1.2.4. Функції та заходи професійної орієнтації

Так як професійна орієнтація представляє собою систему

заходів щодо сприяння людині у виборі професії і побудові про-

фесійної кар'єри на основі врахування її бажань, інтересів і

схильностей, можливостей і здібностей працювати в обраному

виді діяльності, забезпечує науково обґрунтоване керування

процесом ознайомлення зі світом професій, самореалізації в праці

і суспільних потребах, то відповідно реалізує ряд особистих і

суспільних функцій, а саме [63]: соціальну - засвоєння людиною

(насамперед дітьми і молоддю) визначеної системи соціальних

норм і цінностей (суспільних, професійних, між-особистісних),

знань, навичок і умінь, необхідних для успішного навчання і

виконання професійної діяльності; психолого-пе-дагогічну -

виявлення і формування інтересів, схильностей, здібностей,

особистісних якостей людини в інтересах адекватного вибору

професії, оцінки рівня професійної придатності до конкретної

діяльності, психологічного забезпечення професійної підготовки,

адаптації до праці і т.д.; економічну - поліпшення якісного складу

працівників (за критеріями професійного, психологічного,

соціального характеру), підвищення задоволеності працею,

зниження плинності кадрів, збільшення професійної активності

працівників, їхньої зацікавленості в змісті і результатах праці;

медико-фізіологічну - виявлення обмежень у стані здоров'я й

розвитку фізіологічних і психофізіологічних функцій і якостей,

важливих для забезпечення визначеної діяльності, і корекція

професійних планів відповідно до функціональних можливостей

конкретної людини.

Професійна орієнтація заснована на системі заходів з роз-

робки науково-методичних рекомендацій щодо вибору професії та

їхній реалізації у практичній роботі. Структура цих заходів

включає ряд компонентів, або напрямів, за якими розвивається і

реалізується ця система. Вихідним напрямом є психологічне (фізіологічне, гігієнічне) вивчення професій, аналіз особливостей

різних видів професійної діяльності з метою складання їх

професіограм і психограм, визначення вимог професій до стану

значимих для діяльності функцій і якостей людини, класифі-

кація професій і створення довідника професій для психолога-

консультанта і практичного психолога навчальних закладів і

підприємств.

Істотний вплив на профорієнтаційну роботу, на її дієвість,

ефективність мають результати роботи з дітьми і підлітками з

трудового виховання і навчання, спрямованого на виявлення і

розвиток інтересу та здібностей до праці, формування загаль-

нотрудової мотивації, системи трудових цінностей і орієнтації та

багатьох інших якостей і знань, які дозволяють щонайкраще

підготуватися до ухвалення рішення про вибір професії.

Для орієнтації у світі професій істотне значення мають заходи

з професійної освіти. Цей напрям включає в себе професійну

інформацію, пропаганду й агітацію, передбачає формування

знань про світ професій, про соціально-економічні, психологічні,

медико-фізіологічні, санітарно-гігієнічні й інші особливості

конкретних видів діяльності, способи і умови оволодіння про-

фесією і т.п. з метою зародження і становлення професійного

інтересу і пробудження схильності до тієї або іншої сфери діяль-

ності. Особливу важливість здобувають вірогідність і повнота

професійної інформації. Крім цього, в завдання професійної

освіти має входити формування у суб'єкта вибору уміння опе-

рувати інформацією про світ професій, враховувати умови пра-

вильного вибору професії й усвідомлювати різні аспекти ситуації

вибору. Результатом діяльності системи професійної освіти мають

стати мотивовані професійні наміри суб'єкта, що відбивають як

соціально-економічні потреби суспільства, так і його

індивідуальні схильності.

Розрізняють також основні підходи щодо проведення проф-

орієнтаційних заходів [63]: соціально-економічний підхід пе-

редбачає аналіз потреб суспільства в різних професіях, з'ясування

їх перспектив у трудових ресурсах. Робота за покликанням

забезпечує максимальну віддачу працівника і, відповідно, дає

кращий економічний ефект; психофізіологічний підхід передбачає

забезпечення вибору такої професії, яка максимально відповідає психофізіологічним характеристикам людини; пси-

холого-педагогічний підхід включає виховання в учнів любові до

праці, формування інтересу до майбутньої професії.

Означені підходи щодо проведення профорієнтаційних за-

ходів тісно пов'язані між собою і активно використовуються у

профорієнтаційній роботі. Глава 1.3. Методи професійної орієнтації 1.3.1.

