Дата проведення ___________ Група ____________

Вид заняття: Лекція

Тема: «Суть процесу виховання»

Мета заняття:

Освітня:ознайомити студентів із суттю процесу виховання, його рушійними силами, особливостями, закономірностями.

Виховна:формувати у студентів готовність до здійснення виховного процесу на основі глибокого усвідомлення його суті.

Розвивальна: розвивати гнучкість педагогічного мислення, аналітико-синтетичні здібності, вміння робити висновки, порівнювати.

Методи: пояснення, евристична бесіда, робота з підручником

Дидактичні засоби навчання: опорні конспекти, педагогічні словники, нормативні документи

Література: основна

1. Кузьмінський А., Омеляненко В. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 447 с. – С. 204-224.

2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – 4-е видання, доповнене, 2003 р. – 615 с. – С. 378-405.

3. Пальчевський С.С. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2007. – 576 с. – С. 408-452.

4. Педагогіка: Навчальний посібник / В.Галузяк, М.Сметанський, В.Шахов. – 2-е вид., випр. і доп. – Вінниця: КнигаВега, 2003. – 416 с. – С.269-275.

5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти томах. – К.: Рад. школа, 1976-1977.

6. Фіцула М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія, 200. – 544 с.

Додаткова література:

1. Бех І.Д.Виховання особистості: Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.: іл.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994.

3. Киричук О.В. Основні принципи і структура організації виховного процесу у школі // Рідна школа. – 1991. – № 12. – С.3-11.

4. Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти // Інформаційнй збірник МОН України. – 1996. – № 13.

5. Кремень В.Г. Філософія освіти ХХІ століття // Освіта України. – 2002. – 28 грудня.

6. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст. // Освіта України. – 2002. – 23 квітня.

7. Омельяненко В.Л., Кузьмінський А.І., Вовк Л.П. Педагогіка. Завдання і ситуації. Практикум. – К., 2006.

8. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.: Радянська школа, 1976.

Зміст заняття

1. Організаційна частина.

2. Актуалізація опорних знань студентів.

3. Повідомлення теми, мети та завдань заняття.

4. Пояснення нового матеріалу.

5. Підсумки, узагальнення матеріалу..

6. Контроль та самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності студентів.

7. Домашнє завдання. Підготовка до семінарського заняття, виконання самостійної роботи.

Завдання для контролю та самостійної діяльності студентів.

План лекції

1. Роль виховання в житті людини. Характеристика виховного процесу

2. Порівняння процесів навчання і виховання

3. Рушійні сили виховання

4. Закономірності виховання

5. Особливості виховного процесу

6. Структура процесу виховання

7. Принципи виховання

8. Критерії та рівні вихованості

Зміст лекції

Ціль істинного виховання – не тільки в тому, щоб примусити людей робити добрі справи, а й знаходити в них радість, не тільки бути чистими, але й любити чистоту; не тільки бути справедливим, але й прагнути справедливості.

Джон Рескін

Людина народжується двічі: вперше, - коли виходить з лона матері, вдруге, - коли засвоює культуру людства і стає особистістю.

Гердер

Список рекомендованої літератури:

Роль виховання в житті людини. Характеристика виховного процесу

Місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, порівнюючи поняття «формування особистості», «соціалізація особисто­сті» і «виховання».

Формування – становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факто­рів – соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та ін.

Соціалізація – це процес засвоєння соціального досвіду, освоєння і присвоєння суспільних відносин, який триває протягом життя індивіда і має певні стадії становлення і розвитку особистості. Соціалізувати дитину – допомогти їй прийняти вимоги суспільства і навчити жити згідно них. Процес виховання – це управління процесом особистісного роз­витку учня шляхом створення сприятливих умов: педагогічно обґрунтованої організації середовища, діяльності, спілкування, стимулювання тощо.

Дефінітивний аналіз. Виховати – заховати (спільний корінь «хов» – ховати). Давні слов’яни розуміли – заховати дитину від зла. Вихована людина – захищена людина, вона протистоїть злу. Невихована людина – зло для суспільства.

Виховання (в широкому смислі) – це процес передачі знань умінь і навичок, всього соціально-культурного досвіду людства від одного покоління до іншого.

Виховання (в більш вузькому аспекті) – взаємодія вихователя і вихованця з метою передачі ціннісного досвіду і формування соціально виправданої поведінки дітей.

Мета виховання – формування життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина України, який у своїй життєдіяльності керується національними та загальнолюдськими цінностями.

Національні цінності: працелюбність, антеїзм (Антей – прив’язаність до землі, до рідної природи, патріотизм), кордоцентризм (особлива емоційність, осердеченість, доброта), екзистенційність свідомості, особлива жага до життя, життєспроможність нації. Наші мінуси: одноосібність, заздрісність.

Загальнолюдські цінності: добро, милосердя, повага до старших, любов до дитини, батька-матері, кохання, свобода, вірність та ін.

Виховання є компонентом загальнолюдської культури. Ку­льтурні досягнення складалися протягом тисячоліть, а учень повинен їх засвоїти у гранично короткий термін. З цієї позиції про­цес виховання – цілеспрямована допомога дитині в її входженні в сучасну культуру. У такому випадку процес виховання – динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя та вихованців, спря­мована на засвоєння вихованцем у різних видах діяльності ціннос­тей культури, здійснення його самореалізації, самоствердження, особистісний розвиток.

Порівняння процесів навчання і виховання

Навчання	Виховання
Передача, трансляція
Знання	Соціально-культурний досвід
Суб’єкт-суб’єктний процес, (двосторонність)
Зміст понять
вужче	ширше (включає і навчання)
легше (досягнення і перевірка результатів: вплив на інтелектуальну сферу: колективні, індивідуальні, творчі завдання, контрольні оцінказрізфіксація результатів)	важче (досягнення і перевірка результатів – емоційно-вольова сфера)
Організаційні форми
Урок	Бесіди, ігри, конкурси, вікторини, свята – творчі
Часові межі
Школа, ВНЗ, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура – на рівні ступеневої освіти	Від зачаття до кінця життя

Рушійні сили виховання

Рушійні, спонукальні сили процесу виховання закорінені в його суперечностях: зовнішніх і внутрішніх.

Внутрішні суперечності процесу виховання:

• між закладеною в дитині її «живою інтенцією» та невизначеністю шляхів її реалізації;

• між особистісним «хочу» вихованця і загальносуспільним «треба» (така суперечність здатна породжувати внутрішні конфлікти);

• між домаганнями дитини і можливостями їх реалізації;

• між нормами поведінки і реальною поведінкою дитини (когнітивний дисонанс).

Зовнішні суперечності:

• невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

• зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу­нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;

• між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин­ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си­туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;

• між набутим негативним досвідом поведінки і но­вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу­вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає­мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо­жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу­ненні, профілактиці.

Закономірності виховання

Закономірності відображають необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об’єктивної дійсності. Для виховання – це:

• єдність біологічних і соціальних факторів;

• пріоритет загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей у змісті виховання;

• провідна роль сім’ї у вихованні дитини;

• виховання в колективній діяльності;

• провідна роль спілкування і діяльності у розвитку і формуванні особистості («ефект Мауглі»);

• виховання – процес перетворення зовнішніх впливів у внутрішні якості особистості (інтеріоризація);

• виховання закономірно переходить у самовиховання: «Погане те виховання, яке не перейшло у самовиховання» А.С.Макаренко.