3. Види та ступінь непрацездатності.

ТВП–це такий вид втрати працездатності, коли внаслідок зворотніх хворобливих станів організму людини, тимчасово втратилася здатність виконувати ту чи іншу функцію. Первинним є втрата здоровя, а потім-втрата працездатності.

Повна тимчасова втрата працездатності–такий видТВП, коли при зворотніх хворобливих станах організму людина на певний обмежений час не здатна виконувати жодної трудової функції.

ЧастковаТВП–такий видТВП, коли при зворотніх хворобливих станах організму людина не може виконувати свою сталу попередню функцію, але може виконувати якусь іншу роботу. При визначенні ТВП за основу береться вид трудової діяльності.

Причини, що призводять доТВП: захворювання, травми, отруєння, нещасні випадки.

Стійка втрата працездатності–це незворотні стійкі довготривалі зміни в організмі, виникає передчасна втрата здоровя, неможливість виконувати жодної суспільно-корисної функції.

Стандарти якості медичної допомоги.

Обсяг діагностичних і лікувально-оздоровчих заходів, а також вимоги до стану пролікованого хворого, є складовими частинами стандарту якості (СЯ).Стандарт якості розробляється:

• для кожної стаціонарної клініко-статистичної групи (СКСГ), яка є одночасно і груповою одиницею взаєморозрахунків при медичному страхуванні;

• для кожної нозологічної форми з урахуванням ступеня важкості супутніх захворювань (при лікуванні в поліклініці).

Відповідність складових частин комплексу діагностичних, лікувально-оздоровчих, реабілітаційних заходів, що проведені хворому, та стану його здоров'я критеріям, що передбачені стандартами якості,оцінюється насамперед у самому лікувально-профілактичному закладі.

Взагалі система контролю якості передбачає оцінку кінцевого результату діяльності на всіх рівнях надання медичної допомоги. Вона може проводитись поетапно та включати низку ступенів контролю.

При розробці стандартів лікувально-профілактичні заклади, що надають спеціалізовану та високоспеціалізовану стаціонарну допомогу, розподілялися за //, /// і IV рівнями. До // рівня віднесені районні, центральні районні та міські лікарні, до /// - обласні лікарні та стаціонари диспансерів. До IV рівня – клініки та центри, які визначені як головні з організації певного виду медичної допомоги.

Головна мета застосування стандартів медичних технологій полягає у використанні їх для контролю якості лікувально-діагностичного процесу та розробки медико-економічних стандартів. Їх можна використовувати для визначення потреб лікувально-профілактичних закладів у медикаментах, медичній технології тощо. Робота щодо їх удосконалення має проводитись постійно з урахуванням нових методів діагностики та лікування.

Велика група спеціалістів пропонує впровадити єдиніуні фіковані стандарти медичних технологій для порівняльної оцінки якості та медико-економічної ефективності роботи лікувальних закладів країн. Їх розробку повинні проводити профільні науково-дослідні інститути за єдиною методологією, наведеною в методичних рекомендаціях Українського інституту громадського здоров'я (1997 р.). Якзазначеновних, мета розробки та запровадження Державних уніфікованих стандартів медичних технологій стаціонарної допомоги полягає в забезпеченні хворому гарантованого рівня медичної допомоги

Основні сучасні школи менеджменту.

Менеджмент, яку правлінська думка, є складовою частиною управлінської діяльності, що реалізує теорію і практику ефективного управління колективами. Він не дає уніфікованих рецептів, а охоплює методи і техніку управління системами, спрямованими на досягнення поставленої мети за умов оптимального використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Засновником "класичної школи управління", "школи наукового менеджменту" є Ф. Тейлор який на початку XX ст. першим висловив думку, що управління підприємством (організацією) повинно стати системою, заснованою на в ідповідних наукових принципах. Розроблені ним методи раціональної (наукової) організації праці було покладено в основу формулювання провідних принципів наукового менеджменту, покликаних замінити авторитарні методи управління більш раціональними підходами. А. Файоль-фундатор наукового обґрунтування так званої "адміністративної (управлінської) доктрини", згідно якій основна причина низької ефективності діяльності будь-якої організації (системи) полягає у недосконалості управління нею.

