Тема 3. Методика проведення та навчально-методичне забезпечення уроку в сільській початковій школі

1. Особливості проведення уроку в малочисельній початковій школі

2.Вимоги до уроків в малочисельній школі.

3.Типи уроків у малочисельній школі.

4.Структура уроків у школі з малою чисельністю учнів.

5. Складання розкладу занять

1.Особливості проведення уроку в малочисельній початковій школі

Урок у малочисельній школі» – це два чи три самостійних за метою й змістом уроки, кожен з яких має включати основні елементи: організацію дітей до роботи, повідомлення нових знань, їх закріплення, перевірку засвоєння матеріалу. Цими найпершими умовами проведення уроку визначаються такі головні відмінності його методики й структури в класі-комплекті.

1. Самостійна робота є обов’язковим елементом кожного уроку й може бути застосована під час проведення кілька разів.

2. Чергування самостійної роботи з роботою під керівництвом учителя передбачає чіткість і взаємовідповідність структур великих етапів: «самостійної роботи» – «роботи з учителем».

3. Кожен етап має свою логіку, а його зміст повинен готувати учнів до проведення наступної роботи.

4. Застосування методів навчання в умовах класу-комплекту вимагає певних видозмін, які стосуються їх місця на уроці, тривалості, рівня самостійності учнів.

5. Особливістю проведення уроків є обмежені можливості для використання засобів наочності, кіно- та діафільмів, натуральних об’єктів, що збіднює процес сприймання.

6. Застосування підручників, індивідуального роздавального матеріалу, таблиць передбачає внесення в зміст поданих у них завдань додаткових інструкцій, які допомагають учням виконувати самостійну роботу.

7. Нерівномірна наповнюваність класів, які входять до комплекту зумовлює велику різноманітність структури уроку в комплекті. Наявність у складі комплекту з малою кількістю учнів, з одного боку, дає змогу добре пізнати здібності й характер кожної дитини, здійснювати індивідуальний підхід, а з іншого – призводить до того, що класу, де мало учнів, вчитель, як правило, приділяє значно менше часу. Тож навички й уміння дітей в ньому формуються не належною мірою.

Врахування кожної особливості в побудові й проведенні уроку в класі-комплекті, безумовно, вимагає доброго знання вчителем загальних дидактичних і методичних вимог до побудови уроків у початкових класах.

Перш ніж складати план уроку, обміркувати його структуру, зміст самостійних завдань, найбільш доцільний розподіл часу між класами, які входять до комплекту, треба визначити головну мету його в кожному класі, а потім з’ясувати, які виховні й розвиваючі завдання можна розв’язати під час засвоєння конкретного матеріалу. Аналіз уроків у малочисельних школах переконує, що якраз саме визначення виховних і розвиваючих завдань продовжує викликати труднощі.

У педагогічній літературі вказується, що виховання на уроці здійснюється через зміст і методи навчання, вплив особистості вчителя і колективні стосунки учнів. Виходячи з цих загальних положень учителю щоденно слід вирішувати, чи треба в планах до кожного уроку вказувати виховну мету, скільки цілей має бути і як їх краще сформулювати.

Учитель – це насамперед вихователь, але це ще не означає, що він до кожного уроку повинен вказувати виховну мету. Обов’язковим у початкових класах є визначення її до кожного уроку читання, трудового навчання, образотворчого мистецтва, музики та співів, природознавства, фізичного виховання. А ось, готуючись до уроків музики і математики, вчитель вдумливо і всебічно зважуючи можливості матеріалу, повинен враховувати і характер засвоюваних понять, і специфіку середовища, в якому живе дитина. І тільки після цього, розв’язувати питання про доцільність визначення виховної мети в плані уроку. Адже не рідко несподівані запитання, реакція дітей, якість події, зміст речення, задача, вчинок учня тощо вимагають і супровідних пояснень. А від того, як і що скаже вчитель у короткому коментарі, теж залежить виховний ефект, і він часом навіть більш значний, ніж той, що планувався.

