7. Становлення та концепція розвитку української корекційної науки.

8. Діяльність та внесок у кор.Пед. Л.С.Виготського,о.І.Соколянського.

Питання дефектології, які традиційно розглядалися як біологічна проблема, набували все більшої соціальної значущості. Науково-теоретичне обґрунтування зазначений підхід отримав у працях Л.С. Виготського, який сформулював положення, згідно з яким корекція і компенсація психофізичних порушень може здійснюватися тільки шляхом розвитку, за умови залучення дітей до найрізноманітнішої соціально значущої діяльності. Ця основоположна ідея була позитивно сприйнята українськими дефектологами, наукові пошуки яких здійснювалися у тісній співпраці з російськими колегами. Дослідницька робота з дефектології проводилася також у секції педагогіки особистості, яку очолював І.П. Соколянський (1889—1960). Він зробив вагомий внесок у розвиток загальних питань дефектології, хоча й надавав перевагу питанням навчання глухих дітей рідної мови, використанню жестової та дактильної мови у процесі навчання. Розроблена І.П. Соколянським система навчання сліпоглухих дітей справила величезний вплив на формування оптимістичних підходів серед дефектологів не тільки України. Результати впровадження цієї системи у практику довели правомірність ідеї принципової можливості соціального виховання осіб навіть зі складною структурою порушень.  Л.С. Виготський рекомендував орієнтуватися на соціальну педагогіку, посилювати соціальне виховання дітей, завдяки чому можуть зніматися негативні соціальні нашарування у процесі формування особистості в доступних видах діяльності; боротися не з дефектом, а з його наслідками. Він наполягав, що питання дефективності має розглядатися як соціальна проблема, оскільки непомічений раніше соціальний її момент, який помилково розглядався як другорядний, насправді є головним. А отже, соціальне виховання, соціальна реабілітація невід'ємні від процесу подолан-ня чи послаблення всіма медико-педагогічними засобами тих недоліків, які визначають своєрідність особистості. Недооцінка дефектного розвитку у соціальному плані, зазначав Л.С. Виготський, формує стійкий стереотип уявлень про дефективних дітей, який на жаль, відноситься до категорії песимістичних. Негативний стереотип виявляється у дещо спотвореному уявленні про таких дітей як про убогих, обмежених, які потребують постійної опіки і догляду. Така установка є підґрунтям для виправдання різних відтінків теорії фаталістичної приреченості дитини до розумової неповноцінності, деградації, у кращому випадку — до застою у розвитку. Звідси виникають песимістичні настрої на обмеженість, а то й непотрібність педагогічної дії, на незначні шанси підготовки такої особистості до самостійного життя. Надзвичайно цінними були погляди Л.С. Виготського на можливості формування у розумово відсталих дітей вищих психічних функцій. Не заперечуючи вплив біологічних і соціальних факторів на розвиток людини, розглядаючи їх в динамічній взаємодії, він в той же час надає перевагу соціальним факторам у формуванні вищих психічних функцій, середовищу як за норми, так і за патології. В одній із своїх праць Л.С. Виготський підкреслював, що виховання дефективних дітей є в основі своїй соціальним. Процеси компенсації, що закономірно виникають у дефективних дітей під впливом дефекту, спрямовуються, переважно, не лініями виховання органічного порушення, що просто неможливо, а лініями психологічного подолання, заміни, вирівнювання дефекту, завоювання соціальної повноцінності або наближення до неї. Обґрунтовуючи різні варіанти реорганізації діяльності закладів спеціальної освіти, Л.С. Виготський відзначав, що робота з дефективними дітьми залишається "...не пов'язаною ні теоретично, ні практично із загальними основами соціального виховання і системою народної освіти". Розглядаючи виховання дефективних дітей як соціальну проблему, вчений переконував, що її вирішення можливе за умови наближення спеціальної педагогіки до загальної педагогіки.

9.Охарактеризувати псих-педагогічні особливості корекційно- розвиваючого навчання дітей з обмеженими можливостями.Оскільки корекційно-педагогічна діяльність - складова частина єдиного педагогічного процесу, то вона повинна володіти певним «робочим полем», бути окреслена «кругом впливу», сферою свого впливу, мати певну структуру та напрями (вектори) впливу.

По-перше, в рамках концепції корекційно-розвиваючого освіти і виховання дітей та підлітків корекційно-педагогічна діяльність займає центральне (серцевинний) становище в єдиному педагогічному процесі.

По-друге, корекційна діяльність, будучи однією із складових частин загальної освіти, в той же час має свою специфічну спрямованість при здійсненні навчально-виховного процесу.

По-третє, за обсягом і значущістю корекційно-педагогічного процесу в системі загальної освіти йому відводиться досить помітне місце на перетині складових освітнього процесу (навчання, виховання, розвитку).