Засновник доктрини людських відносин - Е. Мейо.Основні положення його вчення зводились до того, що в будь-якій організаційній структурі (системі) слід вбачати не лише машини, чому видавав перевагу Ф.Тейлор, а саму людину. Тобто, менеджмент – це перш за все процес управління людьми, створення мотивації до їх ефективно їпраці.

Третій напрямок в теорі їуправління пов'язаний з її "емпіричною" школою.Вона започаткуала зародження інформаційного забезпечення процесу управління, професіоналізації самого управління, тобто перетворення управлінської діяльності у самостійну специфічну працю – особливу професію, розробку питань централізації і децентралізації в управлінні, делегування повноважень івідповідальності тощо.

Засновником "теорії соціальних систем", єГ.Бернард. Представники "системного напрямку" розглядають будь-яку організацію (систему), як якусь цілісність, елементам якої властиве органічне поєднання, а управління–як складну ієрархічну систему, покликану швидко реагувати на зміни зовнішніх і внутрішніх параметрів. Останні для нас єнадзвичайно актуальним, оскільки стверджує необхідність реформи системи управління в державі взагалі і в охороні здоров'я зокрема.

Білет№3

Пологовий будинок, його функції, структура.

Акушерсько-гінекологічна допомога може надаватися як у самостійних лікувально-профілактичних закладах – пологових будинках і жіночих консультаціях, так і у відповідних відділеннях різних лікарень, поліклінік або медико-санітарних частин, в Українському консультативно-діагностичному центрі матері та дитини.

Важливе місце в забезпеченні всіма видами акушерсько-гінекологічної допомоги займає пологовий будинок. До складу пологового будинку можуть входити стаціонар і жіноча консультація; остання може функціонувати самостійно. До управлінського апарату пологового будинку відносяться:

• головний лікар;

•заступник головного лікаря з медичної частини;

•завідувач жіночої консультації;

•головна медична сестра.

Головний лікар відповідає за лікувально-профілактичну, адміністративно господарчу, фінансову діяльність. Він організовує роботу пологового будинку згідно з діючими положеннями, має право здійснювати підбір і укомплектування штатів закладу. Головний лікар створює умови для забезпечення кваліфікованою стаціонарною (та амбулаторною) акушерсько-гінекологічною допомогою та проведення комплексу профілактичних заходів, впроваджуючи сучасні методи профілактики, діагностики та лікування. Він зобов'язаний організовувати та підтримувати в постійній готовності пологовий будинок для надання невідкладної акушерсько-гінекологічної допомоги, проведення лікарської експертизи непрацездатності, експертної оцінки випадків материнської та перинатальної смертності.

Завідувач жіночої консультації відповідає за лікувально-діагностичну та профілактичну діяльність, здійснює керівництво медичним персоналом, контролює якість лікувально-профілактичної роботи, ведення облікової документації, дотримання правил видачі листків непрацездатності, дбає про вдосконалення диспансерного методу обслуговування вагітних і гінекологічних хворих.

Заступник головного лікаря з медичної частини безпосередньо керує лікувально-профілактичною та санітарно-протиепідемічною роботою, відповідає за раціональне використання ліжкового фонду, за проведення експертизи тимчасової непрацездатності.

Головна медична сестра безпосередньо підпорядкована головному лікарю та його заступнику з медичної частини. Вона здійснює контроль за роботою середнього та молодшого медичного персоналу щодо виконання призначень лікарів, догляду та обслуговуванн яжінок і новонароджених, дотримання санітарно-гігієнічних правил, а також забезпечує своєчасність виписки, правильність обліку, збереження та використання медикаментів і перев'язувального матеріалу.

Штати лікарів акушерів-гінекологів формуються з розрахунку: 1 посада лікаря на 3300 жін. населення. Для надання амбулаторної допомоги дітям і підліткам встановлюється посада лікаря-гінеколога дитячого та підліткового віку з розрахунку 0,5 посади на 10 тис. Вказаного населення замість 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога амбулаторного прийому. В жіночій консультації передбачені посади інших спеціалістів: терапевта на 60 тис. І стоматолога на 100 тис. Дорослого населення, яке проживає на території обслуговування.

