження заробітньої плати, зменшення дотацій та пільг.

Економічні наслідки інфляції . Інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює хаос і диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва. Капітали переливаються зі сфери виробництва у сферу обігу. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція. Порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи.

Соціальні наслідки інфляції. Інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги. Інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю. Інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

№28 Суть, функції і умови формування ринку

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ринок - поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації), - фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуютья товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні зобов'язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринок.

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси — виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції. Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм

мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП. Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим. Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами. Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й

купувати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо. Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки. Етапи формування ринку: 1)класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вартовим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни; 2)регульований ринок (середина XIX — 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища; 3) соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Умови виникнення ринкового господарства: 1)Суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва.

2)Економічна відокремленість суб'єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник).3) Величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності. 4)Вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

№29Попит і пропозиція. Ринкова ціна.

Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Нецінові фактори, які впливають на попит: рівень доходів у суспільстві; розміри ринку;мода, сезонність; наявність товарів-субститутів (замінників); інфляційні очікування.

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний згідно з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни. Як і об'єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості, стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування. Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.(Попит та пропозиція — економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиція в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Висновок моделі про урівноваження добре відповідає поведінці великого числа ринків та вважається важливим економічним законом.)

Ринкова ціна - ціна, за якої рівні пропозиції та попиту урівноважуються.

Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законів попиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару. Важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.

№30Монополізм, вплив монополій на економічні процеси. Антимонопольне законодавство.

Монополізація — це процес досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища. Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання. Конкретною формою монополізму є монополія. Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності. Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва

і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Основними організаційними формами економічних монополій є: Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту. Синдикат — це об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою. В сучасних умовах на основі диверсифікації капіталів створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: по-перше, монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу; по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес; по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу — диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику. Анти монопольна політика — комплекс заходів,розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.Антимонопольне законодавство — це сукупність законів, та документів які спрямовані на обмеження монополізму в підприємницькій діяльності. В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах: «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції».

№31Особливості ринкових відносин в Україні

Ринкові відносини – це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі продажу товарів. Суб’єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів. Споживачами виступають ті суб’єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб’єктом виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки щоб споживати, потрібно спочатку купити на ринку.

Виробниками продукції виступають підприємства товаровиробники. Вони виробляють товари та послуги, які мають задовольнити потреби споживачів – покупців. Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал є власники цих ресурсів.При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб’єкти властиві для моделі чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна. Впровадження ринкових відносин в Україні обумовлює необхідність реформування і зміцнення фінансового сектору економіки з метою посилення його впливу на активізацію інвестиційних процесів, структурну перебудову та подальший економічний розвиток України. У зв’язку з цим удосконалення діяльності фінансових установ потребує вирішення цілого комплексу проблем, які передусім пов’язані з розширенням номенклатури фінансових послуг, переходом на міжнародні стандарти фінансової і статистичної звітності, посиленням прозорості діяльності суб’єктів господарювання на фінансовому ринку, опануванням системи управління ризиками в умовах економічної нестабільності, вдосконаленням правової бази, впровадження нових інформаційних технологій. Розв’язання таких завдань потребує використання нових підходів до організації підготовки фахівців відповідного рівня та кординального оновлення змісту фінансово-економічної освіти в цілому. Ринкові відносини зовнішньо проявляються як взаємодія власників товару, в ході якого відбувається вільний тобто рівноправний обмін товарами, продуктами, виробленими для продажу між країнами світу. Ринкові відносини мають велике значення як в Україні так і за її межами, так як вони дозволяють добиватися високої ефективності суспільств, виробництва, завдяки ринковим відносинам: відбувається зростання внутрішніх та зовнішніх національних ринків; створюються національні фінансово-банківські структури, стійкими темпами зростає обсяг світової торгівлі, доля якої в світовому ВВП має тенденцію до підвищення; зростає значення транснаціональних корпорацій та банків в світовій економіці.В другій половині XX століття ринкові відносини значно розширилися, але як свідчить досвід, перебудова національної, міжнародної економіки на ринкових принципах являє собою довгий, тривалий, достатньо болючий процес. Впровадження ринкових відносин в Україні гостро висвітлює загальну для перехідних економік проблему – не ефективне використання наявних ресурсів, витратність виробництва на мікро та макрорівні.Ціни ринкової рівноваги, що утворюються поставили більшість підприємств перед фактом банкрутства.

№32 Структура ринку. Принципи класифікації ринків...