Важливими компонентами кожного уроку є: зміст, способи дії, форми організації навчальної діяльності учнів та результат спільної діяльності учителя й учнів. Успішне функціонування всіх цих компонентів на уроці залежить від уміння учителя оцінювати можливості відомих йому методів для розв’язування завдань як кожного конкретного уроку взагалі, так і кожного конкретного його етапу. Щоб вибрати оптимальні методи й засоби навчання, вчені-педагоги рекомендують міркувати в такій послідовності:

1) як буде організоване вивчення теми: методом самостійної роботи чи під керівництвом учителя?

2) як буде організоване вивчення теми: пошуковим методом чи репродуктивним?

3) як будуть поєднуватися на уроці словесні, наочні й практичні методи, які методи навчання для цього будуть використовуватися?

4) які методи стимулювання активності школярів будуть застосовані на уроці?

5) які методи контролю й самоконтролю будуть застосовані з метою перевірки ступеня засвоєння нового матеріалу під час первинного закріплення?

Кожне з цих питань у малочисельній школі розв’язується специфічно. Так, як і в звичайних умовах. В роботі з класом-комплектом вчитель також насамперед визначає: буде матеріал засвоюватися під керівництвом учителя чи самостійно. Різниця ж у тому, що в малочисельній школі це питання він розв’язує для кожного уроку по кілька разів: залежно від змісту навчального матеріалу, в кожному класі комплекту й кількості необхідних переходів від одного класу до іншого. А щоб правильно оцінити можливості навчального матеріалу, а потім і вибрати оптимальні можливості, треба ретельно вивчити відповідні навчальні програми в зіставленні з підручниками. Не тільки глибоко розібратися в них, а й добре запам’ятати, де, що і в якому обсязі необхідно вивчити протягом усіх трьох-чотирьох років навчання.

Оскільки у виборі методів навчання визначальним є зміст, то в програмах з кожного предмету виділено провідні види діяльності.

Для роботи з учителем передовий педагогічний досвід, спеціальне дослідження дають підстави рекомендувати: коротку фронтальну чи вибіркову перевірку рівня якості знань учнів; деякі підготовчі вправи (наприклад, фонетичні); пояснення нового матеріалу на основі попередньої самостійної роботи (або навчальної бесіди чи розповіді вчителя); евристичні бесіди; дидактичні бесіди; первинне закріплення з перевіркою ступеня усвідомленості виучуваного матеріалу, показом раціональних прийомів застосування набутих знань під час виконання різноманітних вправ; тематичне й між тематичне узагальнення матеріалу.

Для самостійної роботи учнів доступні й ефективні такі види завдань: підготовчі вправи до вивчення нового матеріалу (повторення за підручником, робота з картками, таблицями тощо); самостійне засвоєння нового матеріалу, аналогічного вивченому, за детальною інструкцією; вправи на закріплення з метою засвоєння способів дії з опорою на алгоритмічні таблиці; різноманітні тренувальні вправи з різних джерел.

Основна функція вчителя в умовах одночасної роботи з двома-трьома класами – це пояснення нового матеріалу.

У класах-комплектах можливі різні форми організації засвоєння нових знань:

1) вчитель пояснює, розповідає, показує, а учні стежать за його міркуваннями;

2) діти набувають знання в процесі пошукової діяльності, евристичної бесіди, спостереження аналізу й порівняння ряду фактів під керівництвом учителя;

3) оволодівають новими способами дії за зразком та аналогією;

4) опановують нові знання самостійно запрограмованими завданнями чи алгоритмічними завданнями, чи алгоритмічними приписами, працюючи за підручником, таблицею, дидактичним матеріалом.

В роботі під керівництвом учителя провідними є словесні методи – різні бесіди, розповідь, пояснення. Це цілком природно, адже в умовах обмеженого спілкування з учителем дуже важливо організувати таку діяльність, при якій діти чують зв’язне, логічне пояснення, емоційну розповідь або самі міркують вголос. Повноцінне засвоєння знань, умінь і навичок можливе лише на основі певного чуттєвого досвіду, нагромадження якого зумовлюється безпосереднім сприйманням навколишньої дійсності. Це зумовлює необхідність ширшого застосування наочності в навчальному процесі.

Використання в педагогічній практиці дидактичного принципу наочності сприяє збагаченню й розширенню безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвитку спостережливості, пізнанню конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створенню умов для переходу до абстрактного мислення.