Система методів професійної орієнтації

Особливе місце у вивченні особливостей професійної орієн-

тації посідають методи її наукового дослідження. Виділення

профорієнтації як самостійної науки припускає серед інших

важливих ознак наявність власних методів. Але в наукових

дослідженнях [9; 28; 29; 56] із профорієнтаційних проблем вико-

ристовуються методи педагогіки, психології, економіки, соціології,

медицини. Тому не можна поки що стверджувати, що

профорієнтація являє собою самостійну науку. Це міждисци-

плінарний науковий напрям, покликаний вирішувати прикладні

задачі оптимального регулювання процесу професійного

самовизначення особистості в її інтересах і в інтересах сус-

пільства. Оскільки система знань, понятійний апарат і методи

різних наук мають помітні розходження, виникає проблема

інтеграції необхідних для профорієнтації знань на основі прин-

ципу системності.

Тема методів дослідження в професійній орієнтації у вітчиз-

няній літературі частіше за все зводиться до викладення історії

питання та до посилань на методичний арсенал, який викорис-

товується у психологічній науці. Тому краще звернутися до

проблеми методу у психології як науковій дисципліні. Цілісне

вивчення психологічних явищ передбачає широке використання

різноманітних методів. Інтегральний характер професійної

орієнтації, динамічний розвиток її напрямків, специфіка кон-

кретних задач передбачають опору психолога-профорієнтатора на

методологічно обґрунтовану систему наукового дослідження.

Навіть поверховий огляд літератури передбачає значне розмаїття

уявлень вчених про методологію наукового дослідження (про яке

говорилося дещо вище) та класифікацію його методів, багато в чому обумовлених специфікою предмету і типових задач.

Так, С.Л.Рубінштейн [136] створив одну з перших вітчиз-

няних класифікацій основних методів дослідження і виділив:

спостереження: зовнішнє (об'єктивне), пряме (безпосереднє

спостереження людини), опосередковане (спостереження за

продуктами діяльності людини); експеримент: природний (про-

ведення досліджень безпосередньо під час професійної діяль-

ності), лабораторний (моделювання професійної діяльності),

психолого-педагогічний (навчаючий експеримент), допоміжний

(дослідження психологічних показників у комплексі з ан-

кетуванням та бесідою).

Крім спостереження та експерименту можна виділити також і

«особливі методи» дослідження, до яких С.Л.Рубінштейн [136]

відносив: 1) порівняльний метод (порівняння між нормою та

патологією); 2) генетичний метод (порівняння між різними

віковими групами).

Одним з найбільш прийнятних підходів до рішення задач

професійної орієнтації є класифікація методів Б.Г.Ананьева [5],

запропонована у 1960-ті роки. З урахуванням «стратегічних

шляхів дослідження» всі методи можна розподілити на чотири

основні групи: організаційні, емпіричні, методи обробки даних,

інтерпретаційні методи.

До організаційних методів, за Б.Г.Ананьєвим [5], відносяться

порівняльний, лонгітюдний та комплексний. Роль цих методів є

актуальною протягом всього дослідження, їх адекватність впливає

на кінцеві результати (теоретичні - у вигляді концепцій,

практичні - у вигляді рекомендацій щодо вдосконалення або

створення нових засобів чи методів навчання, діагностики,

корекції, управління і т.п.). Вибір методу визначається цілями,

особливостями предмету дослідження, об'єктивними умовами і

можливостями його наукового вивчення. Порівняльний метод,

або метод «поперечних зрізів», аналіз «вибірки» є найбільш

розповсюдженим у психології і використовується для рішення

широкого спектру задач. Більш точним для вивчення психічного

розвитку (еволюція психічних та психологічних функцій, прогноз,

дослідження зв'язків між фаза ми розвитку та ін.) вважається лонгітюдний метод. Це вид по-

вторного дослідження, при якому проводиться тривале періо-

дичне спостереження над одними й тими ж особами чи соціаль-

ними об'єктами. Комплексний метод не завжди відображає

цілісне бачення складного об'єкта, але, безумовно, сприяє по-

будові розуміння досліджуваного явища. Він є найбільш адек-

ватним у міждисциплінарних дослідженнях і пов'язаний з особ-

ливістю розподілу наукових задач, передбачає періодичне

співставлення даних та їх узагальнення.

До емпіричних способів отримання наукових фактів відно-

сяться спостереження і самоспостереження (обсерваційні методи),

експериментальні (лабораторний, природний, формуючий або

психолого-педагогічний), психодіагностичні (стандартні та

проективні методики, анкети, інтерв'ю, бесіда та ін.), аналіз

процесу та продуктів діяльності (професіографія, хронометрія,

оцінка продуктів праці і т.п.), моделювання (математичне,

кібернетичне та ін.), біографічні (аналіз фактів і подій життєвого

шляху людини, документації, свідоцтв та ін.).

Вибір групи або окремих емпіричних методів багато в чому

залежить від першочергово обраного організаційного методу.

Розвиток науки і техніки значно розширює як репертуар таких

методів (фотографія, відеозйомка, аудиозапис, комп'ютерна

діагностика та багато іншого).

