4. Формування у молодших школярів навичок самостійного навчання.

Для ефективності навчально-виховного процесу в малочисельній початковій сільській школі суттєве значення має проблема оволодіння молодшими школярами уміннями і навиками самостійного навчання.

Самостійна робота в малочисельній школі має в основному навчальний характер. У структурі уроку її місце визначається можливостями самостійного засвоєння знань із навчального матеріалу кожного комплекту, завданнями уроку і специфічними особливостями предмету. У зв’язку з цим самостійні завдання різноманітні за способом постановки, об’єму, складності, дидактичних функцій. Самостійні роботи можуть бути перевірочні, підготовчі, навчаючі. Функція перевірочних робіт – контролююча, але їм притаманні також елементи навчальні. Підготовчі самостійні роботи використовуються для актуалізації опорних знань, умінь і навиків, які необхідні для наступного сприймання нового матеріалу.

До пошукових пізнавальних завдань відносяться ті, які пропонуються дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу. Їх доцільність визначається наступними умовами:

а) якщо вирішення нового питання вимагає лише переосмислення вивченого раніше у дещо змінених умовах;

б) якщо спосіб дії, з яким учитель має ознайомити учнів, може бути засвоєним з допомогою певних наочних посібників, алгоритмічних приписів, інструкцій, пам’яток;

в) якщо школярі мають можливість розглядати новий матеріал на основі досвіду, здобутого в школі, або поза нею;

г) якщо діти достатньо підготовлені до навчальної роботи з підручником, а новий матеріал викладений в достатній формі.

В педагогічній літературі нагромаджений значний матеріал по вдосконаленню процесу навчання в малочисельній початковій сільській школі; вивчені питання організації і проведення самостійної роботи в умовах об’єднаних класів; відмічено, що успішність самостійної роботи залежить від рівня сформованості загальнонавчальних умінь і навиків учнів, а оволодіння контрольно-оцінними уміннями дозволяє школярам керувати своєю навчальною діяльністю.

Учителі в малочисельних класах зустрічаються з труднощами в організації роботи по формуванню зв’язного мовлення не завжди можуть допомогти дітям усвідомити їх мовну практику і на основі знань про мовлення навчити дітей долати труднощі у створенні усних і письмових висловлювань.

Покажемо на прикладі уроків з української мови роботу над поняттям «текст» у 2-3 класах малочисельної школи. Уроки однопредметні і однотемні. Провідний метод – бесіда із включенням у неї самостійної письмової роботи. У бесіді, як прийнято в малочисельній школі, першими на питання учителя відповідають другокласники, доповнюють і уточнюють їх відповіді учні 3 класу.

Уже на першому уроці знайомства з поняттям «текст» учитель показує дітям (обох класів), що текст –тематична єдність, підводить до поняття «теми» і починає формувати уміння визначати тему висловлювання у готовому тексті. На цьому ж уроці учням 3 класу дає поняття вузької і широкої теми.

Урок починається з бесіди учителя.

• Багато разів на уроках ви вживали слово текст. Що це таке.

Прочитаємо на дошці запис зліва (1).

1. Пушок – це кошеня.

2. Діти читають казки.

3. Сніг засипав доріжки.

• Що ми прочитали, слова чи речення?

• Прочитали речення.

• Скільки їх?

• Три.

• Правильно. У кожному реченні виражається закінчена думка.

• Тепер прочитаємо те, що написано на дошці справа. (2).

Пушок – це кошеня. У нього білі лапки. Воно любить молоко.

• Можна цей запис назвати реченням?

• Ні тут три речення.

• Але ж і під цифрою 1 ми прочитали три речення. У чому ж різниця?

Там речення про кошеня, про дітей, про сніг, а у другому випадку про кошеня.

• Правильно справа не просто декілька речень, а маленький текст про кошеня. В кожному реченні повідомляється щось нове: у першому, що Пушок – це кошеня, у другому, що у нього білі лапки, у третьому, що воно любить молоко.

• Що ж об’єднує всі ці речення у текст?

• Об’єднує те, що всі речення про кошеня.

• Правильно, ці речення у текст об’єднує загальний смисл (всі речення про кошеня).

• Спробуємо придумати заголовок.

