6. Міжбюджетні трансферти у складі публічних доходів

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого (п. 32 ст. 2 БКУ).

Міжбюджетні трансферти мають подвійну правову природу. З одного боку, вони є надходженнями неподаткового характеру до бюджету, а з іншого – це кошти, які спрямовуються до бюджету не від платника, а надходять до нього з іншого бюджету, згідно з вимогами ЗУ про ДБУ чи рішенням про МБ на відповідний рік.

До міжбюджетних трансфертів український законодавець від­носить: 1) дотацію вирівнювання; 2) субвенцію; 3) кошти, що пере­даються до ДБУ та місцевих бюджетів з ін­ших МБ; 4) додаткові дотації.

Дотація вирівнювання розглядається як вид міжбюджетного трансферту, спрямованого на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Дотації – це кошти, що надаються на безоплатній і неповоротній основі у зв'язку з певними обставинами (наприклад, із збільшенням видатків МБ унаслідок прийняття ВРУ відповідних законодавчих актів щодо збільшення мінімальної заробітної плати, підвищення окладів працівникам бюджетних установ). Дотації можуть бути ви­користані ОМС для фінансування де­легованих державою видатків.

Субвенція належить до цільових міжбюджетних трансфертів. Вона надається для використання з певною метою в порядку, ви­значеному тим органом, який прийняв рішення про її надання.

Основна відмінність між неподатковими доходами та міжбюджетними трансфертами полягає в тому, що перші з них формуються із платежів, що безпосередньо надходять від платників – юридичних та фізичних осіб. Трансферти мають характер вторинних доходів та формуються за рахунок бюджетних коштів. Ці кошти надходять від платників у вигляді платежів, однак зне­особлюються в загальній сумі доходів первинного бюджету.

7. Доходи бюджетної установи як особливий вид публічних доходів

Відповідно до п. 12 ст. 2 БКУ ОДВ, ОМС, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утри­муються за рахунок відповідного бюджету, підпадає під поняття "бюджетна установа". Бюджетні установи є неприбутковими.

Аналізуючи надходження бюджетної установи, потрібно врахо­вувати, що бюджетні кошти мають подвійну правову природу: з од­ного боку – це доходи, що спрямовуються з ДБ чи МБ на утримання бюджетної установи, а з іншого – це видатки відповідного бюджету.

Бюджетна установа отримує кошти двох видів: 1) кошти, які надходять із відповідного бюджету на покриття основної діяль­ності бюджетної установи; 2) власні надходження бюджетної уста­нови.

Відповідно до п. 9 ст. 13 БКУ не допускається створення органами державної влади, ОМС та іншими бюджетними установами позабюджетних фондів так само як і відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ).

Єдиний виняток – Міністр Фінансів України за погодженням з НБУ має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначей­ського рахунку та коштів валютних рахунків ДБУ на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду. Аналогічне правило застосовується і на місцевому рівні за рішенням місцевих рад.

Вказані операції здійснюються із дотриманням таких вимог: встановлення мінімальної ставки дохідності придбання цінних паперів, укладання договорів придбання цінних паперів – при придбанні цінних паперів; укладання договору банківського вкладу (депозиту) з установою банку – при розмі­щенні на депозитах.

Віднос­но ОМС в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено лише право ОМС на утворення цільових фондів як складової спеціального фонду відповідного МБ. Частина коштів, які зараховуються до спеціального фонду бюджету, не відповідає поняттю публічного доходу, оскільки викорис­тання цих коштів йде на покриття витрат за приватними потре­бами конкретної бюджетної установи.

Спеціальний фонд бюджету формується за рахунок коштів, що мають цільове призначення. Це, по-перше, кошти – обов'язкові пла­тежі, що зараховуються до спеціального фонду бюджету, виходячи з вимог закону, на підставі якого відбувається справляння цих плате­жів (наприклад, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хме­лярства); по-друге, гранти або дарунки, одержані РБК на конкретну мету; по-третє, це кошти, які бюджетна установа отримує як суб'єкт цивільно-правових відносин.

Бюджетна установа має право вступати в цивільні правовідноси­ни і надавати платні послуги зацікавленим особам. Кошти бюджетної установи, які є її власними надходженнями, відповідно до вимог БКУ, залежно від під­порядкування відповідної бюджетної установи, повинні зараховува­тися до ДБУ чи МБ.

Власні надходження бюджетної установи переважно спрямову­ються до спеціального фонду бюджету, із подальшим їх предметно цільовим використанням даною бюджетною установою. За таких умов зазначені кошти не завжди будуть мати риси публічного дохо­ду, оскільки у них може бути відсутня така риса, як використання бюджетною установою зазначеного доходу з метою задоволення пу­блічного інтересу.