Структура ринку за різними критеріями:

а) за об'єктами обміну: 1) ринок ресурсів, який набуває форм: ринку праці; ринку капіталу; ринку землі та нерухомості; 2) товарний ринок, який набуває форм: ринку споживчих товарів; ринку послуг; ринку науково-технічних розробок та інформації; 3) фінансовий ринок, що набуває форм: грошового ринку; ринку цінних паперів; валютного ринку;

б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання:1)вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільний, інформація доступна); 2) монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений); 3)монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід); 4)регульований (держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, формуючи та захищаючи конкурентне середовище);

в) за територіальною ознакою: місцевий; регіональний; національний; світовий; г) стосовно відповідності чинному законодавству: 1)легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування); 2) тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків); д) стосовно способу формування: стихійний; організований. Принципи класифікації ринків. Сучасний ринок є складним,полісистемним утворенням. Ринок розмежовують на різні елементи за такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми розглядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин. Розрізняють такі ринки(це вчіха так давала): Ринок товарів, Ринов природних ресурсів, Ринок робочої сили, Фінансовий ринок. Ринок предметів споживанняпризначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей. На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її згорання виділяється велика кількість теплової енергії. Ринки основних виробничих ресурсів— це ринки землі, праці і засобів виробництва, що використовуються для задоволення виробничих потреб. Попит підприємства на виробничий ресурс є похідним попитом, оскільки залежить від попиту споживача на його кінцеву продукцію.Ціни на ринку природних ресурсів визначаються шляхом взаємодії пропозиції ресурсів домогосподарствами та попитом на них з боку підприємств. Найдорожчим ресурсом є земля. . Ринок ресурсів включає в себе: природні, людські і створені людиною ресурси. Пропозиція праці залежать від ціни робочої сили (тобто ставки заробітної плати) та демографічних факторів, таких як вік, стать, освіта, структура населення. Пропозиція капіталу залежить від попередніх інвестицій, зроблених фірмами, домогосподарствами та державою.

№33 Фінансовий ринок, його складові елементи

Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу. Призначення фінансового ринку — забезпечити підприємствам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресірсів.Об'єктами відносин на фінансовому ринку є:1)цінні папери 2)фінансові послуги 3)грошово-кредитні ресурси. Суб'єктами:1)держава 2)підприємства різних форм власності 3)окремі громадяни..Класифікація фінансового ринкуза видами фінансових активів поділяється на: а)кредитний ринок; б)ринок цінних паперів (фондовий ринок); в)валютний ринок (іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують її); г)страховий ринок (страховий захист); д)ринок золота (срібло, платина)е)ринок фінансових послуг (кредитні операції та ін.).

за періодом обертання фінансових активів:а)ринок грошей; б)ринок капіталів. В)за регіональною ознакою: г)місцевий фінансовий ринок; д)регіональний фінансовий ринок; е)національний є)фінансовий ринок; ж)світовий фінансовий ринок. За швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

ринок з терміновою реалізацією угод (як правило, до 3 днів); ринок з реалізацією угод в майбутньому. Види фінансових ринківВалютний ринок; Грошово-кредитний ринок; Фондовий ринок (ринок цінних паперів);

№34Інфраструктура ринку і її роль...

Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії тощо. Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі. Біржа — організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтовабіржа). Класифікація бірж :Товарна біржа — це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості: торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку; регулярність торгів на основі певних правил; формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування); свобода вибору контрагента за угодою; стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок. Фондова біржа — організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм. Цінні папери — документи, що виражають майнові (боргові) зобов'язання. Біржа праці — державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою. Функції служби зайнятості: вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці; організація громадських робіт; організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку; виплата допомоги з безробіття; відшкодування (часткове) витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи. Фрахтова біржа — постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та відфрахтування суден. Тут концентрується інформація про: попит і пропозицію на тоннаж; рівень фрахтових ставок; умови договору фрахтування. Універсальна біржа — біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними

паперами та фрахтовими контрактами. Валютна біржа — біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

№26 Функції грошей

Функції грошей — це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей.

Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.

У функції засобу обігу — гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами

№35 Фінансово-кредитні посередники в умовах ринкової економіки

Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства, торгівці цінними паперами та ін.

Банки акумулюють кошти та інші цінності (золоті запаси, цінні папери), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки між суб'єктами господарювання, випускають в обіг цінні папери, проводять операції із дорогоцінними металами і валютою. Центральні чи головні банки кожної країни наділені правом випускати в обіг гроші (проводити їхню емісію). В Україні таким є Національний банк (НБУ).

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди акумулюють кошти приватних осіб або компаній, випускаючи власні цінні папери. Отримані кошти вони з метоюодержання прибутків вкладають в акції чи облігації інших підприємств, стають їхніми інвесторами. В Україні такі компанії та фонди в процесі приватизації здійснювали також обмін приватизаційних сертифікатів громадян на власні акції і вкладали ці сертифікати в акції роздержавлення підприємств. Трастові (довірчі) товариства здійснюють управління майном підприємств або приватних осіб. Вони вкладають кошти клієнтів (за їхнім дорученням) у цінні папери, продаючи одні та купуючи інші з метою одержання прибутків.Страхові компанії надають можливість домогосподарствам і фірмам знизити ризик через продаж контрактів особливого типу — страхових полісів. Страховий бізнес ґрунтується на природному прагненні людини убезпечити себе і свою власність від різних непередбачуваних ситуацій. Такі установи акумулюють страхові внески громадян та організацій з умовою, що в ра:іі лиха вони сплатять постраж-далому зазначену суму.

Пенсійні фонди акумулюють цільові внески громадян для збільшення їхньої майбутньої пенсії. Діяльність цих фондів також дещо подібна до страхового бізнесу. На залучені кошти фонди купують цінні папери, надають кредити з метою одержання прибутку.