Система державного соціального страхування в Україні. Порядок і умови оплати по листках працездатності.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — cистема прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби; повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; втрати годувальника; безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником абоуповноваженим ниморганом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

1) На випадок безробіття – здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

2) Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням здійснюється через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

3) Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності – здійснюється через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

4) Пенсійне страхування – здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди.

Перші 5 днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця.Починаючи з 6 дня непрацездатності допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності. Оплата визначається за заключним висновком лікаря, записаним у ЛН.

Якщопрацівнику видано кількаЛН, то оплата перших 5 днів за кожним із них за рахунок коштів роботодавця здійснюється у випадку, коли в заключному висновку попереднього ЛНзазначено, що працівник має стати до роботи. Наступний випадок тимчасової непрацездатності, незалежно від дати видачі новогоЛН, вважається іншим страховим випадком.

Якщо між попереднім і наступним ЛН не було робочих днів, а в заключному висновку попереднього ЛН зазначено, що працівник продовжує хворіти, наступний ЛН вважається продовженням попереднього (має місце один страховий випадок). У такому разі перші 5 днів непрацездатності за рахунок коштів роботодавця оплачуються лише за першим ЛН.

Стосовно умов оплати ЛН, виданих фізичним особам—підприємцям, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, у т. ч. підприємцям, які сплачують єдиний податок, то допомога по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок страхових коштів, надається їм починаючи із 6 дня непрацездатності, а перші 5 днів оплачуються з арахунок їх нього доходу.

Методика визначення інтегрального коефіцієнта інтенсивності (Кі) та його оцінка.

Інтегральний коефіцієнт інтенсивності - Кі = Км*Кс*Кв, де

Км–коефіцієнт мед.ефективності–відношення якості досягнення мед.результатів до заг. Кількості оцінюваних випадків.

Кс–коефіцієн тсоц.. ефективності–відношення випадків задоволених людей, до заг. Кількості випадків, що оцінювали пацієнти.

Кв–коефіцієнт співвідношення витрат–відношення нормативних витрат до фактичних витрат в оцінюваних випадках надання мед.допомоги.

Оцінка: 1) динаміка даного показника для лікаря 2) середній показник на території 3) еталонний показник (приблизно=1)

Основні методи управління.

Управління, управлінська діяльність, є елементом і складовою частиною виробничих стосунків, обумовлених суспільним характером праці, представляє складний і специфічний вид діяльності, неможливий для успішного виконання без відповідної підготовки, використання тільки простих схем, прийомів і правил роботи.

Ефективність управлінської діяльност ізалежить і від ступеня активного використання принців та методів науки управління.

Принципи управління – це головні, вихідні положення теорії, вчення,науки, до яких відносяться: об'єктивність і конкретність, науковість, системність, комплексність, плановість, оптимальність і ефективність, конкретність головної ланки, раціональне поєднання централізму і демократизму, єдиного керівництва і колегіальності, стимулювання праці, галузевого і територіального управління, постійного удосконалення форм і методів, урахування і контролю та ін.

Метод покликаний виробити систему різноманітних засобів і прийомів вивчення та узагальнення дійсних явищ в данійг алузі знань, дати теоретичнообгрунтований описнауковоїі практичної діяльності людей у виробничій сфері її діяльності. До головних методів науки управління відносяться:

Історичний метод.

2. Логічний метод.

3. Багаторівневий підхід.

4. Народно-господарський підхід.

5. Комплексний підхід.

6. Системний підхід.

7. Науковий експеримент та ін.

Білет№5

Організація лікувально-профілактичної допомоги дітям, осноивні типи закладів. Дитяча поліклініка, функції, структура. Профілактична та протиепідемічна робота дитячої поліклініки.

