1.5. Принципи страхування

В основу надання страхових послуг покладено специфічні принципи, зображені на рис. 2.

Вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду стра­хування. Цей принцип найбільш властивий для добровільних видів стра­хування. Страхувальник має право обирати будь-якого страховика, якому надана відповідними органами ліцензія на даний вид страхування. При цьому страховик теж вільний у виборі того чи іншого виду добровільного страхування.

Страховий ризик — це певна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування і яка має ознаки ймовірності та випадко­вості настання. У страховій теорії і практиці термін "страховий ризик" використовується у кількох значеннях, зокрема: ймовірність нанесення збитку при настанні страхового випадку; конкретний страховий випадок, тобто певна небезпека, від якої проводиться страхування; частина вар­тості майна, не охоплена страхуванням і залишена на ризику страхуваль­ника; конкретні об'єкти страхування за їх страховою оцінкою і ступенем ймовірності нанесення збитку. Загальновизнаним є таке положення: не може бути предмету для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жод­ного ризику матеріальних або фінансових втрат за несприятливого пере­бігу подій.

Страховий інтерес завжди пов'язаний з наявними правовідносинами, зокрема права власності або володіння тим чи іншим об'єктом, зобов'я­занням щодо відшкодування шкоди, яке визначає предмет майнового інте­ресу особи (страхувальника) чи зобов'язанням піклуватися про членів сім'ї і вимагає його волевиявлення щодо забезпечення страхового захисту та­кого майнового інтересу. Кожен власник зацікавлений у тому, щоб вкла­дені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики мають інтерес от­римати прибуток.

Максимальна сумлінність. Страхування передбачає, що сторони, які вступають у страхові відносини, повинні довіряти одна одній. При укла­данні договору страхування чи при настанні страхового випадку страху­вальник і страховик не мають права приховувати один від одного інфор­мацію щодо об'єкта страхування. Цей принцип найбільше стосується стра­хувальника, оскільки саме він має відомості про реальний стан того чи іншого майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування. Страховик має право відмовити в укладанні договору страхування, якщо страхувальник подав свідомо неправдиві відомості про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку.

Відшкодування в межах реально завданих збитків. Страхове відшкоду­вання згідно зі ст.10 Закону України "Про страхування" не може переви­щувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, а відтак при­носити страхувальникові прибуток. За цим принципом матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування.

Франшиза (від англ. /гапсНке — право, привілегія) — це визначена дого­вором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підля­гає відшкодуванню страховиком і визначається в сумі або у відсотках до страхової суми.

Застосовують кілька типів франшизи:

• пряма (безумовна) встановлює відповідальність страхової компанії за частину збитку, який перевищує франшизу і звільняє від відповідальності за частину збитку в межах франшизи;

• привілейована (умовна) встановлює відповідальність страхової ком­панії за весь збиток, як тільки розмір збитку перевищить розмір франши­зи (найчастіше використовується в особистому страхуванні);

• зникаюча встановлює відповідальність страхової компанії, яка збільшується пропорційно збитку після перевищення розміру збитку над франшизою, поки франшиза "не зникне" і лише тоді страхова компанія відпо­відає за весь збиток. Зникаюча франшиза на практиці зустрічається дуже рідко.

Франшиза може бути встановлена в грошовому вираженні, відсотках від збитку, відсотках від вартості застрахованого майна чи як період часу, наприклад у страхуванні здоров'я.

Будь-яке обмеження відповідальності страхової компанії повинно без­посередньо відображатися на страхових тарифах. Отже, франшизу можна розглядати як один із факторів ціноутворення при укладанні договору стра­хування.

Суброгація — це передача страхувальником страховикові права на стяг­нення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Якщо страхувальник на відшкодування збитків отримує кошти з іншого джерела, то він повинен повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги при розрахунках страхового відшкодування.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим са­мим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Цей принцип не дає можливості страхувальникам застраховувати одне й те майно кілька разів з метою наживи.

Перестрахування і співстрахування. Страхова компанія може брати на власне утримання обмежені за розміром ризики, які визначаються наяв­ністю в компанії страхових фондів. Згідно зі ст. ЗО Закону України «Про страхування», якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування пере­вищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних ре­зервів та страхових резервів, то страховик зобов'язаний укласти договір пе­рестрахування. Такі обмеження диктуються інтересами додержання дос­татньої платоспроможності страхової компанії. Економічна сутність перестрахування полягає у вторинному розподілі ризиків між учасниками страхування. В основі перестрахування лежать відносини із перерозподілу ризиків, раніше прийнятих на страхування з метою забезпечення фінан­сової стійкості страхової компанії.

Перестрахування — це вторинний перерозподіл ризиків, система еко­номічних відносин, відповідно до якої страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними, виходячи зі своїх фінан­сових можливостей, передає на погоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, забез­печення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій.

Співстрахування — це страхування об'єкта за одним спільним догово­ром та за згодою страхувальника кількома страховиками. При цьому в до­говорі мають міститися умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страху­вальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взає­мовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише в розмірі своєї частки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодуван­ня.

Диверсифікація — обмеження поширення активності страхових ком­паній за рамки основного бізнесу.

Принципи, на яких будується діяльність страхової компанії, дають можливість створення ефективної і надійної системи страхового захисту в державі.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть основні ознаки, які характеризують специфіку страхування як економічної категорії.

2. У чому полягає необхідність страхового захисту та створення стра­хового фонду.

3. Сформулюйте мету, завдання і предмет страхування.

4. Охарактеризуйте історичні умови виникнення та етапи розвитку страхування.

5. Які головні функції страхування ви знаєте?

6. Назвіть критерії, покладені в основу класифікації страхування.

7. Дайте повну класифікаційну характеристику страхування.

8. Назвіть основні ознаки добровільного страхування.

9. Дайте характеристику видам обов'язкового страхування.

10. Назвіть принципи страхування.

Розділ II. СТРАХОВИЙ РИНОК