8. Правові та етичні межі застосування психологічного впливу в правоохоронній та правозастосовній діяльності.

Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за обєктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, памяті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. У науковій психології використовується також метод самоспостереження, який виступає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. Головним методом психологічного пізнання є експеримент. В експерименті експериментатор, тобто людина, що проводить дослід, також здійснює спостереження за психічними явищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід).

9. Зв'язок юридичної психології з іншими науками.

Юридична психологія містить у собі різні області наукових знань, є прикладною наукою й рівною мірою належить як психології, так й юриспруденції. В області суспільних відносин, регульованих нормами права, психічна діяльність людей здобуває своєрідні риси, які обумовлені специфікою людської діяльності в сфері правового регулювання. Юридична психологія зв'язує суспільні науки й природні, біологію й історію, медицину й педагогіку, керування і юриспруденцію й ін. Юридична наука, безумовно, не може замикатися у власних вузьких рамках і не враховувати економічних, демографічних, культурних, соціально-психологічних й інших факторів при рішенні проблем правоохоронної й правозастосовної діяльності. На стиках юриспруденції із зазначеними науками можуть розвиватися нові галузі наукового знання, що мають двоїсту природу і єдину мету - забезпечення правоохоронної й правозастосовної діяльності. Передумовою ефективності досліджень в області юриспруденції й ефективності правоохоронної й правозастосовної діяльності є орієнтація на реальних людей з їхньою складною свідомістю, вивчення впливу державно-правових інститутів на розвиток їхньої свідомості. Тому необхідно соціально-психологічних підхід до трактування права як основи юриспруденції.

10. Структура та рівні дослідження психіки, система психічних пізнавальних процесів.

Теоретичний фундамент юридичної психології утворюють філософські, природничі та правові основи. Юридична психологія використовує як природничо-наукову базу дані тієї частини фізіології, яка займається вивченням вищої нервової діяльності. З фізіологічної точки зору внутрішній світ людини, що називається психікою, включає в себе три групи психічних явищ: 1) психічні пізнавальні процеси — найдинамічніші психічні акти, що є вихідними в душевній діяльності людини. Вони забезпечують відображення нею діяльності, служать первинними регуляторами людської поведінки. До цієї групи належать відчуття, сприйняття, увага, уява, пам´ять, мислення і мова, а також емоційні та вольові процеси. Систему психічних процесів складають: а) сенсорні (з лат. sensus — відчуття) процеси, які відображають окремі властивості предметів та явищ. Психічним результатом їхньої дії є відчуття; б) перцептивні (з лат. percipere — сприймати) процеси, що відображають предмети і явища у їх цілісному виді. Їх психічні образи називаються сприйняттям; в) мнемічні (з лат. — mneme) процеси, які зберігають образи об´єктів і подій; г) інтелектуальні (з лат. intellectus — розум) процеси відображають істотні зв´язки між явищами. 2) психічні стани — відносно стійкі явища душевної діяльності, що характеризують психіку в цілому на більш тривалих відрізках часу. Психічні стани являють собою єдність психічних процесів, їх своєрідний підсумок, що зворотно діє на хід психічних процесів. Психічні стани викликаються значним або незначним, але тривалим впливом на особу. До психічних станів відносять: а) стани, пов´язані з пізнавальною діяльністю (допитливість, зацікавленість, подив, зосередженість, неуважність, сумнів); б) емоційні стани (настрій, афекти, пристрасть); в) психічні стани у вольовій діяльності (активність, рішучість, впевненість, стриманість); г) стани в праці (готовність до роботи, втома, ентузіазм тощо). 3) психічні властивості — найстійкіші психічні явища. Окремі психічні властивості утворюють складні структури: темперамент, характер, спрямованість (інтереси, потреби, світогляд) та здібності (обдарованість, талант, геніальність, задатки). Психічні властивості визначають особливості психічних процесів та своєрідність психічних станів. Наявність певних психічних властивостей забезпечує незалежність поведінки людини від випадкових впливів, у них виражається зрілість людської особистості, її розумова та практична самостійність. Деякі дослідники виділяють ще й четверту групу психічних явищ — психічні утворення, до яких відносять знання, вміння, навики та звички. Проте психічне життя призводить до утворення різних психічних властивостей, де поняття «утворення» швидше динамічна характеристика психічного розвитку, ніж його результат. Тому знання, вміння, навики та звички належать до психічних властивостей. Психічні процеси, стани і властивості не залишаються незмінними, вони розвиваються і змінюються протягом життя та діяльності людини. Як і все в природі, ці зміни відбуваються за певними законами. Закономірності психічних явищ, що вивчаються психологічною наукою, є основоположними для юридичної психології.