Лікувально-профілактична допомога дітям є невід'ємною частиною охорони материнства та дитинства. Вона забезпечує організацію медичного спостереження за здоровими дітьми та підлітками і надає їм при необхідності кваліфіковану допомогу.В наданні цієї допомоги дітям беруть участь медичні заклади різних рівнів, заклади освіти та соціального забезпечення (будинки дитини, школи-інтернати,дитячі будинки, інтернати для дітей з дефектами розумового та фізичного розвитку).Серед них є об'єднана дитяча лікарня з поліклінічним відділенням, стаціонаром, з лікувально-допоміжними та діагностичними підрозділами, медичним архівом тощо.

В загальній системі медичних заходів, спрямованих на охорону здоров'я дітей, провідне місце займає амбулаторно-поліклінічна допомога, яку забезпечують у поліклінічних відділеннях дитячих, міських, центральних районних лікарень і в самостійних дитячих поліклініках.

Основні принципи амбулаторно-поліклінічної допомоги:

•безкоштовне, систематичне, кваліфіковане, доступне лікарське, фельдшерське, сестринське спостереження за здоровими дітьми;

•первинна та вторинна профілактика захворювань;

•раннє виявлення та своєчасне лікування хворих дітей;

•реабілітація хворих;

•просвітницька робота з питань виховання здорової дитини, забезпечення її нормального фізичного та психічного розвитку.

Дитяча поліклініка є провідним закладом у наданні лікувально-профілактичної допомоги. Якість її роботи впливає на результати поліклінічного та стаціонарного лікування, а також на рівень госпіталізації, тривалість перебування в стаціонарі, на частоту викликів швидкої медичної допомоги.

В дитячих поліклініках проводять комплекс заходів, спрямованих на запобігання та раннє розпізнавання патології, зниження захворюваності та смертності, особливо немовлят.На сучасному етапі вони надають медичну допомогу дітям від народження до 14 років 11 міс. 29 днів у поліклініці, вдома, в дошкільних закладах і школах.

Структура дит.поліклініки : Управління,Дитяча поліклініка,Реєстратура,Господарча частина,Кабінет,Невідкладної допомоги,Денний гельмінтологічний напівстаціонар,Кабінет медико-соціальної допомоги,Кабінет обліку та медичної статистики,Діагностичні підрозділи,Рентгенівське,відділення,Лабораторія,Відділення функціональної діагностики,Кабінет долікарського прийому,Фільтр,Дошкільно-шкільне відділення,Дитячі дошкільні заклади,Школи,Бокс,. Лікувально-профілактичні підрозділи (Педіатричне відділення,Кабінети педіатрів,Кабінет здорової дитини,Кабінет щеплень) .Спеціалізовані кабінети (Хірургічний,Неврологічний,Офтальмологічний, Отоларингологічний,Пульмонологічний,Гастроентерологічний). Відділення відновлювального лікування (Фізіотерапевтичні кабінети,КабінетЛФК,Кабінет масажу,Кабінет механотерапії,Логопедичний кабінет).Денний стаціонар

Важливим розділом діяльності дільничного педіатра є профілактичне спостереження за здоровими дітьми. Медичні огляди здійснюються : 1)діти віком до 1-го року - педіатр - щомісяця, невролог – двічі нарік, хірург, ортопед-травматолог, офтальмолог, отоларинголог - 1 раз на рік, логопед таі нші спеціалісти за показаннями;

2) діти 2р - педіатр - 1 раз у квартал, стоматолог - 1 раз на рік, інші спеціалісти за показаннями;

3) діти 3р - педіатр— 1 раз у півріччя, отоларинголог, офтальмолог, стоматолог - 1 раз на рік, інші спеціалісти за показаннями;

4)діти 4-х років - педіатр, стоматолог - 1 раз на рік, інші спеціалісти за показаннями;5)діти 5-ти років - педіатр, отоларинголог, офтальмолог, невролог, хірург, ортопед, логопед-стоматолог - 1 разнарік, інші спеціалісти за показаннями;6)діти 6-ти років - педіатр, стоматолог - 1 раз на рік, інші спеціалісти за показаннями;7)учні з 1-го–9 класів (14 років)—1 раз на рік, інші спеціалісти за показаннями.