До прийомів обробки емпіричних даних відносяться

кількісний (математично-статистичний) і якісний аналіз (ди-

ференціація матеріалу за групами й типами, складання психо-

логічної казуістики - опис типових або ексклюзивних випадків).

Кількісні методи застосовуються з метою виразити у числових

характеристиках різні сторони психічних явищ та зв'язку між

ними. До основних методів цієї групи, які активно

використовуються у психології, відносять шкалування, а також

методи параметричної статистики (кореляційний, факторний,

дисперсійний, кластерний, дискримінантного аналізу). Досить

широкий арсенал засобів для оцінки психологічних фактів

представлений методами непараметричної статистики. Розвиток і

широке впровадження комп'ютерної техніки, розробка пакетів

До інтерпретаційних методів відносяться генетичні та

структурні методи. Генетичні методи (філогенетичний, онто-

генетичний, соціогенетичний) представляють собою способи

дослідження зв'язків між психологічними явищами різних рівнів

розвитку. Структурні методи (психографія, типологічна

класифікація та ін.) націлені на вивчення взаємозв' язків між

цілим і частинами: між особистістю і психічними функціями,

організмом і окремими параметрами розвитку в окремі моменти

життя і т.п.

Розглядаючи різновиди системного підходу, В.А.Ганзен [156]

виділяє наступні ступені повноти аналізу явищ: комплексний,

структурний, цілісний.

Комплексний підхід передбачає наявність сукупності ком-

понентів об'єкта, що вивчається або методів його дослідження.

При цьому не є критеріальною вимогою повний склад компо-

нентів досліджуваного об'єкта, повнота відносин між ними або

відношення частин з цілим. Вирішуються головним чином пи-

тання постійних співвідношень компонентів. Структурний

підхід передбачає вивчення складу систем, їх структур. При цьому

не ставиться задача вивчення співвідношень підсистем (частин) і

системи (цілого). Допускається можливість великої кількості

варіантів розподілу системи на підсистеми. При цілісному підході

вивчаються не тільки частини об'єкта, а й відношення між

частинами і цілим, не тільки організація (структура), але й

особливості функціонування компонентів, не тільки постійні

якості, а також і зміни у функціонуванні й розвитку об'єкта,

явища, процесу.

Основою запропонованої В.Ф. Моргуном [98] типології методів

діагностики є авторська концепція багатовимірного розвитку

особистості. Особистість розглядається як людина, котра активно

опановує і свідомо перетворює природу, суспільство і власну

індивідуальність. Вона має унікальне динамічне співвідношення

просторово-часових орієнтацій, потребо-вольо-вих емоційних

переживань, змістовних спрямованостей, рівнів опанування

досвідом і форм реалізації діяльності. Цим співвідношенням

визначається свобода суб'єктного самовизначення особистості в її

діях і вчинках та міра відповідальності за їхні наслідки

(включаючи й підсвідомо непередбачувані) перед природою,

суспільством і своїм сумлінням

статистичних програм значно розширюють потенціал дослідника.Синтезуючи усі зазначені вище підходи та методи, можна

сказати, що дійсно виникає проблема інтеграції необхідних для

профорієнтації знань, а також створення системи методів проф-

орієнтаційної роботи.

Так, інтерпретуючи психологічні методи дослідження,

М.С.Пряжников [123; 126] адаптував їх до практичної роботи з

професійної орієнтації і запропонував класифікацію науково-

практичних методів профорієнтації, а саме: 1 ) методи тради-

ційного обстеження (тести, опитувальники, анкети, апаратурні методики і т.п.) та методи традиційного психолого-педагогіч-ного

впливу (лекції, тренінги, дискусії та ін.); 2) методи, що

грунтуються на життєвому досвіді й професійній інтуіцїі. їх

можуть використовувати лише ті психологи і педагоги, які мають

певний досвід й успіхи в роботі; 3) методи активізації, сти-

мулювання самої людини (або групи осіб), по відношенню до якої

проводиться профорієнтаційна робота (наприклад, через ділову

управлінську гру); 4) методи моделювання процесу професійного

самовизначення, коли сама профорієнтаційна проблема не

вирішується, але створюються умови для кращого розуміння цієї

проблеми і лише намічаються шляхи 'її вирішення; 5) методи

управління профорієнтацією, включаючи також методи контролю

та відповідного заохочення і т.п. Це може використовуватися не

тільки різними керівниками, а й конкретною людиною стосовно

своєї власної кар'єри (інколи це називають навіть

«самоменеджментом»), або це може бути сім'я, яка серйозно

впливає на дитину.

Під час розгляду профорієнтаційних методів важливе зна-

чення має уявлення про саму модель методики, яка використо-

вується у профорієнтаційній роботі.