Естетична свідомість: структура і основні категорії. Контектуальність поняття краси.

1. Естетичне почуття

2. Естетичний смак

3. Естетичний ідеал

4. Естетичні погляди та теорії

5. Основні категорії естетики

6. Контекстуальність поняття краси

Естетична свідомість – поняття, що характеризує особливе духовне утворення, яке визначає відношення людини чи суспільства до дійсності. Продукт історичного розвитку людства, існує як форма суспільної свідомості та індивідуальна характеристика людини, що відображає рівень естетичного освоєння світу.

Елементи естетичної свідомості формуються лише на основі естетичної практики.

1.

Естетичні почуття – специфічно людські і притаманні лише людям; один із найскладніших видів людського переживання, яке, мабуть, є найблагороднішим почуттям. Але людське естетичне почуття не дається від народження, а з’являється в дитини порівняно пізно, або й взагалі не зароджується, якщо людина з певних обставин виросла поза суспільством (наприклад, в середовищі тварин). Естетичне почуття зароджується тільки там, де людина вільна від «грубої практичної потреби» (Маркс). І коли тварина «діє лише під владою безпосередньої фізичної потреби», то людина творить і будучи вільною від неї, а в істинному сенсі – тільки тоді творить, коли вільна від неї.

Тільки людина володіє оком, що насолоджується красою та музичним слухом. Ільєнков: «Власна форма (фізіологічна) органів сприйняття людини має форму воску, власне в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» апріорі жодна з форм її діяльного функціонування».

Естетична проблема виникає лише при наявності естетичного почуття – цього основування естетичного ставлення до світу. Тобто, естетичне почуття – це таке духовне утворення, яке означає визначений рівень соціалізації індивіда, звеличення його потреб до істинно людських.

Людина не може задовольняти будь-яку потребу, не вдовольняючи себе цілісно як особистість. Тому ціннісна орієнтація є важливою соціальною характеристикою особистості. Опосередкованість естетичного відношення попереднім естетичним досвідом людства, зафіксованим в культурі, слугує однією з причин спільності естетичного почуття людей.

Міра спільності естетичного почуття різна, може бути спільною для, наприклад, цілої історичної епохи. Це найчіткіше проявляється в мистецтві: легко розрізнити романтичний і класичний світогляд.

Можна віднайти схожість естетичного почуття в національно-етнічній спільноті. Існуючі форми естетичного світосприйняття виступають не у вигляді норм, але радше набувають значення моделей, на базі яких людина будує власне світосприйняття. Нерозвиненість естетичного почуття вказує на низький рівень духовності.

Міра розвитку естетичного почуття істотно впливає на характер і якість суспільної діяльності (тяга до краси, досконалості, гармонії). Суттєвий вплив на розвиток естетичного почуття справляє мистецтво.

2.

Естетичний смак – є здатність людини до естетичної оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена Кантом, який вважає, що смак – це «здатність судження про красу». Але це питання має досить дискурсивний характер, попри латинське прислів’я пригадане Д. Юмом – «про смаки не сперечаються» - про них сперечаються жваво. Існує одне виключення – кулінарні смаки.

Інша справа – естетичний смак: хоч він і глибоко індивідуальний, але належить до суспільної сфери, це не вроджена якість особисті і її не можна зводити до психофізичних інстинктів та реакцій. Естетичний смак відображає рівень самовизначення людської індивідуальності. Це не просто естетична оцінка, але й присвоєння чи відкидання культурної, естетичної цінності.

Відповідно, правильніше визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим і до саморозвитку і самоформування.

Категорія естетичного смаку оформилась в європейській науці у XVII ст.., як результат розвитку нових течій мистецтва, що руйнували старі канони і потребували нових. Розвиток індивідуальності в епосі Відродження ставив питання про можливість суб’єктивної оцінки художнього твору, яка ґрунтується на задоволенні. Це відчуття має незаінтересований характер, оскільки не є утилітарним чи моральним.

