34. Фізіологічний афект: суть, діагностичні ознаки, фази розвитку та значення в юрисдикційній діяльності.

У кримінальному законодавстві закріплений лише один з психічних станів особи, який можна віднести до обмеженої осудності. Це — фізіологічний афект. Він розглядається в рамках поняття «сильне душевне хвилювання», яке належить до обставин, що пом'якшують відповідальність (п. 4 ст. 40 та статті 95 і 103 КК України). Законодавець не розкриває його суті, а це призводить до різних тлумачень терміна «сильне душевне хвилювання», а значить і до відмінностей у кваліфікації злочинів, які вчинюються в такому стані. Загалом науковці погоджуються з думкою, що сильне душевне хвилювання це, по суті, стан фізіологічного афекту. Проте одні вчені, говорячи про сильне душевне хвилювання, мають на увазі лише фізіологічний афект і вважають зазначений стан нехворобливим1. Інші, характеризуючи сильне душевне хвилювання, вкладають в нього начебто теж фізіологічний афект, але одночасно мають на увазі й просто афект, його вид: (гнів, страх, відчай), наводять приклади із судової практики, в яких під впливом цих афектів вчинювались злочини, що кваліфікувалися судами за статтями 95 і 103 КК УРСР2. Слід зазначити, що ті вчені, які вважають, що фізіологічний афект є проявом сильного душевного хвилювання, характеризуючи той і розкриваючи умови саме цього явища, змішують стан фізіологічного афекту з іншим емоційним станом (можливо, з афектом).

Патологічний афект - це хворобливий стан психогенного походження, що виникає в практично психічно здорової людини. Патологічний афект розуміється психіатрами як гостра реакція у відповідь на психотравмирующее вплив, на висоті розвитку якої має місце порушення свідомості по типі афективного сутінкового стану. Афективна реакція такого типу характеризується гостротою, яскравістю вираження й трехфазностью плину: підготовчої, фазою вибуху, заключної.

35. Різновиди фізіологічного афекту: класичний, кумульований (накопичувальний), аномальний та вторинний (слідовий).

У практичній діяльності зустрічаються випадки, коли афект виникає не відразу після першого негативного впливу, а після багатократних повторень під впливом тривалої психотравмуючої ситуації. Такі фізіологічні афекти одержали назвукумульованих (накопичувальних) афектів. Якщо обставинами, що викликають класичний фізіологічний афект, є насильство, знущання, важка образа з боку потерпілого або інші протиправні чи аморальні дії (бездіяльність), то обставинами, що викликають кумулятивний (накопичувальний) афект, є тривала психотравмуюча ситуація, виникнення якої пов´язане із систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. При кумулятивному (накопичувальному) афекті перша стадія його розвитку може тривати кілька тижнів, місяців і, навіть, років, протягом яких складається психотравмуюча ситуація та зростає афектогенна дія психотравмуючих факторів. Повторне виникнення таких факторів у вигляді побоїв, знущань, образ, чіплянь та сварок веде до тривалого накопичення емоційної напруги. Друга стадія настає зазвичай з незначного приводу, який динамізує психічну напругу, що накопилась подібно детонатору. Психологи порівнюють дію такого приводу з останньою краплею, яка переповнила «чашу терпіння». Третя стадія не відрізняється від відповідної фази класичного фізіологічного афекту. Тобто у випадку вчинення агресивних дій у стані кумулятивного (накопичувального) афекту, пояснює Г. В. Назаренко, раптовість має психологічний характер, раптовість в об´єктивному розумінні відсутня; реакція у відповідь «запізнюється».

Своєрідність розвитку кумульованого (накопичувального) афекту нерідко є джерелом помилок при розслідуванні та розгляді кримінальних справ, оскільки недооцінюється т.зв. «остання краплина». Деякі слідчі, прокурори, судді вважають, що людина, яка систематично піддавалася образам, насильству певною мірою до них вже «звикла», тим більше, що останнє приниження її гідності за своїм характером було менш тяжким, ніж попередні. У таких випадках вони не враховують, що будь-яка психічно нормальна людина з розвинутою особистістю не може «звикнути» до образ, побоїв. Вона може терпіти, але не звикнути! А це далеко не одне й те ж.