Ощадні установи залучають порівняно невеликі заощадження багатьох громадян. Акумульовані кошти ці установи розміщують в інших ринкових організаціях, щоб одержувати прибуток.

Брокерські фірми — це посередники між продавцями та покупцями цінних паперів на біржі. Крім того, вони надають клієнтам додаткові послуги, зокрема, у вигляді інформації про кон'юнктуру ринку, рекламу тощо.

Крім названих, існують ще й інші фінансові посередники — взаємні фонди, кредитні спілки, фірми, які вкладають капітал у венчурні компанії, що тільки починають свою діяльність, та їн.

№36 Роль банків в умовах ринкової економіки

Банки — це кредитно-фінансові установи, що виконуюють різноманітні операції в інтересах юридичних та фізичних осіб за рахунок їх грошових капіталів та накопичень у вигляді вкладів. З розвитком кредитно-фінансових операцій відбувалось укрупнення та розвиток самих банків, їх спеціалізація, утворювалась банківська система. Банківська система тієї чи іншої країни включає центральний банк, сітку комерційних банків та ряд спеціалізованих банків.

Керівну роль в банківській системі відіграє центральний банк. Він ще називається емісійним та резервним банком, оскільки він має право емісії грошей та цінних паперів та зберігання золотовалютного резерву країни. Центральний банк — це державна кредитна установа, наділена правом випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту та валютного курсу, зберігання офіційного золотовалютного резерву.

В кожній країні маються комерційні банки, які можуть бути як приватні, так і державні. В своїх емісійних, кредитних та валютних операціях вони підкорені центральному банку, але в своїх комерційних операціях та операціях з клієнтами вони самостійні. Комерційні банки — цеведуча ланка кредитної системи. Основне місце в їх операціях займає кредитування промислових та торгових заходів, фізичних та юридичних осіб.

46.Економічний цикл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найбільш яскравою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

47.Економічна криза — надзвичайно складне явище. Тому всі наведені наукові причини пояснюють її виникнення з різних боків. Але найбільш об'ємною, глибинною причиною, яка охоплює певною мірою інші другорядні причини, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

48.Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.

Чинники економічного зростання поділяють умовно на три групи: Чинники попиту; Чинники пропозиції; Чинники розподілу;

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

Проблеми економічного зростання завжди були в центрі уваги неокласичної школи, але під тиском нових реалій вони набули нового трактування: якщо раніше вони спиралися на абсолютизацію регулюючої ролі ринку, то нині враховуються й кейнсіанські підходи. Серед теоретичних проблем, що розглядаються в межах аналізу впливу факторів на темпи зростання національного доходу, можна назвати умови динамічної рівноваги економічного розвитку, реакцію механізмів саморегулювання ринкової економіки на зовнішнє втручання. Вплив зайнятості, інвестицій, науково-технічного прогресу та багатьох інших складових процесу відтворення стають об’єктом дослідження як кейсіанського, так і неокласичного напрямів у контексті проблем прогресу.

45.Економічний ро́звиток— загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Економічний розвиток - це не плавний, рівномірно відбуваються підйом. У русі суспільного виробництва є роки, коли зростання загального обсягу виробництва відбувається дуже швидко, в інші роки - повільніше, іноді відбувається навіть спад. Регулярно повторювані за певний проміжок часу коливання в русі суспільного виробництва означають «циклічний» характер його розвитку. Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від одного кризи до іншого, або, вважаючи інакше, від однієї точки зльоту ( «буму») до іншої.

Циклічність економічного розвитку - це безперервні коливання ринкової економіки, коли зростання виробництва змінюється спадом, підвищення ділової активності - зниженням. Циклічність характеризується періодичними злетами і падіннями ринкової кон'юнктури. Періоди підвищення економічної активності характеризуються переважно екстенсивним розвитком, а періоди пониження економічної активності - початком переважно інтенсивного розвитку. Отже, цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без 'нього немає розвитку економіки. Економічний цикл - це форма руху і розвитку ринкової економіки.

Одним з перших економістів, хто став приділяти даної проблеми пильну увагу, був К. Маркс. Він виділив чотири фази циклу, які послідовно змінюють один одного: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Деякі сучасні дослідники виділяють лише дві фази циклу: рецесію і підйом. Головною фазою економічного циклу є криза. У ньому укладені основні риси циклу. З кризою закінчується один період розвитку економіки і починається новий. Без кризи не було б циклу, а періодичне повторення кризи надає ринковій економіці циклічний характер.

Причини: Серед зовнішніх причин можна виділити:війни, революції та інші політичні потрясіння; відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів; освоєння нових територій і пов’язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі; потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва.

Серед внутрішніх причин виділяють:

особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості; інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць; економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання.

44.Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною мате-ріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціаль-ній сфері; природні ресурси; до другої - духовні цінності, що зна-ходяться у розпорядженні суспільства. Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потен-ціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науко-во-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, ху-дожніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недер-жавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

Облік національного багатства України відбувається за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та стати-стична звітність). Враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспорт-них механізмів, будівель виробничого призначення тощо) і пред-метів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали);

43.Суспільний продукт. У кожному конкретному випадку результат виробництва - це певний продукт: верстат, трактор, хліб, тканини і т.д. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукти - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.