Вікова межа оформлення естетичного смаку – 13-20 років.

Коли говорити про відсутність естетичного смаку – мова про «всеїдність» людини, брак особистісного ставлення до світу, відсутність міри, сліпе слідування моді.

Естетичний смак має і особливу модифікацію – художній смак. Формується тільки через спілкування із світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою, тобто знанням історії мистецтва, законів формоутворення різних видів мистецтва, тощо.

Єдиних естетичних смаків чи норм немає. Добрий смак теж має багато варіантів. Естетичний і художній смаки не залишаються сталими впродовж цілого життя. Не тільки «несмак» чи «всеїдність» є антиподом доброго смаку, але більшою мірою – поганий чи спотворений смак людини як усвідомлені уподобання.

Чи існує об’єктивний критерій смаку? Ідеалізм відповідає – ні, всі судження смаку суто суб’єктивні. Але естетичний смак є єдністю об’єктивного і суб’єктивного. В ньому видно своєрідність почуттів, інтелект, культуру суб’єкта, його освіченість, соціальну приналежність.

Судження естетичного смаку ґрунтоване на особливому інтелектуальному механізмі естетичної інтуїції.

3.

Естетичний ідеал. Активність естетичної практики і продуктивність творчої уяви формує особливу естетичну свідомість, в якій збігаються цілісність, творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результатом розвитку всіх форм естетичної діяльності і, передусім, мистецтва.

Естетичний ідеал, в певному сенсі, є усвідомленою духовною ціллю естетичної практики. Естетичний ідеал знаходить своє втілення не у абстрактних поняттях, а у чуттєвих формах – тісно пов'язаний із емоційним чуттєвим відношенням людини до світу. В цьому його специфіка.

Естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, причому сутності найглибшого порядку, що містить в собі найвищу форму розвитку дійсності. В історії людства естетичний ідеал доволі часто звертався до минулого («золотий вік людства»). Ідеал є вищим об’єктивним критерієм оцінки всього, з чим людина зіштовхується в дійсності; ми свідомо чи несвідомо співставляємо дійсне з ідеалом, з’ясовуючи, якою мірою воно співпадає. Тож, ідеал виступає певним орієнтиром, зразком, моделлю поведінки чи системи цінностей.

4.

Відповідно до рівня розвитку естетичних поглядів та естетичної теорії вони пройшли 3 фази розвитку: канонічну, нормативну, загальнотеоретичну. Традиційно вважають, що основи теорії мистецтва закладені в Аристотелевій «Поетиці» та Горацієвому «Поетичному мистецтві». Поліктет – скульптура «Канон».

5.

Естетичне – це передусім ціннісне ставлення до навколишнього світу, функціонує у повсякденному бутті людини. У буденному житті ціннісне ставлення виявляється у формі почуття, переживання, бажання. Щодо цього естетичне ставлення існує як естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетичний смак.

Прекрасне – це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що вдосконалює життя.

Моделі прекрасного:

1. прекрасне розуміють як втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах;

2. розуміння людини як початку, джерела прекрасного;

3. природний прояв якостей явищ дійсності, близький до їх природних особливостей;

4. прекрасне у співвідношенні особливостей життя з людиною як мірою краси.

Особливості:

• діяльність містить у собі об’єктивну основу, що відбилась у так званих законах краси: законах гармонії, симетрії, міри;

• прекрасне має конкретно-історичний характер;

• уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, тобто від її способу життя;

• ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури;

• розуміння прекрасного зумовлюється рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку.

Потворне – антипод, протилежність прекрасного. Це категорія пов’язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії і відображає неможливість або відсутність досконалості.

Отже, якщо людина впізнає втілені в життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні, якщо зустрічаються з розпадом життя, з дисгармонією зовнішньою або внутрішньою, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне – найвища позитивна естетична цінність, а потворне – негативна естетична цінність.

