1.3. Жанр твору:

Даний твір відноситься до кантатно-ораторіального жанру хорової музики.

Стимулом до створення ораторії стали народні пісні, що їх співають під час новорічних свят у селі Барбівцях (нині Брусниці) на Буковині, на правому березі річки Черемош. В західноукраїнських селах, живуть талановиті люди, народні вмільці, а головне – на повну силу культивуються народно-обрядові традиції. 

Хоча ораторією «Барбівську коляду» назвати досить складно, адже в ній немає, як у класичній моделі жанру, наскрізного сюжетного розвитку, натомість є строкатий калейдоскоп популярних народних пісень – «Коза», «Маланка», «Нова радість стала», «З Різдвом Христовим», «Разом колядуймо», «Бог Предвічний», «Ой що то за Віфлеєм»… 

Ганна Гаврилець, скориставшись чудовими пісенними темами, на найвищому професійному рівні перетворила кожний номер на самостійну «сюжетну», причому індивідуально авторську композицію. 

Мисткиня саме створила, а не просто красиво й зі смаком вокально «інструментувала» пісні. Тому такі неповторні, не схожі одна на одну частини ораторії. Для кожної продумано своєрідну структуру, музичну фактуру й образну форму. Куплетні рядки певних пісень чергуються із «варіаціями» або з наскрізними, «відкритими» мелострофами інших. 

«Барбівська коляда» у Ганни Гаврилець вийшла просто цікавою, оригінальною, – значить нічого не сказати. Вона вражаюче гарна й при цьому без жодної надмірності й спецефектів. Це – Краса, що не потребує коментарів. 

Тонке відчуття міри, народно-автентичного стилю, уроджений смак і знання народної пісні допомогли композиторці майстерно передати терпкий національний звуковий колорит вокальної поліфонії і народного інструментарію, причому справжнього, а не імітованого. Перегук дзвіночків, удари хлиста, дзижчання дримби – усе було на своєму місці, у потрібний момент, як точна виразна деталь чи образний відтінок. 

У ній авторка відтворила не тільки дух національної народно-обрядової традиції, красу українського мелосу, але також атмосферу одвічності – основи нашої культури, ментальну звукомодель і душу української пісні. Найбільше вражає те, що це вдалося за допомогою пісень єдиного невеличкого українського села.

«Барбівська коляда» – жива озвучена метафора народної української пісні. Саме такої музики стосуються слова нашого видатного співвітчизника Миколи Гоголя: 

«У малоросійських піснях музика злилася з життям – звуки її такі живі, що, здається, не звучать, а говорять: говорять словами, вимовляють мовою, і кожне слово цієї яскравої мови проходить крізь душу». Що ж, українська пісня невмируща, а український народ цілком справедливо вважається одним із найспівучіших у світі.

Іі. Музично – теоретичний аналіз

2.1. Форма і структура хорового твору:

Твір починається з однотонового мотиву у монодичній фактурі, в партії сопрано зі слів «Ой у місті…». Рухлива мелодія, із стрибком (ч.5) спочатку звучить унісонна нота – фа.

Твір “Ой у місті Віфліємі” належить до найстаріших зразків народної творчості. Пісню заспівує сопрано разом з альтами в унісон, потім мелодію підхоплюють інші голоси: тенори і баси.

Форма – куплетно-варіаційна (10 куплетів, в останньому куплеті, композитор пропонує дещо модифікований повтор 1 куплету, звучить як повтор - кода ). Варіаційність досягається за рахунок фактурних змін, гармонізації, а інколи (8, 9 куплети) зазнає змін і мелодія. У творі досить активний тональний розвиток.