Форми:валовий суспільний продукт (ВСП); валовий національний продукт (ВНП);чистий продукт (ЧП);кінцевий суспільний продукт (КСП);

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Обчислюється КСП шляхом вилучення з валового продукту повторного рахунку, тобто обороту предметів праці (МЗ) і додавання вартості спожитих засобів праці, що є фондом амортизації (А): КСП = ВСП - МЗ + А

ВНП обчислюється не за виробничим принципом (як попередні показники), а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства.

Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва (3В). ЧП=ВСП-ЗВ

42.Валовий прибуток — загальна сума прибутку отримана підприємством від підприємницької діяльності. Визначається як різниця між чистим доходом і собівартістю цієї продукції. Оскільки продукція, використана у внутрішньогосподарському обороті, оцінюється за собівартістю, то прибуток від неї не одержують. Тому величина прибутку, визначена на основі товарної продукції, збігається з величиною прибутку, визначеною на основі валової продукції, оціненої за фактичними цінами її реалізації. З суми валового прибутку підприємство сплачує податки, відсотки за кредити, ренту, штрафи, тощо. З вирахуванням цих витрат у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який використовують для розширення виробництва (фонд нагромадження), утворення фондів матеріального стимулювання, страхових і резервних фондів та ін.

Норма прибутку:

1)Середньорічний чистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу.

2)Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.

Кругообіг капіталу (фондів) становить такий рух ресурсів, в ході якого вони послідовно проходять три стадії (один раз сферу виробництва і двічі сферу обігу) і приймають три функціональні форми (грошову, товарну, продуктивну).

Оборотний капітал - частина виробничого капіталу, матеріалізована в предметах праці (сировина, матеріали, паливних і енергетичних ресурсах), вартість яких переноситься на створюваний товар відразу і цілком за один кругообіг, а також представлена ​​вартістю робочої сили (змінним капіталом, фондом оплати найманих працівників). Хоча вона і переносить свою вартість, але виробляє за кожен кругообіг нову вартість v + m.

Отже, за один кругообіг тільки вартість оборотного капіталу і зношеної частини основного капіталу, будучи втіленою у виробленому товарі, повертається після його продажу до своєї вихідної (грошової) формі, тобто здійснює свій оборот. Інша частина основного капіталу, адекватна ступеня незношених засобів праці, свій оборот робить в наступні акти кругообігу.

Усі основні засоби, крім землі піддані фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та накопичення грошового фонду для заміни зношених об’єктів називається амортизацією. На світі декілька різноманітних концепцій амортизації.

41.Капітал (лат. capitalis - головний) - сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, при яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці.

В економічних школах капітал трактується по-різному. Основними науковими концепціями при вивченні теорії капіталу являються: натуралістична, соціально-економічна, монетарська, а також концепція, заснована на взаємовідносинах “людського” і “фізичного” капіталів. Франсуа Кене (1694-1774рр.) відомий фізіократ, вперше звернув увагу на категорію капіталу і спробував дати її науковий аналіз. Він під капітаом розумів сукупність засобів (авансів), використовуваних у виробництві для створення чистого прибутку. Кене стверджував, що різні частини капіталу виконують свої функції неоднаково. Одна частина – первісні аванси – функціонують у процесі виробництва тривалий час, не покидаючи його, інша - “щорічні аванси” – вимагає постійного поновлення. Тим самим було покладено початок структурного аналізу капіталу, розподілу його на основний і оборотний.

Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ. Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.

Постійні витрати — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.

Змінні витрати — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.

39. У Законі України «Про підприємництво» дано таке визначення: «Підприємництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність, спрямована на виконання робіт, виробництво продукції, надання послуг і заняття торгівлею з метою отримання прибутку». Підприємництво багато дослідників пов'язують з елементами новаторства, творчості і розглядають саме в цьому його головна відмінність від бізнесу, як більш широкого поняття.

Виділяють такі основні функції підприємництва: 1. Новаторська (створення нових товарів і послуг, сприяння НТП). 2. Організаційна (впровадження нових форм і методів організації виробництва). 3. Господарська (найбільш ефективне використання всіх факторів виробництва). 4. Соціальна функція (виготовлення товарів і послуг, необхідних суспільству). 5. Особиста (самореалізація, отримання задоволення від своєї роботи).

Залежно від змісту діяльності розрізняють види підприємництва.

Виробниче підприємництво - здійснення виробництва товарів і послуг, інформації, духовних цінностей.

Комерційне підприємництво полягає в операціях та операціях з перепродажу товарів і послуг та не пов'язане з виробництвом продукції.

Фінансове підприємництво - різновид комерційного підприємництва, де об'єктом купівлі-продажу виступають гроші, валюта, цінні папери.

Посередницьке підприємництво - діяльність, що з'єднує зацікавлені у взаємній угоді сторони.

Страхове підприємництво - це особлива форма фінансового підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець отримує страховий внесок, який повертається тільки при настанні страхового випадку.

40. У законі України “Про підприємництво” зазначено, що це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метою отримання прибутку. Залежно від форм власності виділяють: приватне, колективне та державне підприємництво.

Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби виробництва, продукт та доход. Найважливіше — це мотивація використання прибутку. Обов”язковою умовою є певне економічне середовище і клімат. Іншим словами потрібний ринково-конкурентний режим господарбвання. У законі сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності,самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів;

Вільне розпорядження прибутком; самостійне здійснення зовнішньоекономічної дііяльності.

Можлвості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції України, Законів України “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Про форми власності на землю” тощо.

38. Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути:громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю більших масштабів з обов'язковим залученням найманої робочої сили.

Відповідно до Закону України "Про підприємництво" в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:військовослужбовцям,службовим особам органів прокуратури,суду,державної безпеки,внутрішніх справ,державного арбітражу,державного нотаріату,органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Забороняється займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим, хто має непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини тощо.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації).

Потребують спеціального дозволу - ліцензії такі види діяльності в Україні, як: розвідка та експлуатація корисних копалин,ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї,виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин,виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет,

медична, ветеринарна та юридична практика.

37. Підприємництво — ініціатива людей в господарській діяльності, спосіб організації економічних сил; ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою виробництва та реалізації товару.

Функції: ресурсна — реалізується в мобілізації капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;

організаторська; творча — пошук нових рішень.

Умови: наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва (підприємець повинен обов”язково бути власником виробничого продукту та доходу, капіталу та землі);певне економічне, правове та політичне середовище; певна самостійність при виборі виду господарської діяльності, визначення цін, розпорядження отриманими прибутками; певні правові гарантії: юридичний захист, державний арбітраж, законодавче забезпечення свободи конкуренції тощо;повна економічна відповідальність за результати діяльностЬ;етика підприємництва;

49)Безробіття відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення. Види безробіття: Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесіїпідприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року. Панельне безробіття (природне безробіття): цей вид безробіття виникає внаслідок добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці. Фрикційне безробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі. Структурне безробіття — виникає в результаті зміни структури економіки, наприклад, внаслідок технологічної революції. Гасторбайтери за межами України працює 6,5 мільйона громадян країни, що складає більше 14 відсотків українського населення, (міжнародної організації по міграції (МОМ) в Україні.) Найчастіше українці вибирають для трудової міграції Росію, Німеччину, США, Ізраїль, Чехію, Угорщину і Польщу. При цьому з 6,5 мільйонів мігрантів 67 відсотків складають чоловіки, а 33 відсотки – жінки. Наслідки безробіття є серйозною проблемою . Соціально-економічні наслідки безробіття розглядаються на рівних правах із проблемами бідності та соціальної нестабільності як одна із найбільш гострих та глобальних національних проблем. Існують два основних закони, що виражають економічні наслідки безробіття- це закони Оукена - одним із головних економічних наслідків безробіття є невипущена продукціє. Економісти визначають ця втрачену продукцію, як відставання обсягу ВВП. Філіпса- Кейнсіанська модель зайнятості передбачає інфляцію. За цією теорією в економіці може виникнути або безробіття, або інфляція, тобто, регулюючи рівень безробіття, можна регулювати рівень інфляції. Позитивними називають: 1)конкуренція між робітниками як стимул до розвитку здатностей до праці. 2) Стимулявання зростання інтенсивності та продуктивності праці . Негативними: 1)знецінення наслідків навчання; 2)скорочення виробництва; 3) витрати на допомогу безробітним ; 4)втрата кваліфікації ; 5)зниження рівня життя. Соціальні наслідки: Негативних впливи: 1) загострення криміногенної ситуації, як наслідок необхідності прокормити сім’ю та неможливості заробити гроші легальним шляхом . 2)посилення соціальної напруженості, як наслідок недовіри суспільства до влади позитивні : 1) підвищення соціальної цінності робочого місця, внаслідок зменшення їх кількості 2)збільшення соціального значення та цінності праці, внаслідок концентрації уваги на важливості її для сімейного добробуту

50)Роль Держави…У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувало певні функції в сфері

економіки. Державне регулювання економіки має довгу історію - навіть у період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками й зовнішньою торгівлею. У сучасних умовах будь-яка держава здійснює регулювання національної економіки, з різним ступенем державного втручання в економіку.

Особливо зростає роль державного регулювання в умовах економічної кризи. Світовий досвід показав, що вихід із кризи можливий лише при твердій централізації державної влади й проведенні нетривіальних заходів щодо забезпечення економічного росту. Так було із західноєвропейськими країнами в післявоєнний період, і з латиноамериканськими (Чилі, Аргентиною, Бразилією) зовсім недавно. Державне регулювання фінансового ринку й грошового обігу - одна з найважливіших і самих складних завдань держави. Добре продумана й правильно організована політика в області фінансів – найважливіший фактор успішного розвитку економіки будь-якої країни. Однієї з найголовніших причин нинішньої кризи в нашій країні - непродумана

політика держави в області фінансів. Фінансовий ринок - ринок короткострокових, середньострокових і довгострокових кредитів і фондових цінностей, тобто акцій, облігацій й

інших цінних паперів. Основними сегментами фінансового ринку є: ринок грошового капіталу

(кредитів), ринок цінних паперів, валютний ринок. Всі сегменти фінансового ринку дуже тісно взаємозалежні між собою. Найменші зміни на одному з них відразу тягнуть зміни на інші. Так,

наприклад, продаж Центральним банком державних облігацій (операція на ринку цінних паперів) веде до звуження грошової бази, що робить гроші більше дорогими, і, у свою чергу, викликає підвищення процентних ставок по кредитах, тобто відбивається на ринку грошового капіталу. Основними учасниками фінансового ринку виступають: держава, фізичні особи, підприємства, банки, пенсійні фонди, страхові компанії, пайові інвестиційні фонди.