Піднесене – категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання.

Якщо прекрасне несе в собі людську міру, то піднесене – це перевищення міри, тобто те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву. Піднесене – колосальне, могутнє, що перевищує можливості сучасного людства.

Низьке/нице – категорія естетики, яка відтворює негативні явища дійсності і особливості суспільного та індивідуального життя, які викликають у людини співвідносну естетичну реакцію (презирство і зневагу).

Як низькі сприймаються явища, які містять загрозу для життя людини, її гідності, самоповаги, які заважають процесі самореалізації особистості.

Трагічне – це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя між необхідністю та неможливістю її здійснення.

Таким чином, у центрі трагічного – конфлікт між тим, що людина може (необхідність), і тим, чого вона бажає (свобода).

Трагічний герой – це особистість, яка свідомо і вільно обирає свій шлях, розуміючи, що його неминуче за цей вибір чекає страждання або навіть смерть.

Комічне пов’язане з тим, що історія здійснюється не тільки через трагедію, але й через комедію.

Комізм – результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного потворному, низького – піднесеному, внутрішньої пустоти – зовнішньому вигляду, що претендує на значущість.

Комічне, як і будь-яке естетичне явище є соціальним. Воно перебуває не в об’єкті сміху, а в тому, хто сприймає протиріччя як комічне тому поняття комічності завжди дуже контекстуальне і пов’язане з загальною культурою людини.

Форми комічного:

• гумор (використання дотепності та гри слів);

• сатира (критика недоліків, суперечностей);

• іронія (прихований сміх, замаскований серйозною формою);

• сарказм (“зла іронія”, має руйнівну силу).

6.

Контекстуальність поняття краси:

Прекрасне – гр. – нефер, Нефертіті – прекрасна прийшла.

Античність – Космос (недарма має спільний корінь з косметикою); «гармонія сфер»

Піфагор вивів формулу краси – людина в колі., «закон золотого перетину».

Середньовіччя – аскетизм, витонченість плоті, тендітність (образ Беатріче – високе чоло, великі очі, худорляве обличчя; Мона Ліза – обличчя без брів, бо людина має мати вигляд безпристрасності).

Ренесанс – єдність духовного і тілесного, тіло – посудина, в яку бог вклав безсмертну душу.

Класицизм – (Буало) зводила прекрасне до «доглянутого», прекрасною вже є не буяння природи, як в Ренесансі, а «доглянута», «причесана» природа Версальського парку.

ХІХ ст. – зневага до земного, буденного, обличчя одухотворене, палаючі очі.

- декаданс – відчуття розкладу, хворобливої слабкості, томління, в’янення. Все вже випробувано, всі розваги остогиділи – єдине, що залишається, це перебирати змученими виснаженими пальцями дорогоцінності колишніх епох.

- вікторіанська краса – краса, що суміщає практичність, міцність і довговічність. Краса співпадає із вартістю

ХХ ст. –

- краса провокації - П. Пікассо (розклав жінку на куски), авангард, футуризм, кубізм, сюрреалізм, інформальне мистецтво.

- краса споживання (політеїзм краси). Від рокової жінки до «дівчини з сусідньої квартири», чорна краса Наомі Кемп бел і англосаксонська Кейт Мосс.

У. Хоггард: «Аналіз краси»: найвищий вияв краси і гармонії – образ полум’я.

Японська естетика розрізняє 4 види краси:

1. вабі – природна краса;

2. сабі – краса, що викликає сентиментальне захоплення, печаль з приводу нетривалості

3. цуя – краса, що дивує силою, могутністю (Кармен);

4. юген – краса в стадії становлення, ще не сягла кульмінації; «пуп’янок краси»; співучасниками якої ми стаємо, карса асиметрії, незавершеності, перспективи («Пусті місця на сувої вповнені більшого сенсу, ніж те, що начертав наш пензель», Кам’яні сади – каменів 15, видно 14).