81. Охарактиризувати дитячій інфантилізм та шляхи його корекції

Що таке «синдром психічного інфантилізму»?

- Особистісна незрілість переважно емоційно-вольових властивостей, які зберігали риси більш молодшого дитячого віку.

Як проявляється цей синдром у першокласників і молодших школярів?

- У слабкій здатності дитини підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації,

- Невміння стримувати свої бажання і емоції,

- Дитячої безпосередності,

- Переважання ігрових інтересів в шкільному віці,

- В безпечності,

- Підвищеному тлі настрої,

- Недорозвиненість почуття обов'язку,

- Нездатності до вольового напрузі і подолання труднощів,

- В підвищеної наслідувальності і сугестивності,

- Відносна слабкість абстрактно - логічного мислення, словесно-смислової пам'яті,

- Дефіциту пізнавальної активності при навчанні,

- У відсутності шкільних інтересів, несформованості "ролі учня"

- Швидкій насичуваності в будь-якій діяльності, що вимагає активної уваги і інтелектуальної напруги,

- У прагненні бути в суспільстві дітей молодшого віку або тих, хто їм протегує,

- Недостатньою диференціації міжособистісних відносин,

- Більш повільним засвоєнням виховуваних навичок і знань про навколишній світ.

Синдром психічного інфантилізму може бути віднесений до групи поведінкових розладів, однак, у зв'язку з відсутністю чітко вираженої асоціальності в їх проявах, вони виділені в окрему групу. За своєю суттю це не захворювання, а стан нервово-психічної сфери дитини, своєрідний фон, на якому в залежності від різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів можуть формуватися поведінкові та емоційні розлади.

Синдром психічного інфантилізму неоднорідний як по причинам свого виникнення, так і за клінічними особливостям, а також за ступенем вираженості різних компонентів його структури і по динаміці подальшого розвитку, яка залежить як від зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Існують декілька "варіантів" психічного інфантилізму.

Залежно від варіанту вибирається той чи інший шлях індивідуальної медико-психолого-педагогічної корекції (з урахуванням можливої динаміки і соціального прогнозу).

При «загальному» або «гармонійному» психічному інфантилізмі зустрічається відносно пропорційне поєднання психічної та фізичної незрілості (ще його називають "психофізичний інфантилізм", т. К. Дітей з цим різновидом психічного інфантилізму відрізняє не тільки не відповідні паспортному віку поведінкові та емоційні реакції, але і затримка в рості, тип статури, властивий більш молодшому віку; дитяча пластичність міміки і рухової сфери). Дитина по своїй поведінці, емоційним реакціям і фізичному розвитку викликає в оточуючих припущення, що йому років, скажімо, 5 (а не 7 або 8, 9 як є "по паспорту").

82.Охарактиризувати відхилення поведінки підлітка.

У сучасній школі велику проблему для вчителів складають так звані “важкі”, “важковиховувані”, “педагогічно запущені”, з поведінкою, що відхиляється, підлітки. Деякі психологи вважають, що це всього лише різні ступені соціальної занедбаності, що формують певні типи підлітків з асоціальною поведінкою. М. А. Алемаськин виділяє в цьому плані чотири типи:

-Важковиховувані учні байдуже відносяться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліни.

-Педагогічно запущені підлітки, що негативно відносяться до навчальної і суспільно-корисної діяльності, систематично порушують дисципліну й норми моралі, палять, п’ють спиртні напої.

-Підлітки-правопорушники, що скоюють злочини (дрібна крадіжка, хуліганство).

-Неповнолітні злочинці, що скоїли кримінальні злочини, що порушили правові норми, направлені судом в ВТУ [2].

Важковиховуваність характеризується, перш за все, опором педагогічній дії. Вона може бути викликана самими різними причинами: відставанням в психічному розвитку, особливостями характеру підлітка. М. А. Алемаськин виділяє наступні критерії педагогічної занедбаності:

-замість структури: школа-сім’я-група за ступенем впливу складається інша структура: група-сім’я-школа;

-посилюється опір педагогічній дії;

-неуспішність більше не турбує підлітка;

-відсутні навички самооцінки;

-є серйозні дефекти емоційно-вольової сфери.