По-четверте, корекція як самостійна одиниця педагогічного процесу повинна мати самостійний вихід, взаємодіяти із соціальним середовищем, оскільки для корекційно-педагогічного процесу вона є не компонентним елементом, а навколишнього сферою, тієї самої кордоном поля взаємодії і взаємовпливу компонентів єдиного педагогічного процесу.Соціальна середовище впливає на всіх етапах педагогічного процесу, вона визначає соціальні цілі загальної освіти; становлення і різнобічно розвиток особистості учня; його соціалізацію і компенсацію недоліків в загальному розвитку; засвоєння соціального досвіду людства в доступній формі. Одним словом, система корекційно-педагогічної роботи спрямована на те, щоб реабілітувати і соціально адаптувати школяра з відхиленнями у розвитку та поведінці до реалій навколишнього світу, зробити його повноправним і активним членом суспільства.Визначивши рамки корекційно-педагогічної діяльності та його провідні компоненти, позначимо провідні стратегічні напрями цього процесу. Основні напрямки корекційної роботи можуть бути позначені як стратегічні напрямки:

коригуючий вплив на дитину середовищні фактори (природними, соціальними) - т. е. «терапія середовищем»;

специфічна організація навчального процесу (його корекційна спрямованість);

цілеспрямований підбір культурно-масових та оздоровчих заходів;

психогігієна спілкування і сімейного виховання.

В корекційно-педагогічної роботи з дітьми та підлітками з відхиленнями у розвитку та поведінці виділяються наступні напрямки корекційної діяльності:

нормалізація і збагачення стосунків дитини з навколишнім світом, насамперед з педагогами і дитячим колективом;

компенсація прогалин та недоліків в його загальному розвитку, посилення діяльності в тій області, яку він любить, в якій може домогтися гарних результатів (компенсація в області цікавої справи, захоплення спортом, технікою, музикою та ін.);

відновлення у дитини позитивних якостей особистості, які отримали незначну деформацію (девіацію);

постійна стимуляція позитивних якостей, що не втратили соціальної значимості;

інтенсифікація позитивного розвитку особистості, формування провідних позитивних якостей;

засвоєння і накопичення соціально-цінного життєвого досвіду, збагачення практичної діяльності в різних сферах життя;

накопичення навичок моральної поведінки, здорових звичок і потреб на основі організації діяльності учнів по задоволенню їх інтересів;

виправлення як подолання негативного, т. е. ліквідація прогалин у формуванні позитивних якостей, викорінення негативних якостей і шкідливих звичок.

В корекційно-педагогічної діяльності, як у всякому виді діяльності, існує певний інструментарій:

методи, прийоми і засоби досягнення поставленої мети, реалізації конкретних завдань; здійснення відповідних заходів з різних напрямків діяльності.

В корекційно-педагогічної діяльності, що має виховно-профілактичну спрямованість, мета якої - руйнування негативних установок і поведінкових стереотипів особистості та формування на цій основі соціально значущих рис і якостей особистості у дитини, виділяється група методів: зміни переконань, примусу, привчання, переучування, «реконструкції »характеру,« вибуху », перемикання, заохочення і покарання (А. И. Кочетов).

Разом з тим педагоги і психологи виділяють і специфічні методи корекції відхилень у поведінці та розвитку дітей і підлітків:

сугестивні і гетеросуггестівние методики психокорекції, побудовані на самонавіюванні та педагогічному уселянні;

дидактичні методики корекції, що включають роз'яснення, переконання та інші прийоми рассудочно аргументованого впливу;

метод «сократичного діалогу»;

методики навчання саногенним мисленню, спрямовані на управління собою, на зміцнення свого нервово-психічного здоров'я, саморефлексію;

методики групової корекції, розігрування рольових ситуацій;

методи конгруентної комунікації; метод руйнування конфліктів; метод арттерапії; метод соціальної терапії; метод поведінкового тренінгу і т. д.

Всі ці методи та методики корекції розвитку та поведінки дитини є важливим інструментом у вирішенні головного завдання корекційно-педагогічної діяльності з подолання існуючого недоліку у дитини, по реабілітації його особистості та здійсненню успішної адаптації та інтеграції дитини в соціум.

Оскільки відхилення в розвитку і поведінці найчастіше існує як складна інтегрована проблема, то і її корекція вирішується з точки зору комплексного підходу, т. Е. На основі глибокої діагностико-корекційної діяльності, виявлення і вивчення природи і етіології відхилення в розвитку і поведінці. В розробці програми корекційно-педагогічної діяльності та її реалізації повинні бути присутніми як компоненти подолання нестачі, відхилення, так і кроки щодо його профілактики; в той же час програма повинна включати дії з формування особистості дитини, з опорою на його позитивні якості. Змістовна частина корекційно-педагогічної діяльності повинна бути спрямована не тільки на ліквідацію прогалин у пізнавальній діяльності, але і на формування світогляду, соціально значущих знань, умінь і навичок; вся корекційно-педагогічна діяльність повинна бути практико-орієнтована і націлена на високий рівень результативності; вона повинна бути пронизана ідеєю співробітництва та взаємодії між об'єктом і суб'єктами корекційно-педагогічного процесу, між учнівським та педагогічним колективом; корекційно-педагогічна діяльність повинна спиратися на міцну базу координації зусиль школи, сім'ї і соціуму в рішенні задач попередження, подолання недоліків у розвитку і поведінці дітей і підлітків, в формуванні у них соціально значущих якостей особистості. Тільки таким чином, при збереженні суворої послідовності всіх елементів і етапів діяльності (від постановки мети до досягнення кінцевого результату, порівняння намічених рубежів і досягнутого результату до самооцінки та самоаналізу всього процесу корекційної діяльності) можна говорити про результативність корекційно-педагогічної діяльності, про її психолого- педагогічної значущості в єдиному педагогічному процесі загальноосвітньої школи.