9. Правова природа страхових внесків

Страхові внески – це особливий вид публічних (державних) до­ходів, пов'язаних із реалізацією соціальної функції держави. На дер­жавному рівні соціальне та пенсійне страхування виступає як важ­лива складова соціальної політики.

У зв'язку з недосконалістю українського законодавства, числен­ними колізіями правових норм, на сьогодні у вітчизняній юридичній науці відсутній єдиний підхід щодо визначення правової природи страхових внесків. У США, країнах Західної Європи, Російській Федерації та Казах­стані законодавці та практики вже з'ясували це питання, фактично поєднавши платежі на соціальне страхування із податковими плате­жами або включивши їх до групи неподаткових зборів.

Представники фінансово-правової науки висловлюють різні по­гляди щодо статусу страхових фондів. Частина вчених заперечує можливість розгляду їх як державних. Однак норми чинного зако­нодавства України підтверджують висновок, що вказані фонди за су­часних умов слід розглядати саме як державні фонди. І Пенсійні фонд, і різні фонди соціального страхування відносяться ЗУ про ДБУ до категорії державних цільових фондів, обслуговування яких здійснюється органами Держав­ного казначейства України. Крім того, Фонди як юридичні особи наділені владними повноваженнями щодо справляння страхових внесків та правом застосовувати при­мусові заходи до платника страхових внесків. Виходячи як із предмета правового регулювання, так і його ме­тоду, можна однозначно стверджувати, що група правовідносин, пов'язаних із сплатою та стягненням обов'язкових платежів – єдиного стра­хового внеску до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіт­тя, підпадає під фінансово-правове регулювання.

Отже страхові внески належать до публічних доходів, уре­гульованими нормами фінансового права.

Разом з тим, відносини щодо використан­ня коштів страхових фондів, в тому числі сформованих і за рахунок надходжень від страхових внесків – то їх регулювання здійснюється нормами ін­ших галузей права, відмінних від фінансового.

В українському законодавстві відсутнє визначення поняття «внесків», як і поняття обов'язкових пла­тежів. Науковці визначають внески як платежі, що можуть витрача­тися в повному обсязі тільки за цільовим призначенням. Водно час законодавець не вбачає різниці між поняттями «внесок» та «відрахування», ототожнюючи їх (п. 10 ст. 2 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похо­ванням» від 18 січня 2001 року).

Проте, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» дає єдиного внеску як консолідованого страхового внеску, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послу) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Законодавець однозначно виключає зі складу податкової систе­ми України єдиного страхового внеску. При цьому зазначений платіж, по-перше, є обов'язковим платежем, справляння якого в обов'язковому порядку запроваджується на всій території України, по-друге, його справляння, у т. ч. і стягнення, регулюється законодавством, відмінним від по­даткового. Але можна стверджувати, що це законодавство фінансове. Підставою для такого висновку є те, що Пенсійний фонд поки що залишається державним фондом. Крім того, відносини щодо справляння страхових внесків до Пенсійного фонду можна буде включити до предмета фінансово-правового регулювання і за умови, коли він не буде мати статусу державного фонду, якщо теорія фінан­сового права визнаатиме предметом його регулювання усі розподільні і перероз­подільні відносини у сфері публічних фінансів (а не лише державних).

Законодавець, передбачивши можливість сплати внеску у примусовому порядку та розробивши систему санкцій, що засто­совується до боржників, тим самим підтвердив обов'язковий характер внеску на обов'язкове соціальне страхування. При цьому внесок має двояку природу. З одного боку, він є обов'язковим платежем, а з іншого, для чітко окресленого кола платників – вне­сок є видом добровільного платежу (для членів творчих спілок, громадян-підприємців, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими угодами).