51)Світове господарство- склалося на прикінці 19 на початку 20ст. Саме в цей час виникають міжнародні монополії, завершується економічний поділ світу, остаточно формується світовий ринок. В світі нині існує 230 держав і 300 найменувань національних грошей. За економічними критеріями розрізняють: 1) індустріально розвинені країни. 2) країни які не пройшли стадії індустріалізації і в їх економіці переважає сільське господарство. Це країни Азії, Африки та Лат. Америки. 3) країни середнього рівня розвитку ( Греція, Португалія, Венесуела). 4) країни які переходять від командо адміністративної системи до ринкової економіки. Це країни східної європи, і колишні держави СРСР. Світове господарство - це сукупність національних економік які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою економічними відносинами. Поділ праці (спеціалізація) зумовлено економічними, природніми, людськими та інвестиційними ресурсами. На основі поділу праці виникла світова торгівля. В результаті поділу праці кожна людина може як найективніше реалізувати свій природній людський потенціал. Світові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції , при цьому їх визначають у центрах світової торгівлі на біржах. Торгівельний баланс країни – це співвідношення надходження по експорту і платежів по імпорту. Якщо країна вивозить товарів і послуг більше ніж ввозить то вона має активне (позитивне) торгівельне сальдо, якщо ж навпаки неактивне. Торгівельні барєри діють у формі мита, квот, добровільних обмежень. Митні збори ведуть до підвищення цін і зниження обсягів продажу товарів. Лібералізації зовнішньо-торгівельних відносин сприяють міжнародні організації. Наприклад сот або гот. Держави які беруть участь у світовій торгівлі мають дотримуватися світових стандартів.

52) Міжнародні валютно -фінансові організації (МВФ) створені у 1944 році в США. Завдання 1) забезпечення системи платежів за фінансовими і торгівельними операціями між країнами учасницями фонду. 2) надання короткострокових кредитів. МВФ- акціонерне товариство. Грошові ресурси формуються за рахунок внесків країн учасниць. Як і в будь-якому акціонерному товаристві кількість країн залежить від величини внеску. На сьогодні членами МВФ є більше як 170 країн світу. Україна вступила в МВФ у 1992 році. Її квота у статутному капіталі складає 0,7%; США- 19%, Росії – 3. Керівним органом МВФ є рада керуючих до складу якої входять представники всіх країн членів. Статутний капітал МВФ становить понад150 млрд. доларів. Міжнародний банк ( світовий банк, банк реконструкції та розвитку) – утворений 1994 року. Надає довгострокові кредити країнам на розвиток економіки, під вищі відсотки ніж МВФ. Кошти не надаються всією сумою, а лише по мірі їх використання. Банк є акціонерним товариством.

57) Інфляція- це процес перевищення грошових знаків, що перебувають в обігу над сумою цін товарів та послуг. Вирізняють 3 види інфляції: 1. Повзуча- ціни зростають не більше 5% на рік. 2. Галопуюча- ціни зростають трохи більше 10% на рік. Це негативна тенденція в економіці. 3. Гіперінфляція - ціни зростають на 1 – 2% щодня. Такий вид інфляції можливий лише в умовах глибокої економічної кризи. Найвищий рівень інфляції Україні 1993р. Інфляція встановлена 1000% на рік. Причини інфляції: 1. Зростання дефіциту державного бюджету. 2. Великі військові витрати 3. Дотації держави багатьом галузям економіки. 4. Необґрунтоване підвищення заробітньої плати (популізм з боку уряду). Способи приборкання інфляції: 1) грошова реформа. 2) міжнародні кредити. 3) шокова терапія або політика затягування пасків- це зменшення витрат на соціальні потреби, замороження заробітньої плати, зменшення дотацій та пільг.

54) Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації та мають загально- планетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства. Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок: 1)безконтрольної, безмежної утилізації природних ресурсів; 2)масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого втучання людства у біосферу; 3) швидкої урбанізації населення планети, зростання кількості мегаполісів та агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів .Глобальні проблеми: 1) мають всезагальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства; 2)безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав; 3) мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя; 4) потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів. Класифікація глобальних проблем за сферами дії :I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства: 1)надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо; 2) раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища; 3)раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору; 4)утилізація відходів життєдіяльності тощо. II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин: 1)відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища; 2)подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу; 3)ліквідація наслідків світових та локальних криз; 4)роззброєння і конверсія військового виробництва тощо. III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього: 1)пристосування людини до умов природного і соціального середовища. 2)подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії); 3)боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом; 4)проблеми демократизації та охорони прав людини. Передумови вирішення глобальних проблем: 1)переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства; 2) досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.; — синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо; 3) перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості; 4)створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства; 5)об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