Школярі пропонують заголовок, а учитель підводить дітей до висновку, що декілька речень тоді стануть текстом, коли їх об’єднує загальна думка.

• Всі речення пов’язані між собою за смислом, і всі вони на одну тему. Чули таке слово?

• Чули. Урок буває на тему, малюнки на різні теми.

• А тепер прочитаємо три невеличкі вірші і подумаємо, які вірші схожі і чим?

Ми тихо заходимо в казку,

Зима-чарівниця стоїть,

Тримаючи ключиків в’язку,

Щоб нам таємницю відкрить.

А.Костецький.

Що про зиму сказати? Не знаю,

Може, те, що вона крижана,

Може, те, що красива буває,

Кажуть, інколи аж чарівна.

М.Удовиченко.

То була тиха ніч чарівниця,

Покривалом спокійним, широким

Простелилась вона над селом.

Л.Українка.

• Отже, які вірші схожі, які на одну тему?

Школярі повідомляють, що перший і другий вірш схожі. Вони на одну тему – про зиму, а третій – про ніч. Разом з учителем роблять висновок: тема – це те загальне, що об’єднує речення в текст. Кожне речення співвідноситься в тексті з його темою і одне з одним.

Учні 2 класу отримують завдання, списати з карток текст, поставити крапку в кінці кожного речення і визначити, на яку тему текст у картках для слабших учнів крапки розставлені.

«Звірі готуються до зими. Білка сушить гриби, їжачок будує Житло з сухого листя».

Потім учитель переходить до роботи з учнями 3 класу.

• Теми бувають широкими і вузькими. Сьогодні ми з вами навчимося розрізняти широку і вузьку тему. Для цього необхідно запам’ятати, що широка тема відноситься до вузької, як ціле до частини.

• Пригадайте, на минулому уроці ви одержали завдання намалювати малюнки про весну. Всі вони виявились різними, хоч тема була загальна. Хтось намалював ліс весною, хтось перші весняні квіти.

Кожен з вас знайшов свою маленьку тему, намалював те, що найбільше запам’яталось, сподобалось.

Учитель продовжує аналіз.

• Як ви думаєте, яка тема була широкою, а яка вузькою?

• «Весна» – широка тема, а «Ліс весною», «Перші квіти» – вузькою.

• Чому?

• Ці теми складають тільки частину широкої теми «Весна». Ми намалювали не все, що буває весною, а тільки те, що кожного зацікавило.

На наступних уроках, продовжуючи формувати поняття «текст», учитель практично знайомить школярів з тим, що речення у тексті пов’язані одне з одним за смислом і розміщуються у певному порядку; учні знайомляться із засобами зв’язку між самостійними реченнями, так як недостатня увага із способами зв’язку речень призводить до того, що висловлювання дітей як правило, складаються з декількох речень на одну тему, а не складають собою зв’язний текст.

У класах-комплектах якнайширше необхідно використовувати різні дидактичні ігри, наочні посібники, серії картин знаменитих художників, технічні засоби навчання, картки для індивідуальної роботи, схеми, таблиці.

Це можуть бути ігри і для розвитку активного словника. Наприклад.

2 клас. Тема. Слова, що виражають ознаки предметів (прикметники).

3 клас. Тема. Загальне поняття про прикметник. Значення прикметників у мовленні. Зв’язок прикметників з іменниками.

• Гра «Хто більше». Дається завдання: дібрати якнайбільше прикметників, що відповідають на питання який? Учні 3 класу мають записати такі прикметники, щоб у корені слова був ненаголошений (Е) чи (И), який перевіряється наголосом (медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий)...

• Гра «Який, яка, яке?» Учитель показує малюнки і пропонує записати зображені на них предмети (кавун, груша, яблуко). На дошці записані слова, які допоможуть це зробити: колір, форма, смак (кавун – смугастий, круглий, солодкий).

Учні 2 класу виконують звуко-буквений аналіз слова яблуко. Учні 3 класу записують, де ростуть зображені предмети. Обов’язково пояснити слово баштан, звернутись до тлумачного словника.

• Гра «Хто більше?» З прикметниками золотий, гострий

учням пропонується придумати і записати якнайбільше сполучень слів прямому й переносному значенні (золоті руки, золота осінь, золоте серце, золоте волосся, золотий перстень, золота медаль)...

