2. Психологічні риси творчої особистості

здебільшого пов’язані з емоційною сферою:

• пам’ять – необхідна (Мнемозіна – мати дев’яти муз)

• творча уява – дозволяє вийти за межі звичайного життя (Флобер перевтілюється в «Мадам Боварі» - як Єлена одягається, зачіска, скільки цитрини потрібно для манікюру, коли писав про її смерть, нерідко ріді думали, що помре насправді). З. Фройд «Поет і фантазія» - реалізовуючи свою фантазію в художньому творі, митець компенсує свої комплекси, зрівноважує внутрішній світ. Фантазія сучасників дещо шизофренічна. Є. Гофман – фантасмагорія. С. Далі – гіпертрофована, хвороблива уява, дещо параноїдальна. Бергман – таємнича уява. Врубель – романтично-піднесена.

3. Структура художньо-творчого процесу:

1. народження задуму – народжується стимульований певною причиною, як «ембріон твору»

2. виношування

3. народження художнього твору

існує певна закономірність виношування – пов’язана із внутрішнім діалогом. Митець розпадається на певні іпостасі, втілюється в персонажів. Саме тому церква забороняла ховати акторів на загальному кладовищі – вони ніби розщеплюють свою душу, нівечать її.

В результаті внутрішнього діалогу постає твір, де різні голоси зливаються в одну єдність – митець може бути героєм і негідником. Трагедія – прагнення до досконалості і неможливість її досягнення.

Залишкові смисли – крім того, що хоче сказати митець, є ще інші смисли, які кожен домислює сам.

Поєднання індивідуального і загального – завдання.

4. Художній метод та стиль

Художній метод – динамічна система принципів освоєння світу.

3 аспекти:

1. гносеологічний – відображає позицію митця в світі: що з його т.з. для людини найважливіше (нпр., в Ренесансі – людина як окремий світ; романтизм – людська особистість, загадка людського «я», класицизм – визнання цінності держави, суспільства, деонтологічне питання обов’язку людини);

2. аксіологічний – конкретна система цінностей даного автора;

3. семіологічний – автор користується певною системою знаків. Знаки без прямих аналогій – те, що потрібно розшифровувати.

К. Юнг – «ми розрізняємо реалістичні і нереалістичні методи. Це пов’язано з психікою і темпераментом – екстраверти і інтроверти (і, відповідно, реалістичні і нереалістичні методи).

Бердяєв – вводить 2 методи: класичний – спроба встановити правила в мистецтві і творчості; романтичний – необмежена свобода митця – «потік свідомості».

Художній стиль – поняття, яке відображає певну цілісність, в якій виражається метод, епоха, культурні стереотипи і індивідуальність людини. Стиль відображає зв’язок форми і змісту. Одні і ті ж риси можуть створювати різні стилі.

Зараз відбувається руйнування стилю, що пов’язано із зростанням індивідуалізму. Деякі митці не підпадають під жодне стильове визначення.

5. Художнє сприйняття: етапи та специфіка

Художнє сприйняття – є співтворчістю, це особлива форма спілкування з творами, де виявляє себе людська особистість. Процес творчого сприйняття має свою структуру, логіку, форму.

Психологічні механізми художнього сприйняття почав досліджувати Арістотель: воно ґрунтується на асоціативності мислення. З художнім сприйняттям пов’язане і поняття катарсису. У ХVIII-ХІХ ст. – новий виток зацікавлення творчим сприйняттям, ряд досліджень. Нпр., певній аудиторії пропонували художні твори і варіанти відповідей (оцінки). Вада – людина не завжди щира.

Гете: «Існує кілька варіантів поведінки людини в процесі художнього сприйняття. Одні схильні до насолоди красою без судження про неї, інші судять про твір, не переживаючи його, треті – ті, хто отримує насолоду через судження і здатні на судження через насолоду. Художнє сприйняття включає в себе раціональні і емоційні елементи.

Платон порівнює художнє сприйняття зі сходженням від землі до неба.

Етапи:

1. емоційна реакція – яскраво виявляють себе психологічні механізми, нпр., асоціація (поєднання попереднього досвіду з теперішнім), синтезія (взаємодія різних почуттів в процесі сприйняття), емпатія (співпереживання, перевтілення – діти в ляльковому театрі), сугестія (навіювання – музика найсугестивніша). Платон в «Державі» - слід розумно використовувати мистецтво – вишукане, з моральною ідеєю;

2. розуміння – полягає в переході з плану зовнішнього у внутрішній, відкриття нового значення. Реципієнт має відкрити форму, проникнути в твір. Щоб зрозуміти твір, людина повинна володіти мовою мистецтва (найважче – балет, поезія). Козловські П. «Культура постмодернізму»;

3. інтерпретація – виявлення смислового каркасу твору, теми, композиції, сюжету. Тема відображає зв’язок з дійсністю (нпр, батьки і діти, донкіхотство). Конкретизація теми – сюжет. Інтерпретація – розшифровка твору, розуміння його всередині нас. Кожен акт художнього сприйняття є унікальним, він ніби нове створення художнього шедевру. Хеппенінг – художній твір, який вимагає від реципієнта активного співпережиття, співучасті – незавершений, спочатку є тільки задумка, а сценарій може розгортатися по-іншому, задана лише провідна лінія;

4. оцінка – вияв нашого «я», наша здатність співвідносити набутий досвід з нашими смаками, сучасними традиціями.

Художнє сприйняття – процес діалектичний, з одного боку носить особистісний (те, що нам близьке) характер, з іншого – надособистісний (загальні особливості культури).

18