16. Закономірності сприйняття часу.

Сприйняття часу— це відображення у свідомості людини послідовності, тривалості та швидкоплинності явищ дійсності.

У людини є певне безпосереднє переживання, «відчуття» часу. Воно зумовлене органічними відчуттями та пов´язане з ритмічністю основних процесів життєдіяльності — пульсу, дихання і т. п. Згідно даних найновіших досліджень, оцінка тривалості коротких часових інтервалів залежить також від внутрішньої температури тіла.

Наша уява про час пов´язана з враженням про хід події, послідовність її окремих моментів, що йдуть один за одним. Тому невипадково у сприйнятті часу розрізняють: а)сприйняття тривалості в часіта б)сприйняття послідовності в часі. Відповідаючи на запитання про відрізок часу, людина повинна уявити собі цей відрізок у вигляді своєрідної суми (початок події, проміжні етапи та кінець). Щоб визначити, скільки часу тривала кожна подія або її деталі, людині доводиться провести складну мислену роботу, відновивши у пам´яті перебіг події та оцінивши її у часі.

На сприйняття часу впливають різні фактори, в тому числістимули. Якщо на людину одночасно діють два стимули, то той з них, до сприйняття якого вона приготувалася, буде сприйматися як попередній стимул.

Значний вплив на сприйняття тривалості події в часі також може матиступінь зайнятості особи в даний часовий інтервал. Час, заповнений активною діяльністю, здається таким, що спливає набагато швидше, порівняно з часом, не заповненим цікавими справами, проведеним в очікуванні неприємних подій, зайнятим одноманітними діями.

Особливу роль в оцінці часу відіграємотивація. Час, насичений діяльністю, спрямованою на задоволення особистісно значимих мотивів, сприймається більш коротким.

Змінюється сприйняття тривалості часу залежно відвіку. Для людей похилого віку час тече швидше, ніж для дитини. За даними ряду досліджень, у дорослих переоцінка часових інтервалів може сягати 133 %, а у дітей, підлітків та юнаків у віці від 7 до 19 років — аж 175 %.

Сприйняття послідовності явищ, як правило, відзначається більшою точністю, ніж сприйняття їх тривалості.

Іноді при розслідуванні та судовому розгляді справ про злочини, пов´язані із застосуванням вогнепальної зброї, виникає необхідність оцінити інтервали між почутими пострілами. Короткі інтервали, що не перевищують 0,5 с, майже не сприймаються. При інтервалах в 0,5—1 с межі пострілів та інтервал утворюють єдність. І лише при інтервалах більше 1 с переважаючим залишається сприйняття інтервала.

Короткі інтервали переоцінюються, а довгі — недооцінюються. Інтервал здається більш коротким, якщо перший постріл був голоснішим. І навпаки, він здається більш довгим, якщо другий постріл було чути сильніше за перший. Це пояснюється тим, що за однакової тривалості голосний звук здається довгочаснішим. Інтервали, обмежені високими звуками, здаються більш довгими, ніж інтервали, обмежені низькими звуками. Для того, щоб встановити тривалість інтервалів між пострілами свідку необхідно запропонувати постукуванням позначити межі інтервалу, в той час як слідчий хронометрує його дії.