Учні 2 класу складають речення зі сполученням слів: золотий перстень, гостра шабля. Обов’язково пояснити слова, вжиті у переносному значенні.

Третьокласники вводять сполучення слів, ужитих у переносному значенні, у речення. Встановлюють зв’язок між словами в реченні за допомогою питань.

Вивчаючи іменник у 2 і 3 класі також можна практикувати проведення однотемних уроків, де виконувати різні ігри.

2 клас. Тема: Поняття про слова-назви предметів (іменники).

3 клас. Тема. Загальне поняття про іменник. Іменники, що означають назви істот і неістот.

На такому уроці для активізації і збагачення лексичного запасу корисно добирати слова на конкретні теми з використанням ілюстрацій «Бібліотека», «Школа», «Вулиця», «Клас». Такі вправи можна проводити у формі гри «Хто назве більше слів?» Після усної підготовчої роботи слова доцільно записати. Другокласники складають два розповідні речення, використовуючи записані на дошці слова, і підкреслюють граматичну основу речення.

Третьокласники складають короткий текст-розповідь, використовуючи записані іменники, добирають заголовок до тексту. У ході таких завдань збагачується лексичний запас дітей.

Для колективної роботи на однотемних уроках учням 2 і 3 класів можна запропонувати найрізноманітніші завдання. Наприклад:

• Які овочі вирощуєте з мамою на городі? Запишіть лише назви, що містять букву А, О.

А потім учні 2 класу запишуть слова, поділяючи їх на склади для переносу, учні 3 класу запишуть слова, визначать рід, виділять закінчення.

• Назвати кілька професій, у назвах яких є буква ЕЛ. Яка з них вам найбільше подобається? Скласти речення з цим словом (лікар, учитель, столяр).

Другокласники виконують тільки це завдання, а третьокласники складають питальне речення з одним із власних іменників.

• До загальних назв дописати власні:

поет –... місто – .... держава – ...

село –... річка –... дівчинка – ...

• «Каруселі» з іменників (зірки на небі, а риба у воді; риба у воді, а жито у полі; жито у полі, а сосна в лісі; сосна в лісі, а книга на парті).

Хто назве більше іменників, той і буде переможцем. Третьокласники мають сказати, як називаються найменші слова, що з’єднують іменники, як вони пишуться зі словами.

У сільській школі для розвитку зв’язного мовлення доцільно використовувати «живі картини». Діти сидять у класі, а за вікном проходять кадри природного кіно, тільки треба уміти спостерігати.

1. Світить сонечко, тихо і ясно.

2. Набігла хмарка, стало темніше.

3. Піднявся вітер, затріпотіли листочки.

4. Пішов рясний дощ.

Ось і матеріал до уроку, до будь-якої теми, яка вивчається на уроці чи повторюється.

Описати цю картину, доповнити її прикметниками, дібрати вдалі дієслова записати окремі слова, розібрати їх за будовою, скласти речення різні за інтонацією, зі звертанням до дощику, поспостерігати, що він подарував (деревам – водяні намистинки, сонечкові – дзеркало-калюжу, небу – веселку, траві, квітам – життя).

Отже, проведення уроків читання, мови в природі поповнюють активний словник школяра, наповнюють дитячі серця світлими почуттями, вчать берегти і любити рідний край.

Значно підвищить ефективність уроку і впровадження в практику роботи малочисельних шкіл індивідуальних, парних, групових форм роботи. Коли школярі працюють у парах, у них є можливість обмінятися враженнями про прочитаний твір, поставити один одному запитання, дати відповідь на них, вибрати і прочитати ту частину твору, яка найбільше схвилювала, вразила, відтворити окремі частини, підготуватися до творчого переказу, перевірити правильність; швидкість, виразність читання один одного.

На спільному етапі уроку читання учитель може практикувати скоромовки, добір прислів’їв, приказок, відшукування слів у слові, визначення у групі слів спільної буквеної частини, поділ на групи слів за їх емоційним забарвленням.