До видів фізіологічного афекту відносять й так званийаномальний афект. У нього є свої характерні ознаки: а) короткотривалість накопичення афекту; б) більш глибоке, ніж у здорових осіб звуження свідомості; в) порушення динаміки мислення аж до зупинення; г) стереотипна поведінка, яка охоплює руховий автоматизм.

Аномальний афект має два різновиди. Перший — афект, що розвинувся в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп´яніння. Відомо, що під впливом алкоголю, наркотичних засобів чи психотропних речовин в людини відбуваються деякі порушення в структурі свідомості, емоційній регуляції поведінки, що призводять до спрощеного сприйняття подій, до переоцінки своїх можливостей, неадекватного розуміння причин своїх невдач та помилок, до пониження самоконтролю, оцінки ситуації більш конфліктною. Експериментальні дані психологів показують, що у стані сп´яніння вдвічі збільшується кількість ситуацій, що сприймаються як загрозливі, у поведінці домінують агресивно-захисні форми. При цьому мається на увазі тільки легка ступінь сп´яніння, оскільки основною причиною вчинення дій особою, яка знаходиться в стані сп´яніння середнього або тяжкого ступеня є, як правило, інтоксикація.

Другим різновидом аномального афекту є афект, що розвивається в осіб, які перенесли черепно-мозкові травми, нейроінфекцію, а також у психопатичних особистостей, в яких відхилення психіки від психічної норми не носить характер патології, але не виключає певних порушень емоційно-вольової, мотиваційної сфери. Афекти, що виникають на ґрунті психічних аномалій, формуються в результаті хронічної затримки емоційного реагування, що створює великий запас необжитих образ, підвищує чутливість психіки до різного роду неприємностей, веде до розширення спектру психотравмуючих впливів та накопичення негативних емоцій. До моменту емоційного вибуху у збудливих та гальмівних психопатів формується більш високий рівень емоційної напруги. Звуження свідомості протікає набагато виразніше, ніж у здорових осіб, зокрема, сприйняття стає вибірково фрагментарним, нерівномірним та набуває характеру ілюзії. З´являються розлади мовлення, поведінка набуває характеру рухового автоматизму. Під час афекту в таких осіб можливість усвідомлювати, рефлексувати свої дії, давати собі звіт про них та довільно їх регулювати знижується більшою мірою, ніж у здорових осіб, хоча і не втрачається повністю. Крім того, на відміну від психічно здорових осіб, у яких афективні дії виникали у відповідь на реальну ситуацію (образа, насильство, зрада, наклеп тощо), яка викликає гнів, лють, бажання відімстити кривднику, у психопатичних особистостей афективні дії виникають не тільки в реальних, але й в умовних психотравмуючих ситуаціях.

Зв´язок злочинця з місцем події має далеко не односторонній характер. Не лише злочинець видозмінює обстановку на місці події, але й самі обставини вчинення злочину згодом тривалий час можуть впливати на його психіку, здійснюючи сильний вплив на свідомість і поведінку, порушуючи адекватні форми реагування на різні, іноді навіть нейтральні подразники, викликаючи у свідомості стійкі спалахи збудження, своєрідно афективно забарвлені комплекси, які порушують звичний плин психічних процесів. Спогади пов´язані із вчиненням злочину, з тим, що його супроводжувало, які періодично виникають, викликають так званівторинні (слідові) афекти. Вони порушують асоціативні зв´язки, фізіологічні процеси, координацію рухів, рухові реакції, що не може не позначатися на поведінці самого злочинця. Внаслідок цього утворюються емоційні зриви, що не керуються свідомістю. У літературі зазначається, що найсильніше потрясіння переживають особи, які вчинили злочини проти особи, особливо, якщо вони вчинили злочин вперше, при збігу випадкових обставин.

Спроби злочинця приховати такі афективно забарвлені переживання зазвичай не вдаються, навпаки, ці спроби їх загострюють, чим привертають увагу оточуючих його людей. У даному випадку можна говорити про негативні обставини, але психологічного характеру, які хоч і не є доказами у справі, проте можуть за певних умов розглядатися як поведінкові докази і змусити слідчого звернути увагу на вивчення життя такої людини.