Засоби унаочнення дуже різноманітні і поділяються на такі групи: предмети та явища навколишньої дійсності: дії вчителя й учнів, що мають на меті показати, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким чином обладнанням користуватися; зображення реальних предметів – предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення – карти, таблиці, схеми, креслення, картки із математичною символікою тощо. До зображуваних засобів наочності належить також інформація, яку учні сприймають через технічні засоби навчання: кінофільми, діафільми, звукозапис; радо і телебачення. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення.

Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак, у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не могли безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об’єкт взагалі неможливе.

У малочисельній школі засоби унаочнення мають винятково важливе значення, оскільки в учнів цих шкіл, порівняно з учнями шкіл великих міст, менше можливостей для перегляду різних кінофільмів, а використання на уроках у розгорнутій формі засобів словесного опису малознайомих об’єктів тут обмежене. Крім того, зміст початкового навчання передбачає велику кількість об’єктів, які діти не можуть безпосередньо спостерігати.

В умовах одночасної роботи з двома чи трьома класами вчитель і вагається широко використовувати наявні види унаочнення, оскільки яскраві, динамічні зображення завжди привертають увагу дітей не одного класу, а всього комплекту. Демонстрування кіно- й діафільмів в класі-комплекті взагалі неможливе таким самим способом, як для учнів одного класу. Отже, маємо очевидне протиріччя – між потребами організації навчально-виховного процесу й можливостями їх здійснення. І невипадково наочність у класах-комплектах – це, найчастіше, малюнки, схеми, таблиці, а технічні засоби унаочнення здебільшого використовуються тільки на однотемних уроках і в позакласній роботі. Зрозуміло, що таке ставлення до цього найважливішого джерела навчальної інформації збіднює, обмежує процес сприймання та усвідомлення засвоюваного.

У малочисельній школі, де на уроці безпосередня робота вчителя з кожним класом триває не більш як 20 хв., раціональне використання наочності прямо пов’язане з правильним розподілом часу. І цю залежність добре розуміють досвідчені вчителі. Заслужений вчитель України Г.П.Новикова, наприклад, стверджує: «Головним засобом ущільнення занять є добір і вміле використання дидактичних матеріалів з усіх дисциплін, аудіовізуальних посібників на основі широкого запровадження самостійної роботи учнів. Важливо, щоб усі наочні засоби й прийоми роботи з ними збуджували думку дітей, приносили радість пізнання нового».

В останні роки в навчальному процесі малочисельних шкіл все ширше застосовують навчальні магнітні записи. Як свідчить досвід кращих вчителів (Т.Т.Комарова, Н.С.Мазепа, Л.І.Дагнікова, Т.С.Дашкова і ін.), це один із тих ефективних засобів, що дають змогу певною мірою наблизити умови роботи з класами-комплектами до умов роботи з одним класом-комплектом, оскільки звукозапис дозволяє вчителеві здійснювати постійне й безпосереднє керівництво діяльністю всіх учнів.

Під час підготовки навчальних звукозаписів вчителі використовують деякі принципи програмованого навчання (поділ матеріалу на невеликі порції-кроки, введення вказівок про характер і послідовність розумових та практичних дій, забезпечення контролю, підкріплення правильних дій), тому умовно їх можна вважати програмованими звукозаписами.

Змістом програмованих звукозаписів є переважно імітація таких видів роботи вчителя з учнями: розповідь, аналіз умови задачі, розбір речення, різноманітні види диктантів, робота над текстом.

Широкі можливості звукозапису дають змогу використовувати цей засіб на різних етапах уроків математики, мови, читання, природознавства.

Програмований звукозапис будується таким чином: спочатку даються інформація і вказівки щодо способів її опрацювання (засвоєння) учнями, потім настає робоча пауза, під час якої діти фіксують результати своєї роботи. Далі вводиться підкріплення для самоперевірки, після якого йде нове завдання, питання або нова порція інформації.

Така побудова звукозапису забезпечує безперервність роботи та її поетапну керованість.

Специфіка проведення уроків у класі-комплекті зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт. На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: корегуючі, підготовчі, навчальні, творчі.