Створення спеціального фонду розглядають як захід, спрямова­ний на посилення централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Така тенденція характерна і для інших країн світу, які в подібній централізації коштів вбачають перешкоду для нецільового використання бюджетних коштів.

Перелік коштів, які підпадають під поняття "власні надходжен­ня бюджетних установ", затверджується БКУ. Власні надходження бюджетних установ – кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Ч. 4 ст. 13 БКУ визначає, що власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. 

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: 

1) надходження від плати за послуги (включаючи плату за надання адміністративних послуг) –  плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;  надходження від додаткової (господарської) діяльності;  плата за оренду майна бюджетних установ;  надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

2) інші джерела власних надходжень бюджетних установ (наприклад, благодійні внески, гранти та дарунки).

Відповідно до законодавства власні доходи бюджетних установ зараховуються до складу кошторисів (на спеці­альний рахунок) на утримання таких установ і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису, розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому БКУ.

Якщо бюджетна установа не належить до ОДВ чи ОМС, тобто позбавлена владних повно­важень (наприклад, школа, ВНЗ, бібліотека, науковий заклад тощо), то і власні надходження такої бюджетної установи не можуть розглядатись як публічні доходи. Що ж стосується ОДВ та ОМС, на які також поширюється назва "бюджетні установи", то частину їх власних надходжень слід віднести до групи публічних доходів. Ідеться лише про кошти, які надходять від надання платних послуг, що пов'язані з виконанням основних функцій та завдань указаних органів.

Якщо в нормативному акті на державний орган чи орган місцево­го самоврядування покладено обов'язок здійснити на користь заявни­ка певні дії та не надано права визначати умови, за яких ці дії будуть здійснені (визначати розмір платежу, строки його внесення тощо), то сплачений у зв'язку зі здійсненням таких дій платіж є обов'язковим та має публічно-правовий характер.

Послуга публічно-правового характеру може бути надана лише суб'єктом, який наділений відповідними владними повноваженнями, та в межах цих повноважень. Суб'єкт публічної влади, надаючи послу­гу, що має юридичне значення, реалізує свої владні повноваження. Зазначені послуги можна розглядати як адміністративно-правові послуги. Адміністративно-правова послуга – це послуга публічного характеру, що надається ОДВ чи ОМС в межах їх функціональних обов'язків, закріплених відповідними нормативними актами (наприклад, у ЗУ від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

Згідно Закону України «Про адміністративні послуги» від 06.09.12р. № 5203, адміністративна послуга – результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону.

П. 4. Ст. 11. цього закону гласить: "Плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) зараховується до ДБУ чи відповідного МБ". ]] До набрання чинності Законом України «Про джерела фінансу­вання органів державної влади» від 30 червня 1999 року ці платежі зараховувалися до бюджету лише частково, решта коштів залишалась у розпорядженні державних органів, що надавали послуги. Тепер ОДВ заборонено використовувати кошти, одержані за здійснення покладених на них функцій, що передбачають надання дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, у будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до ДБУ.

Інші власні надходження будь-якої бюджетної установи, неза­лежно від належності її до владних суб'єктів публічних правовідно­син, перебувають поза межами групи публічних доходів.

Необхідно чітко визначити критерії розмежування, коли платіж повинен бути розцінений як обов'язковий, а коли – це плата за по­слугу, що має приватноправовий характер. Якщо дохід отримано бюджетною установою при реалізації нею функції суб'єкта публічної влади, то такий дохід однозначно нале­жить до групи публічних доходів. Якщо бюджетна установа отримала доходи як суб'єкт цивільно-правових відносин, то їх слід оцінювати як приватноправові. Хоча це положення є дискусійним в наці фінансового права. Протилежна позиція полягає в тому, що всі доходи (надходження) від діяльності ОДВ та ОМС є публічно-правовими, оскільки ці органи покликані реалізовувати загальносуспільні інтереси, в тому числі шляхом фінансування витрат, спрямованих на їх задоволення (в них не може бути приватного інтересу).

Перелік доходів ОДВ, ОМС та бюджетних установ, що звільня­ються від оподаткування:

• кошти, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

• пасивні доходи (доходи, отримані у вигляді відсотків, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, а також роялті);

• кошти, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг;

• дотації або субсидії, отримані з ДБУ чи МБ, державних цільових фондів або у межах благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допомоги, що на­даються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організа­ціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, із метою зниження рівня таких цін.