19. Уява: поняття та види. Роль реконструктивної уяви в слідчій та судовій практиці.

Уява — це створення людиною чогось нового: нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети. Хоча уява відноситься до пізнавальних процесів, вона служить людині не лише для пізнання навколишнього світу, а й для його перетворення.

Фізіологічною основою уяви є процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, які вже склалися за минулий досвід. Важливу роль в утворенні нових зв’язків відіграє слово, котре оживляє нервові зв’язки, які раніше не вступили в поєднання один із одним, сприяє виділенню в предметах нових ознак. Залежно від активності й усвідомленості людиною створення нових образів виділяють такі види уяви:

• мимовільна уява. У цьому разі нові образи виникають під впливом малоусвідомлених чи взагалі неусвідомлених потреб і намірів людини. Уява виникає “сама собою”, без будь-яких спрямованих зусиль.

• довільна уява. Вона являє собою процес навмисної побудови образів у зв’язку зі свідомо поставленою метою в тій чи іншій сфері діяльності.

Залежно від оригінальності є:

• відтворювана уява. Її суть у тому, що уява нового — для цієї людини — образу предмета чи явища відтворюється на основі словесного опису, сприйняття зображення у вигляді карт, схем, креслень і т. п.

• творча уява — самостійне утворення нових образів, які реалізуються в нових предметах, об’єктах, ситуаціях, явищах.

20. Пам'ять: поняття та види. Значення пам'яті в юрисдикційній діяльності.

Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду. Існують такі процеси п’яті: запам’ятовування; відтворення; забування. Запам’ятовування – один з головних процесів пам’яті. Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве. Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування. Відтворення – один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним. Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути актуальним і мимовільним. Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.