Для актуалізації опорних знань учнів, їх умінь і навичок, які потрібні для наступного сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчителі, як правило, пропонують підготовчі вправи. За їх змістом активізуються знання дітей, створюються проблемні ситуації для пошукової діяльності, збуджують інтерес до теми. Самостійними завданнями підготовчого характеру можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження описів, змалювання певних об’єктів, відшукування даних тощо.

У практиці роботи сучасної початкової школи найпоширенішою класифікацією є класифікація уроків за дидактичною метою: урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації; урок перевірки, оцінки і корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок.

Сьогодні в результаті творчого пошуку вчителів розширено типологію уроків, доповнено її нестандартними уроками (інтегрований урок, урок-казка, урок-гра, урок-подорож та ін.).

У малочисельній початковій школі учитель проводить урок у класі-комплекті або у класі з малою чисельністю учнів. Урок у класі-комплекті - це урок з кількома класами, який одночасно проводить один учитель в одному приміщенні. У більшості випадків це урок, який проводить учитель одночасно з двома класами, хоча у практиці школи зустрічаються випадки, коли в клас-комплект входять три, чотири класи.

Обов’язковим елементом уроку у класі-комплекті є самостійна робота. Для уроку у класі-комплекті характерні чергування самостійної роботи учнів з роботою під керівництвом учителя: «самостійна робота» - «робота з учителем».

Кількість переходів «робота з учителем» - «самостійна робота» залежить від:

1) теми уроку в кожному класі;

2) кількості класів у комплекті;

3) змісту предметів, поєднаних на уроці;

4) рівня сформованості в учнів навичок самостійної роботи.

В залежності від кількості класів у комплекті кількість таких переходів може бути різною: якщо в комплекті є два класи, то кількість переходів може бути 5-6, при наявності у комплекті трьох-чотирьох класів -3-4 переходи.

І варіант

Варіанти структури уроку для комплекту із двох класів І варіант
2 клас	3 клас
І. Робота з учителем	Самостійна робота
II. Самостійна робота	Робота з учителем
III. Робота з учителем	Самостійна робота
ІУ. Самостійна робота	Робота з учителем
У. Робота з учителем	Самостійна робота
У І. Самостійна робота	Робота з учителем

II варіант

2 клас	3 клас
І. Самостійна робота	Робота з учителем
II. Робота з учителем	Самостійна робота
III.Самостійна робота	Робота з учителем
ІУ. Спільна робота під керівництвом учителя
У. Робота з учителем	Самостійна робота

Варіанти структури уроку для комплекту із трьох класів

І варіант

2 клас	3 клас	4 клас
І Самостійна робота	Самостійна робота	Робота з учителем
II. Робота з учителем	Самостійна робота	Самостійна робота
Ш. Самостійна робота	Спільна робота під керівництвом учителя
ГУ. Робота з учителем	Самостійна робота	Самостійна робота

ІІ варіант

2 клас	3 клас | 4 клас
І. Спільна робота під керівництвом учителя
II. Робота з учителем	Самостійна робота	Самостійна робота
Ш. Самостійна робота	Робота з учителем	Самостійна робота
ІУ. Самостійна робота	Самостійна робота	Робота з учителем

Як показує практика, для занять з учителем доцільно використовувати такі види роботи:

• пояснення нового матеріалу з використанням розповіді, бесіди;

• перевірка (фронтальна чи вибіркова) знань, умінь і навичок учнів;

• виконання окремих підготовчих вправ;

• голосне читання тексту;

• усне складання оповідання за сюжетними малюнками;

• вибіркове читання;

• виконання усних вправ, обчислень;

• фронтальне повторення опорних знань та інші.

Для самостійної роботи учнів можна використовувати такі види ...' діяльності: і. повторення навчального матеріалу за підручником;

• виконання тренувальних вправ, вправ на закріплення навчального матеріалу;

• виконання завдань за схемою, інструкцією, пам’яткою, алгоритмічним приписом;

• виконання тестових завдань;

• виконання завдань на карточках;

- виконання завдань у зошиті з друкованою основою;

• виконання різних видів мовного розбору;

• складання плану прочитаного;

• придумування заголовків до частин тексту; '

• мовчазне читання тесту з певним завданням та ін.