4. Зміст трудових правовідносин.

Трудові правовідносини є зобов'язальними відносинами. Поряд з майновими зобов'язаннями трудові правовідносини включають зобов'язання немайнові.

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб'єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормами моралі.

Суб'єктивними правами і обов'язками володіє кожний працівник як учасник трудових правовідносин.

Найбільш загальні і важливі трудові обов'язки працюючих сформульовані в КЗпП і Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов'язків працюючих у трудових правовідносинах належать:

• виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції;

• тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потреби;

• одержання встановленої міри праці;

• забезпечення належної якості роботи;

• додержання режиму робочого дня;

• додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму;

• дбайливе ставлення до майна підприємства.

Суб'єктивні права і обов'язки учасників трудових правовідносин реалізуються в трудовому процесі. Вони тісно пов'язані між собою. Окремі з цих прав і обов'язків, що кореспондуються (тобто праву працівника відповідає певний обов'язок власника або уповноваженого ним органу, і навпаки), створюють елементи трудових правовідносин різного характеру. Але всі вони не можуть існувати без єдиного складного трудового правовідношення.

Чітка регламентація прав і обов'язків учасників трудових правовідносин є основним завданням

Питання для самоконтролю:

1. Поняття трудового правовідношення.

2. Признаки трудових правовідносин.

3. Відмежування трудових відносин від цивільних.

4. Умови виникнення трудових правовідносин.

5. Підстави виникнення трудових правовідносин.

6. Розкрийте зміст підстав виникнення трудових правовідносин.

7. В чому полягає зміст трудових правовідносин?

8. Назвіть основні права та обов’язки сторін трудових правовідносин.

Тема 7. Правова організація працевлаштування громадян

1. Поняття зайнятості населення.

Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Основні принципи державної політики зайнятості населення проявляються у забезпеченні рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва, координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співробітництві професійних спілок; асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державної виконавчої влади в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на забезпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави:

1. працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

2. громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

3. обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

4. які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

5. направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;

6. які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

7. навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

8. зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

9. працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

• вільний вибір виду діяльності;

• безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

• надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних закладів;

• безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій;

• компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

• правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.