Дітей-інвалідів педіатр має оглядати 2 рази на рік, профільні спеціалісти за показаннями згідно з планом диспансеризації. Педіатр направляє дітей на консультацію, необхідні лабораторні дослідження та спеціальну комісію для встановлення протипоказань до щеплень на певний строк або повністю, разом із медичною сестрою дільниці планує їх проведення.

Він проводить динамічне спостереження за групою диспансерного обліку, здійснює оздоровлення дітей разом із лікарями інших фахів, оцінює ефективність диспансеризації, забезпечує обстеження, необхідні оздоровчі та профілактичні заходи дітям перед вступом до дошкільних закладів і школи.

Основними розділами протиепідемічної роботи на педіатричній дільниці є:

•облік дітей, котрі підлягають щепленням, планування цієї роботи; •специфічна імунізація дітей – проведення щеплень відповідно до рекомендованих термінів;

•підготовка до щеплень дітей, які часто хворіють, при наявності в а намнезі алергічних реакцій на введення вакцин;

•підготовка матеріалів щодо протипоказань до проведення щеплень для обговорення на комісії, виконання рекомендацій цієї комісії;

•контроль за дітьми після проведення щеплень, облік незвичайних реакцій, профілактика та лікування ускладнень після щеплень;

•аналіз ефективності щеплень на дільниці.

Послідовність дій лікаря при експертизі тимчасової працездатності.

Експертиза тимчасової непрацездатності є частиною роботи лікаря та проводиться в такій послідовності дій : З'ясування наявності чи відсутності втрати працездатності, Визначення за клінічним та трудовим прогнозом тимчасової чи стійкої втрати працездатності ,Визначення ступеня непрацездатності, Встановлення виду (причини) тимчасової непрацездатності ,Призначення хворому режиму, який сприяє одужанню та поверненню до праці, Оформлення листка непрацездатності та при необхідності його продовження, Рекомендації хворому відповідно до умов його праці та професії

Методики оцінки якості, вимоги оцінки якості, вимоги до їх коректності та об’єктивності.

У практиці охорони здоров'я застосовують різні методики оцінки діяльності лікувально-профілактичних закладів. Одна з них базується на використанн і моделей кінцевих результатів діяльності (МКР). Модель кінцевих результатів (МКР) – цеузагальнений якісний показник, що характеризує ефективність діяльності та дефекти в роботі лікувально-профілактичного закладу.

Вонавключає:•показники результативності (ПР) і показники дефектів (ПД);

•нормативні значення (НЗ) показників;

•шкалу оцінки досягнутих результатів.

Показники результативності (ПР) максимально відображають кінцевий результат (розповсюдженість окремих захворювань, смертність, відновлення працездатності, рівень якості лікування та ін.). Ними можна визначити ступінь досягнення цілей колективом і виконання основних функцій шляхом визначення ступеня відповідності реально досягнутих значеньПР до запланованих нормативних.

Нормативи встановлюють з урахуванням:

• багаторічної динаміки показників у місті, регіоні, області; •середнього рівня; •темпів передбачуваних змін показника в результаті виконання відповідних організаційних і лікувально-профілактичних заходів. Бажано, щоб норматив не менше ніж на 5 % перевищував найкращий попередній рівень. За нормативи беруть похідні величини (відносні чи середні).

Показники дефектів (ПД) нормативних значень не мають, оскільки повинні дорівнювати нулю (наприклад: наявність занедбаних випадків соціально-значущих захворювань; випадків раптової смерті осіб, які не знаходилися під спостереженням лікарів; обгрунтовані скарги та ін.). Враховуються грубі порушення в роботі установ. ПД вимірюють у відносних і абсолютних величинах.

До моделей включають також показники, отримані за даними експертних оцінок , які дозволяють оцінити якість лікувально-діагностичного процесу, а саме рівні якості лікування та диспансеризації. Показники визначають для конкретних хворих.

Рівень якості лікування визначається за формулою:

РЯЛ = (ОНЗ+ОЯ):200%, де

РЯЛ–рівень якості лікування, ОНЗ–оцінка виконання набору діагностичних, лікувально-оздоровчих заходів і правильність постановки діагнозу, ОЯ–оцінка якості лікування.