До інших ознак страхових внесків можна віднести наступні:  при сплаті внеску відбувається перехід права власності, оператив­ного управління, права повного господарського відання на суму сплачених коштів;  сплата внеску здійснюється у чітко визначені строки;  частина внеску, що сплачується (нараховується) роботодавцем, є для останнього платежем безвідплатного характеру. ]] При цьому йдеться саме про індивідуальну безоплатність, тобто про відсут­ність прямого взаємозв'язку між конкретною особою, що сплати­ла страховий внесок (роботодавцем), та отриманням страхового відшкодування. Страхове відшкодування надається особі, від­мінній від платника. На відміну від роботодавця, для застрахованої особи страховий платіж завжди характеризується присутністю елементу оплатності, який полягає в тому, що страхові внески завжди становлять частину заробітної плати чи доходу застрахованої особи, навіть у тому випад­ку, коли за найманого працівника внески сплачує роботодавець.

У багатьох країнах світу платежі на соціальне страхування відно­сять саме до податків. Так, у країнах-членах Організації економічної співпраці та розвитку (далі - ОЕСР) запроваджено спільну класифі­кацію платежів, відповідно до якої виділяють такі групи податків: - 1000 - податки на доходи, прибутки та приріст капіталу; - 2000 - внески до фонду соціального забезпечення; - 3000 - податки на заробітну плату та робочу силу; - 4000 - податки на власність; - 5000 - податки на товари й послуги; - 6000 - інші податки.

У США обов'язкові внески до фондів соціального страхування входять до складу податкової системи держави. Відповідні внески забезпечують функціонування двох основних систем соці­ального страхування: 1) федеральної системи пенсійного забезпе­чення у зв'язку зі старістю; 2) системи страху­вання із безробіття, яка діє на рівні феде­рації і штатів. У першому випадку платниками внесків є працівники та роботодавці - у рівних частках, у другому - тільки роботодавці.

На податковому характері внесків наголошував і Конституційний Суд РФ. Зокрема, він зазначив, що риси страхових внесків не дозволяють відме­жувати їх від податків та зборів. З його позицій, страхові внески є «особливими обов'язковими платежами» і при їх встановленні повинні дотримуватися конституційні вимоги щодо законодавчого регулювання будь-яких фінансових обтяжень та обмеження прав і свобод громадян. Рисами, які зближують страхові внески та податки є обов'язковість, одноразовість платежу, верховенство представницької влади у їх встановленні. Що стосується нехарактерного податкам принципу «поворотності» обов'язкових платежів, то особи, які зобо­в'язані сплачувати внески, можуть отримати суму або більшу, ніж сплачені страхові внески, або меншу, а не обов'язково її еквівалент.

В окремих країнах, де визнається податкова природа страхових внесків, їх відносять до групи спеціальних податків (наприклад, Німеччина).

Деякі науковці мають протилежну думку щодо місця зазначених платежів. Так, відомий французький учений Поль Годме, розгля­даючи неподаткові збори в широкому значенні, включав до їх складу і обов'язкові внески на користь органів соціального забезпечення.

На відміну від податків, страхові внески:  мають чітко визначене цільове призначення;  мають умовний частково-компенсаційний характер;  не зараховуються до бюджету, а сплачуються тільки до позабю­джетних фондів;  для визначеного законодавцем кола платників внески можуть мати добровільний характер;  при сплаті страхових внесків відсутні пільги;  розмір страхових внесків не регулюється ПКУ;  носять умовно-компенсаційний або частково-компенсаційний характер.

Отримання компенсації (у вигляді матеріальної допомоги чи послуг) застрахованою особою пов'язане із фактом виникнення у неї відповідних умов, визначених законодавцем як страховий ви­падок, який для конкретної застрахованої особи може ніколи і не настати. (Наприклад, коли отримання такої компенсації пов'язане з народженням дитини чи інвалідністю). Законодавець не ставить залежно від розміру сплачених внесків розмір наданої допомоги. Так, до­помога надається і незастрахованим особам, наприклад безробітним. Усе вищевикладене свідчить, що страхові внески мають умовний частково-компенсаційний характер.