Підлітковий вік - це вік, коли йде активна перебудова всього організму: серцево-судинної, ендокринної, нервової системи тощо. Властивий цьому періоду нерівномірний розвиток зазначених систем викликає посилене серцебиття, підвищення тиску крові, швидку стомлюваність та інші ускладнення. Знижується також увага, контроль і самоконтроль, швидкість і адекватність реагування на педагогічні дії. Як відзначає А. Є. Личко, підлітковий вік є критичним періодом для розвитку психопатій, багато рис тут загострюються. Якщо підліток і не стає психопатом, то в усякому разі, явну або приховану акцентуацію можна побачити. При явній акцентуації чітко визначаються певні риси вдачі, що зазвичай не перешкоджає задовільній соціальній адаптації. При прихованій акцентуації риси певного типу характеру виражені слабко або їх не видно. Проте, риси цього типу можуть яскраво виступати під впливом деяких психічних або фізіологічних травм.

Насильницько-егоїстична мотивація у підлітків характеризується високою емоційністю і ситуативністю. Головною в структурі спонук є потреба в самоствердженні. Самоствердження через насильство - типова підліткова мотивація. Бажання отримати “гострі відчуття” приводять підлітка до наркотиків.

Психіка підлітків ще нестійка, а фізичні і психологічні навантаження, що випробовуються ними, дуже великі. Не всі підлітки з цим справляються. Внаслідок цього виникає ще одна форма поведінки, що відхиляється, - суїциїдальна. Термін “суїциїдальна поведінка” об’єднує всі форми суїциїдальної активності - думки, наміри, вислови, погрози, спроби замаху. Як відзначає В. Т. Кондратенко, до 13 років суїциїдальні спроби дуже рідкісні, з 14 - 15 років суїциїдальна активність різко зростає і досягає максимуму до 16 - 19 років. Суїциїдальна поведінка буває демонстративною, тобто підліток розігрує сцени із зображенням спроби самогубства, без жодного бажання накласти на себе руки. До нього вдаються підлітки, коли треба привернути до себе увагу, розжалобити або позбавитися від прийдешніх неприємностей. Іноді самогубства здійснюються через боязнь суворого покарання. Дійсна суїциїдальна поведінка - це обдуманий, поступово виношений намір підлітка накласти на себе руки. Причини такої поведінки - сімейні проблеми 51 - 52 %, сексуальні проблеми 62 %, шкільні проблеми 29 %.

83.Висвітлити класифікацію відхилень поведінки Відповідно до перерахованих критеріїв виділяються три основні групи поведінки з відхиленнями:

–       антисоціальна (делінквентна) поведінка,

–       асоціальна (аморальна) поведінка,

–       аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка.

Антисоціальна (делінквентна) поведінка — ця поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю навколишніх людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльності, заборонені законодавством.

У підлітків (від 13 років) переважають наступні види делінквентної поведінки: хуліганство, крадіжки, грабежі, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками.

В дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжка, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна (аморальна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособових відносин.

В підлітковому віці найбільш поширені втечі з будинку, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні статеві зв’язки), граффіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральні девіації (сленг, шрамування, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів’я, брехня, крадіжка, здирство (жебрацтво).

Аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особи.

Саморуйнівна поведінка в сучасному світі виступає в наступних основних формах:

–       суїцидальна поведінка,

–       харчова залежність,

–       хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами),

–       фанатична поведінка (наприклад, залучення в деструктивно-релігійний культ),

–       аутична поведінка,

–       віктимна поведінка (поведінка жертви),

–       діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істотне перевищення швидкості при їзді на автомобілі і ін.).

Специфікою аутодеструктивної поведінки (аналогічно попереднім формам) в підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати наступні форми аутодеструкції: наркозалежну поведінку, самопорізи, комп’ютерну залежність, харчові адикції, рідше — суїцидальну поведінку.

В дитячому віці мають місце паління і токсикоманія, але в цілому для даного вікового періоду аутодеструкція малохарактерна.

84.Дати психолого-педагогічну характеристику девіації в поведінці.