55) Підприємництво- самостійна ініціативна діяльність спрямована на виробництво та збут товарів, надання послуг, з метою задоволення потреб споживачів, та одержання прибутку. Вивчення підприємництва як явища було започатковане у 18ст. (Кантільйоном). До підприємців він відносив людей що мають нефіксовані прибутки. Підприємець це новатор. Для успішного функціонування підприємства необхідна законодавча база, яку створює держава. Функції підприємництва: 1) інноваційна – полягає у сприянні і виробленні нових ідей. 2) ресурсна – підприємець налаштований найбільш ефективне використання науково технічного прогресу ( трудові природні ресурси). 3) організаційна – надання функцій організації виробництва та контролю. 4) мотиваційна – вміння підприємця переконати чинів колективу в правильності своєї ідеї. Риси характеру: вміти говорити, об’єднувати людей вести точні розрахунки, постійно йти на ризик, бути відповідальним. Умови функціонування підприємництва: 1) економічні – наявність різних форм власності. 2) політичні – створення сприятливого політичного клімату для підприємництва. Закони стабільні, зрозумілі, правила гри для всіх однакові. 4) психологічні – формування позитивної суспільної думки щодо підприємців. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України які необмежені законом у правоздатності і дієздатності, юридичні особи усіх форм власності. Фізичні особи ( окремі індивідууми) виступають як організатори індивідуального виробництва, використовуються власні засоби виробництва, власна праця і наймана праця. Юридичні особи – товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, вони займаються виробничою, збутовою та надання послуг значно в більших масштабах. Підприємницькою діяльністю може займатися і держава через корпорації, кооперативи, спільні підприємства. Об’єктами підприємницької діяльності є такі види діяльності: виробництво, торгівля, посередництво, операції з цінними паперами. Держава забороняє займатися підприємцям окремими видами діяльності - виготовлення і реалізація зброї наркотиків, грошей. Такою діяльністю може займатися тільки держава. Такі види діяльності як розвідка корисних копалин, ремонт виготовлення та реалізація медикаментів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, медична, ветеринарна, юридична -потребують ліцензії. Права та обовязки підприємців: права – утворювати та купувати будь-які види підприємств, самостійно формувати господарську діяльність, обирати поставщиків, самостійно встановлювати ціни на продукцію, самостійно розпоряджатися прибутком, укладати договори з робітниками. Обов’язки – сплачувати податки, дотримуватися екологічних норм, дотримуватися норм якості, особи які не мають права займатися підприємством – держслужбовці, військові службовці, працівники суду, сбу, нотаріату. Види підприємств: індивідуальне- засноване на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці. Сімейне – засноване на власності і праці громадян, що є членами однієї сімї і спільно ведуть бізнес. Приватне – засноване на власності однієї людини з правом найми робочої сили. Колективне – засноване на власності трудового колективу підприємства. Державне комунальне – на загальнодержавній власності органів місцевого самоврядування. Державне – на загальнодержавній власності. Спільне – на власності різних власників, в тому числі і різних держав. Орендне – на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду майна, що залишається у власності орендо здавача з можливим викупом. За розмірами вони поділяються на великі середні і малі. Це необхідно для того, щоб вести різну систему оподаткування. Великі – це металургія, енергетика, хімія ( громіздкі не ефективні часом). Малі легка, харчова промисловість.

56) Фінанси- (готівка) – система економічних відносин, що складається між державою, підприємцями, громадянами, що до формування грошових ресурсів. До фінансової системи входять: 1) державні фінанси, 2) фінанси підприємств, 3) фінанси населення. Основою державних фінансів є бюджет- склад майбутніх доходів та видатків. Бюджет України як і багатьох європейських держав складається з двох ланок: центрального, місцевого бюджетів. На центральний бюджет покладаються функції розвитку комунального господарства, охорони здоровя, освіта, культура. Головним джерелом формування бюджетів є податки- обов’язкові платежі які здійснюють фізичні і юридичні особи. Прямі податки- вони стягуються з особистих доходів громадян ( з плати підприємницького доходу, дивідендів рентних платежів, гонорарів). Індивідуальний прибутковий податок сплачують всі працюючі громадяни. В Україні він становить 13%. Не прямі податки- входять до ціни придбаного товару. Акцизи – податок на високорентабельні товари. Державний бюджет (план на рік) складає кабінет міністрів до 15 вересня поточного року, подає на розгляд до верховної ради. Там вони ділять цей бюджет на всю україну.

57) Інфляція- це процес перевищення грошових знаків, що перебувають в обігу над сумою цін товарів та послуг. Вирізняють 3 види інфляції: 1. Повзуча- ціни зростають не більше 5% на рік. 2. Галопуюча- ціни зростають трохи більше 10% на рік. Це негативна тенденція в економіці. 3. Гіперінфляція - ціни зростають на 1 – 2% щодня. Такий вид інфляції можливий лише в умовах глибокої економічної кризи. Найвищий рівень інфляції Україні 1993р. Інфляція встановлена 1000% на рік. Причини інфляції: 1. Зростання дефіциту державного бюджету. 2. Великі військові витрати 3. Дотації держави багатьом галузям економіки. 4. Необґрунтоване підвищення заробітньої плати (популізм з боку уряду). Способи приборкання інфляції: 1) грошова реформа. 2) міжнародні кредити. 3) шокова терапія або політика затягування пасків- це зменшення витрат на соціальні потреби, замороження заробітньої плати, зменшення дотацій та пільг.

58) Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання. Конкретною формою монополізму є монополія. Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку. У реальному житті монополізм відбувається і проявляється в численних видах і формах, що викликає необхідність певної їх класифікації. Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям. Антимонопольне законодавство в Україні представлено Законами України: "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" (1992 p.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 p.), "Про природні монополії" (2000 p.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 p.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

59) Підприємницький доход: метою підприємця є одержання прибутку. Перш ніж одержати його власник веде певні витрати: 1) інвестиції – витрати на придбання природних ресурсів, сировини, палива . 2) витрати на оренду або купівлю обладнання, будівель. 3) витрати на оплату праці найманих робітників. Виплати поділяють на постійні та змінні: постійні – не залежать від зміни обсягів виробництва ( оренда приміщення, оплата засобів зв’язку). Змінні – витрати які зростають разом з зростанням обсягів виробництва( оплата сировини, матеріалів). Підприємець отримує доход лише тоді коли затрати фірми є меншими від виручки. Виручка фірми від реалізації обчислюється як добуток ціни одиниці продукції на її кількість. Валовий прибуток – це різниця між затратами і доходом. Валовий прибуток не є власністю підприємства, він з прибутку сплачує податки. Якщо підприємець вкладає прибуток в розвиток фірми то сплачує менший прибуток, а якщо для власних потреб то більший. Підприємець сплачує ще і нормальний прибуток – це оплата його праці яка береться з витрати фірми. Величина доходу залежить від попиту, технології, кількості продукції. Жоден підприємець не буде працювати на збитки.

60) Конкуренція— економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку. Завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб'єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками. Типи конкуренції: 1)Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку. Наслідком внутрішньогалузевої конкуренції є зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції. Міжгалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови застосування капіталу. Міжнародна конкуренція — це конкуренція національних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку. Вона сприяє переливанню капіталів і товарів між різними державами, забезпечує збалансований розвиток світового ринку і світового господарства. Досконала конкуренція — це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну. Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами: 1)кожний виробник випускає однорідний продукт, що не відрізняється від продукту інших продавців; 2)бар'єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні; Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію. Олігополістична конкуренція — це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів. Для олігополії характерними є такі риси: 1) мала кількість підприємств у галузі; 2) високі бар'єри для входження в галузь.

53)Україна має необхідні передумови для входження у світове господарство та отримання певного місця в системі міжнародного поділу праці. Серед них - наявність сировинних ресурсів, родючих земель, дешевої та відносно освіченої робочої сили. Для сучасного етапу розвитку світового господарства можна виділити основні тенденції, які мають значний вплив на формування і розвиток зовнішньоекономічного комплексу України. Серед них такі: – перехід до якісно нової моделі світового розвитку; – створення глибоко інтегрованих міжнародних об'єднань. Для прискорення процесу входження України у світове господарство слід брати до уваги такі обставини: світові стандарти, культура виробництва та динаміка ємності світового ринку. – необхідною умовою сучасного ефективного виробництва стало наближення потужностей підприємств, технологій, технічного оснащення та серійності до таких світових критеріїв оптимальності. Крім врахування цих обставин інтеграція України у світове господарство залежить від ринкових трансформаційних процесів, які будуть сприяти посиленню конкурентоспроможності національних товаровиробників на зовнішніх ринках та позбавленню нашої економічної системи від державного монополізму, нерозвиненості ринкової інфраструктури. Для подолання негативних рис, притаманних сучасній економічній системі України, необхідне здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення її інтеграції у світове господарство. Серед них важлива роль належить формуванню механізму зовнішньоекономічних зв'язків на ринкових засадах. Механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити найбільш оптимальне входження економіки України у світове господарство шляхом досягнення певних цілей у процесі трансформації національної економіки. Серед них слід виокремити: – формування ефективно функціонуючої ринкової системи; – використання можливостей світового господарства для структурної перебудови національної економіки; У процесі інтеграції національної економіки України у світове господарство необхідне створення національних високотехнічних експорто-орієнтованих виробництв. З цією метою доцільно спрямувати державну підтримку підприємствам, які мають високу базисну кваліфікацію робочої сили і намагаються вийти на ринок з новітньою продукцією. Для забезпечення відповідності зовнішньоторговельного сектору України сучасним світовим тенденціям, пріоритетами його розвитку мають стати: – модернізація металургійної галузі на основі застосування новітніх технологій; – виробництво верстатів, літаків, суден, приладів, побутової техніки, надтвердих матеріалів, кераміки та інших товарів з високою часткою доданої вартості; – переробні галузі агропромислового комплексу; – різноманітні послуги (туристичні, транспортні), транзитні (перевезення вантажів, транспортування нафти, газу), науково-технічні послуги та ін.