Визначаючи особливості уроків у класах-комплектах доречно враховувати необхідність раціональної зміни видів діяльності, типів завдань, чергування усних і письмових форм роботи. Мала кількість учнів дозволяє вчителю широко здійснювати диференціацію та індивідуалізацію навчання, оскільки всі вихованці постійно знаходяться в полі зору, їхню діяльність легко проконтролювати. Така робота пожвавлює навчальний процес, активізує кожного учня, підтримує високу працездатність протягом всього уроку. У такій діяльності школярів приваблює змога радитися з товаришами під час виконання того чи іншого завдання, допомагати один одному, сперечатися і доводити свою думку, виправляти власні помилки і помилки, товаришів. Проведення ж однотемних занять чи спільних етапів уроку сприяє раціональному використанню навчального часу. Звичайно, плануючи такі уроки, учителю необхідно вносити певні корективи до програм, навчальних планів, скорочувати чи збільшувати час на вивчення окремих тем. Але, разом з тим, проведення однотемних уроків дасть йому можливість зберегти загальну логіку навчально-виховного процесу, емоційно збагатити урок активізувати роботу учнів.

Досить важливим резервом удосконалення навчально-виховного процесу в малочисельній школі є навчання учнів умінню працювати з підручником. Назвемо основні прийоми, які варто використовувати при роботі з навчальною книгою:

• знаходження в тексті формулювань, висновків;

• використання питань для самоконтролю;

• виконання завдань учителя після його розповіді (наприклад, знайти в підручнику певні умови, за яких може відбуватися явище, що розглядається);

• вивчення наведених у тексті прикладів, придумування власних;

• звертання до підручника з метою встановлення зв’язку між новим матеріалом і аналогічним попереднім;

• складання схем, таблиць за матеріалом прочитаного;

• поєднання аналізу підручника з роботою по карті, з таблицями;

• опис ілюстрацій підручника тощо.

Для підтримування уваги та розширення її обсягу молодшим школярам слід давати такі завдання, для виконання яких потрібно поєднати розумові дії з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й порівняти текст з попереднім, навести свої приклади, провести досліди, спостереження, визначити, що зайве в списку тощо.

Ілюстрації підручників використовуються для самостійної роботи школярів, особливо при відсутності в школі відповідних наочних посібників.

• При організації самостійної роботи з підручником слід мати на увазі те що підручники створювались без врахування специфіки роботи в

малочисельної школи. Тому класовод має вводити додаткові вказівки для учнів щодо самостійної роботи з підручником. До кожного малюнку необхідно продумати ряд запитань та завдань, які б допомогли спрямувати увагу дітей на виявлення ознак різних предметів та явищ, що зображені на малюнках.

Завдання до самостійної роботи можна записувати на класній або переносній дошці. Проте, краще їх підготувати на аркушах паперу у вигляді таблиць, або ж на індивідуальних картках з метою їх тривалого використання.

Ступінь самостійності на уроках має визначатися в кожному конкретному випадку, але в цілому самостійність у роботі учнів повинна постійно зростати. Завдання для самостійних робіт мають бути середньої дидактичної трудності, яка теж постійно зростає. Для учнів, які гарно вчаться, проявляють особливий інтерес до предмета, слід давати додаткові завдання.

Самостійні роботи учнів на уроці вимагають диференційованого керівництва з боку вчителя в залежності від змісту і форми роботи, її обладнання, індивідуальних особливостей учнів і підготовки класу в цілому. Класовод повинен знати, чи є в учня потрібні навички, чи впевнений він у своїх силах, чи вимогливий до своєї роботи.

Виконану самостійну роботу вчитель має перевірити, оцінити й підвести підсумки. Деякі роботи, особливо на перших порах, можуть зачитуватися учнями на уроці, що дає змогу всьому класу проаналізувати свою працю і оцінити її одразу ж після виконання. У процесі перевірки завдань необхідно врахувати правильність і повноту роботи, свідомість і самостійність її виконання, визначаючи при цьому освоєні ознаки понять. Не потрібно орієнтуватися на систему неперервного контролю, яка в значній мірі збільшує емоційне навантаження на учнів; тому можна відмовитися від щоденної перевірки виконання домашніх завдань усіма учнями, а проводити її диференційовано, в процесі діалогу, не виділяючи в окремий етап уроку і передаючи функції вчительського контролю самим учням - при організації самоконтролю та взаємоконтролю.