2.6. Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків

Впровадження міжнародних стандартів страхування в Україні — одне з важливих завдань і можливих напрямів входження страхового ринку дер­жави у міжнародне страхове співтовариство. Проте це можливо лише при врахуванні внутрішніх можливостей держави, пов'язаних з її економічним і політичним становищем, фінансовою стабільністю і законодавчою ба­зою страхування.

Основні підходи до страхування в зарубіжних країнах зводяться до його значної ролі у різних сферах виробництва та фінансово-кредитної систе­ми. Так, страхування в США отримало досить важливий розвиток, що по­в'язано з необхідністю зниження економічних ризиків через залежність ви­робництва від різних факторів і виникнення стихійних лих. Страхування здійснюють приватні страхові компанії, страхові кооперативи, уряд.

Разом з тим, у США не існує єдиної для держави системи страхування. Кожний штат має власне страхове законодавство. При цьому страхові організації мають широкі повноваження в розробці власної страхової полі­тики, визначенні розмірів платежів, практики їх відрахування і відшкоду­вання збитків, що є специфічною особливістю американського страхово­го ринку.

У Франції відповідно до закону 1982 р. "Про страхування майна будь-яких осіб (юридичних, фізичних) від наслідків стихійних лих" передбаче­но, що держава повинна відпрацьовувати спеціальні "плани ризику", в яких територія держави має бути віднесена до тієї чи іншої зони небезпеки. При цьому відшкодування витрат від стихійного лиха не здійснюється в районах, які оголошені зонами ризику, непридатними для будівництва та іншої діяльності через підвищену небезпеку.

У Великобританії спеціальний орган страхового нагляду у складі Де­партаменту торгівлі та промисловості має досить широкі повноваження щодо організації, контролю та втручання в оперативну діяльність страхо­вих компаній. При встановленні фактів порушення правил страхування до страхової компанії застосовуються штрафні санкції аж до закриття.

В Австрії з 1966 року функціонує національний фонд катастроф, кош­ти якого використовуються на відшкодування народному господарству збитків від природних катастроф.

В Японії страхування здійснюється приватними страховими компані­ями, державними організаціями і кооперативами. Страховий ринок Японії є об'єктом жорсткої урядової регламентації і характеризується обмежені­стю конкуренції через відсутність на страховому ринку брокерів. У резуль­таті реорганізації страхового ринку в 1947 році в країні нині діють 20 ком­паній зі страхування життя і 20 компаній загального страхування. Соціальне страхування в Японії відсутнє.

Не менш цікавим є досвід східно-азіатських держав, страховий ринок яких характеризується найбільшим потенціалом розвитку. Так, за обся­гом страхування, страховий ринок Китаю займає шістнадцяте місце в світі. У 1999 році валовий збір премій склав 16,78 млрд.дол. У 2002 р. домінуючі позиції на ринку займають шість національних страхових компаній, які мають право проводити операції по всій країні. Всі діючі у Китаї страхові компанії зобов'язані 20% своїх ризиків розміщувати у державній перестра-хувальній компанії. Розробляються програми із додаткового пенсійного страхування, страхування ануїтетів і страхування від безробіття у держав­ному секторі (державні підприємства налічують біля 50 млн працівників, а офіційно зареєстрований рівень безробіття складає 3,1%).

Важливою складовою політики відкритості ринку Китаю є розширен­ня доступу трансграничному страховому капіталу. Так, страхові компанії США, Європи, Японії, Південної Кореї активно працюють на китайсько­му страховому ринку. Серед них: Тгашатегіса, №\¥ Уогк ІІГе, Меігороікап Ьіґе, СІС^А, Соттегсіаі Шіоп, №рроп ІІГе, ШО Сгоир, 2игісп Ріпапсіаі 8єгуісє5 Сгоир.

У розвинутих країнах світу створені інститути, які обслуговують і кон­тролюють страховий бізнес. Нині це актуально і для України, оскільки дав­но назріла необхідність організації експертних служб: сюрвейєрів, квалі­фікованих менеджерів, консультантів з питань ризиків, інспекторів за по­зовами. Експертні служби повинні відповідати сучасним вимогам за рівнем технічного оснащення, спеціалізованих та експертних методик. У страхо­вих організаціях відчувається нестача у спеціалістах з актуарних розра­хунків, статистики, юристах у галузі страхування.

Важливим елементом системи підготовки страховиків повинна стати вища школа, що для України є питанням перспективи. На Заході цей вид освіти досить поширений і існує сітка навчальних закладів. У США — це Нью-Йоркський страховий коледж, який займає важливе місце в системі світової вищої страхової освіти. В Англії — ТЬе СЬагіесІ ішигапсе іпзШиіе (Ьопсіоп), у Франції — Есоіе сіє авшгапсе (Париж). У Нью-Йоркському ко­леджі 4-5 річне навчання: ступені бакалаврів і магістра у галузі фінансів і управління бізнесом із спеціалізацією по страхуванню, або бакалавра в га­лузі актуарних наук.

В Італії римський університет "Ьа Заріепга" за чотири роки готує ба­калаврів із статистичних і актуарних наук та бакалаврів із страхового пра­ва. У Швейцарії тільки спеціалістів-актуаріїв готують у чотирьох німець-комовних і двох франкомовних вузах.

Створені системи вищої страхової освіти потребують серйозних об'єд­наних зусиль державних органів, вищих навчальних закладів, страховиків. Разом з тим, потрібно зазначити, що страхові компанії мають потребу в страхових кадрах різної спеціалізації: менеджерах, правниках, актуаріях, фінансистах тощо. Тому цільова підготовка таких спеціалістів у межах од­ного вузу просто неможлива. Отже, доцільним є введення відповідної спец­іалізації в різних вузах.

В умовах інтеграції страхового ринку важливого значення набуває ко­оперування між українськими й іноземними спеціалізованими вузами, визнання українських дипломів за кордоном на основі уніфікації навчаль­них програм і навчальних матеріалів.

Необхідне створення адекватної визначеним потребам страхового рин­ку системи підготовки страховиків. Така система повинна бути диверси-фікованою і багаторівневою, тобто враховувати ступінь підготовки сту­дентів, поєднувати довгострокову базову освіту і короткострокову, денну і заочну форми навчання.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте характеристику становлення і розвитку страхового ринку в Україні.

2. Назвіть основні нормативні документи зі страхування, прийняті в Україні з 1992 року.

3. Чим відрізняється Закон України "Про страхування" від Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року?

4. У чому полягає суть законодавчого регулювання договорів страху­вання?

5. Назвіть основні складові страхового полісу (страхового свідоцтва).

6. В яких випадках припиняється дія договору страхування?

7. Назвіть обов'язки страховика перед страхувальником.

8. Назвіть обов язки страхувальника.

9. Визначте права сторін у страхуванні.

10. У яких випадках страховик має право відмовити страхувальнику у виплаті страхових сум?

11. Назвіть перспективні напрямки розвитку страхового ринку в Україні.

12. Охарактеризуйте страхові ринки зарубіжних країн.

Розділ III. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