У підлітків з поведінкою, що відхиляється переважає суспільно-негативна, егоїстична спрямованість, визначальна відповідну життєву позицію: схильність до розваг, дозвільному способу життя, гонитві за задоволеннями. За даними одних дослідників, більше 73% неповнолітніх курять, 59% вживають спиртні напої, 10% вживають наркотики. У підлітків-правопорушників істотно деформовані духовні, пізнавальні та естетичні потреби. У них відсутній інтерес до знань, до навчальної діяльності (у 45%), вони безцільно проводять вільний час, не займаються суспільно корисною діяльністю (73%). В силу нерозвиненості пізнавальних інтересів і негативного ставлення до школи у даної категорії підлітків задоволеного низький рівень морально-правової культури.

       При з'ясуванні обсягу та характеру правових знань неповнолітніх була запропонована анкета учням шкіл, вихованцям реабілітаційного центру, учням ПТУ і ВТК, в якій задавалися питання на знання окремих правових норм, характеристик тих чи інших протиправних діянь. На запитання: "Як ви думаєте, що таке злочин?" - Абсолютна більшість педагогічно запущених підлітків вибрало відповідь, що "це необдумане дія" (50,7% вихованців ВТК; 47,8% учнів, які перебувають на обліку в ИДИ; 38,5% учнів ПТУ), і лише 27% звичайних школярів вказали , що "це суспільно небезпечне діяння, вчинене осудною особою віком кримінальної відповідальності". На прохання дати характеристику дрібного хуліганства пріоритетним у виборі характеристик у вихованців ВТК виявилося "приставання до перехожих на вулиці", у учнів ПТУ - "псування державного майна (поламав стілець, стіл, розбив вікно)", у підлітків, які перебувають обліку в ИДН, - "грубість в транспорті, нецензурні вирази", у звичайних школярів - "шум в нічний час доби". На запитання: "Чи можна жити в нашій країні, не порушуючи закону?" - У відповідях чітко простежується правовий нігілізм. Негативна відповідь дали 73,2% вихованців ВТК, 65,4% учнів ПТУ, 61,5% підлітків, які перебувають на обліку в ИДН, і близько 5% звичайних школярів.

       Не менш своєрідні відповіді на питання, що визначають ставлення підлітків до сучасного законодавства і порушення правових норм. Ставлення до нецензурної лайки, вживання спиртних напоїв, бродяжництва, дрібним розкраданням у половини опитаних підлітків з девіантною поведінкою байдуже, а якщо воно було пов'язане з оцінкою вчинку товаришів або близьких людей, то вибирався відповідь "залежно від обставин".

       У юридичній та спеціальної психолого-педагогічній літературі, що аналізує правосвідомість підлітків з девіантною поведінкою, вирізняються такі його особливості.

       По-перше, це уявна обізнаність у кримінальному законодавстві. Зіткнувшись з окремими статтями кримінального кодексу, визначальними характер їх конкретного правопорушення, у підлітків складається враження, що вони знають не тільки номер статті, а й її суть. Але правова практика і результати досліджень показують обмеженість цих знань, відсутність чіткості уявлень про правові норми.

       По-друге, підлітки відчувають труднощі в зіставленні своєї поведінки та вимог закону. Вони схильні розглядати свій вчинок як безневинну витівку, як необережна дія, а не як правопорушення або злочин.

       По-третє, неповнолітні підлітки не вміють застосовувати правові знання в конкретній ситуації. Якщо їм пропонується знайти юридично правильне рішення в конфліктній ситуації та обґрунтувати його, то вони не в змозі цього зробити, оскільки правові знання у них, як правило, мізерні, а практика їх застосування обмежена.

       По-четверте, при оцінці або характеристиці того чи іншого протиправного вчинку підлітки керуються не нормою закону, а мотивом дії. Якщо, наприклад, гроші «взяті» для того, щоб комусь допомогти, а не безцільно витрачені, то вони тут не бачать складу злочину.

       По-п'яте, спостерігається залежність правосвідомості неповнолітніх від впливу дорослих і більш авторитетних для них людей або впливу думки групи. Щоб не здатися боягузом, не впустити авторитет в очах однолітків, підлітки скоюють протиправні дії або приймають рішення про їх вчинення.

       Необхідно відзначити у підлітків з поведінкою, що відхиляється порушення в емоційно-вольовій сфері особистості. Для них характерні неврівноваженість, запальність, імпульсивність (більше 30% підлітків), часта зміна настрою, емоційна нестійкість. Нестійкість емоційної сфери, нестабільність характеру впливають на взаємовідносини в класному колективі з однолітками, з дорослими, призводять до частих конфліктів.