2. Ознаки та класифікація публічних доходів

Залежно від того, під який правовий режим підпадають публічні доходи, вони поділяються на: 1) податки; 2) інші платежі, що входять до складу податкової систе­ми; 3) неподаткові обов'язкові платежі до бюджету (платежі, що не є складовими податкової системи); 4) обов'язкові платежі до поза­бюджетних централізованих фондів; 5) платежі, сплата яких ґрун­тується на договорі; 6) добровільні надходження; 7) бюджетні кошти бюджетної установи.

При цьому правовий режим публічних доходів – це особливий порядок пра­вового регулювання окремих видів доходів, який закріплено пра­вовими нормами і забезпечено сукупністю юридичних засобів. При характеристиці публічних доходів правовий режим визначається, виходячи із: 1) особливостей встановлення певного виду до­ходу (Так, якщо це податок чи збір, то їх встановлення повинно здій­снюватися відповідно до вимог, закріплених у частині 2 статті 92 Конституції України та ПКУ); 2) підстави сплати; 3) порядку справляння; 4) особливостей погашення боргу, у тому числі і можливість його примусового стягнення.

Залежно від джерела і форми отримання публічні доходи поді­ляють на: 1) доходи від використання державного і комунального майна; 2) доходи, одержані від фізичних та юридичних осіб, шля­хом вилучення частини їх доходу у вигляді податків, зборів, інших обов'язкових платежів; 3) доходи бюджетної установи, що надійшли з відповідного бюджету.

П. Годме, будуючи юридичну класифікацію публічних доходів на основі методу їх мобілізації, зазначає, що держава, по-перше, може одержувати доходи, діючи подібно до приватних осіб, не застосовуючи при цьому силу державної влади, а використовуючи техніку цивіль­ного права: договори купівлі-продажу, майнового найму, надання послуг. В даному випадку держава отримує доходи нарівні із суб'єктами господарювання, виступаючи як власник майна чи маючи монополь­ні права на ресурси. На відміну від обов'язкових платежів, при цьому не застосовуєть­ся примус держави щодо залучення громадян, юридичних осіб безпо­середньо до виконання ними певного обов'язку на користь держави. Платник має право вибору – отримати послугу від суб'єкта публічної влади чи від іншої особи. Проте сторони не можуть довільно визначити умови договорів, предметом яких є державне майно. ]] Так, сума орендної плати при оренді державного чи комунального майна відповідно до Методики розрахунку і поря­дку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 4 жовтня 1995 року № 786 установлюється за згодою сторін, але не менш як 10 відсотків вартості орендованого майна за результатами незалежної оцінки, а у разі, коли орендарем є суб'єкт малого підприємництва – не менш як 7 відсотків вартості орендованого майна за результатами незалежної оцінки.

По-друге, держава може забезпечити себе кошта­ми і шляхом використання переваг публічної влади, у першу чергу державного примусу (так акумулюються податки та збори, які пов'язані з певними послугами, що надаються державними органами чи установами, а також штрафні платежі).

Залежно від порядку формування системи публічних доходів останні бувають:  централізовані – (доходи бюджетів та позабюджетних фондів коштів);  децентралізовані – доходи, що залишаються у розпорядженні державних и комунальних підприємств, установ, організацій при перерозподілі ВВП та формуються переважно за рахунок їх прибутку.

За соціально-економічною ознакою (формою власності): 1) надходження від державних підприємств, установ, організацій; 2) надходження від підприємств, установ, організацій недержавної форми власності; 3) надходження від спільних підприємств, іноземних підприємств і установ, які діють на території України; 4) надходження від комунальних підприємств, установ, організацій; 5) надходження від особистих доходів фізичних осіб.

За територіальною ознакою: державні доходи; регіональні доходи; місцеві доходи.

За джерелами публічних доходів: внутрішні надходження; зовнішні надходження.

За суб’єктним складом: надходження від юридичних або фізичних осіб.

За умовами залучення і використання публічних доходів: 1) зворотні надходження; 2) безповоротні надходження; 3) безвідплатні надходження; 4) відплатні надходження; 5) цільові надходження; 6) загальні надходження.

На сучасному етапі, основною складовою публічних доходів є доходи державного бюджету, яким належить провідна роль в задоволенні фіскальних інтересів суспільства. До доходів державного бюджету науковці відносять частину державних доходів у вигляді грошових надходжень в основний загальнодержавний централізований фонд, необхідний для планомірного розвитку галузей народного господарства, підвищення матеріального добробуту і культурного рівня народу, оборони країни, утримання ОДВ тощо.

Класифікація доходів державного бюджету.

За періодичністю надходження до грошових фондів доходи поділяються на: 1) постійні (регулярні) – податки, збори, доходи від оренди майна, надання послуг. 2) тимчасові (надзвичайні) – надходження від приватизації майна, конфіскація, примусові позики і т.д.

В своєму складі звичайні (регулярні) доходи є неоднорідними за правовою природою. Вони поділяються на: 1) податки, та 2) неподаткові доходи. Податок – це обов’язковий, безумовний, індивідуально безвідплатний платіж. ]] Існують країни, в яких на конституційному рівні заперечується можливість справляння податків в державі. Наприклад, в статті 33 Конституції Північної Кореї передбачається, що держава повністю ліквідує систему податків, яка залишилась як спадщина минулого. Однак таке заперечення поширюється на прямі податки і в той же час сприяє розвитку прихованого непрямого оподаткування. [[ Неподаткові доходи, на відміну від податку, наділені рисою компенсаційності та відплатності (повна або часткова). Неподатковий платіж може надходити і безоплатно як дар, не маючи при цьому ознаки обов’язковості, характерної податкам.

Згідно БКУ доходи бюджету – це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти і власні надходження бюджетних установ). ]] Запропоноване визначення має ряд недоліків. Так, якщо податки – це завжди доходи бюджету, то неподаткові та інші надходження можуть бути як доходами бюджету, так і доходами позабюджетного фонду (наприклад, збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також інвестиційні доходи, відсотки на залишкових рахунках, благодійні внески і гранти, кошти від продажу неплатоспроможного банку, тобто доходи, що володіють неподатковою природою). На відміну від РФ в Україні позабюджетні фонди не входять до складу бюджетної системи, а є лише складовою фінансової системи.

Ст. ст. 9 та 29 БКУ деталізують класифікацію доходів бюджету за чотирма групами: 1. податкові надходження; 2. неподаткові надходження; 3. доходи від операцій з капіталом; 4. трансферти.

В конституціях ряду країн чітко зазначається, що всі державні доходи сконцентровані в бюджеті (Гватемала, Болівія). Схожа практика має місце у ФРН.