Рекомендована література

2.1. Історія створення ООН

Ідея створення системи колективної безпеки, ефективнішої, ніж Ліга Націй, виникла ще під час війни. 26 серпня 1941 р. у знаменитому документі, укладеному Черчіллем та Рузвельтом і названому Атлантичною хартією, передбачалося “запровадження загальної безпеки, створюваної на ширших засадах ”. Йшлося не про те, щоб просто відновити Лігу Націй у чистому вигляді. Її фіаско було очевидне, і психологічні наслідки її відновлення були б катастрофічні. Тому й виникла ідея створення нової організації. “Об’єднані нації” – назва, запропонована Ф. Д. Рузвельтом. Вперше вона прозвучала під час Другої світової війни в “Декларації Об’єднаних Націй” від 1 січня 1942 р., коли представники 26 держав зобов’язались від імені своїх урядів продовжувати колективну боротьбу проти держав “осі”.

Головна робота по створенню нової організації була виконана в Думбартон-Оксі, в США. Зокрема, було досягнуто домовленості з багатьох питань: ООН складатиметься з Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Міжнародного суду і (завдяки енергійним наполяганням американців) Ради з економічних та соціальних питань (тоді англійці та росіяни виступали за обмеження діяльності майбутньої організації лише проблемами безпеки). Вирішено було також, що СРСР, США. Англія, Франція та Китай стануть постійними членами Ради Безпеки. Проте було й декілька не вирішених питань: проблема голосування та проблема прийняття до ООН 16 союзних радянських соціалістичних республік, що з них складався СРСР, як окремих суб’єктів. Але будучи централізованою державою, СРСР отримав би в ООН 16 голосів. Тому членами ООН крім СРСР стали Україна та Білорусія, які номінально мали свої власні міністерства закордонних справ. Щодо голосування у Раді Безпеки, було вирішено, що постійні члени користуватимуться правом “вето” в усіх питаннях, крім процедурних. Цим були незадоволені малі та середні держави, оскільки вони мали менше прав, ніж великі держави. Конференція, яка відбувалася в Сан-Франциско з 25 квітня 1945 р. мала на меті підготувати конституцію нової організації, або Статут ООН.

В Статуті була викладена основна мета та принципи роботи ООН. Так, основною метою є:

підтримка міжнародного миру та безпеки;

розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу рівноправ’я та самовизначення народів;

здійснювати міжнародну співпрацю у розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного характеру; в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод;

бути центром для узгодженої дії націй в досягненні цих загальних цілей;

ООН діє згідно такими принципами:

ООН заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів;

всі її члени повинні добросовісно виконувати прийняті на себе за Статутом зобов’язання;

всі її члени повинні вирішувати свої міжнародні суперечки мирними засобами і таким чином, щоб не порушувати мир, безпеку та справедливість;

всі члени повинні утримуватись в своїх міжнародних відносинах від загрози силою, або її застосуванням проти інших держав;

всі члени повинні надавати ООН різносторонню допомогу у всіх діях, які здійснюються нею згідно Статуту;

статут ні в якому разі не дає ООН права втручання у справи, які є внутрішньою компетенцією будь-якої держави.

Членами ООН є:

всі держави, які брали участь у конференції у Сан-Франциско, підписали та ратифікували Статут;

нові члени приймаються Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки, що приймають зобов’язання, викладені у Статуті.

Згідно Статуту, офіційними мовами ООН є англійська, іспанська, китайська, російська, французька.

У відповідності до Статуту запроваджувалось 6 головних органів ООН. Генеральна Асамблея є головним обговорювальним органом. Вона складається із представників всіх держав-членів, кожна з яких має один голос.

2.2. Організаційно-структурна побудова системи ООН

Організація Об'єднаних Націй має шість головних органів: Ге­неральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальну рада, Ра­да з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат (рис. 2.1).

Генеральна Асамблея — головний орган ООН, який складається з представників усіх держав—учасниць ООН, остаточно затвер­джує всі міжнародні конвенції з економічних питань, визначає по­літику та програму ООН, затверджує бюджет, скликає та організо­вує конференції.

До складу Генеральної Асамблеї входять:

— Комітет з економічних та фінансових питань, який здійснює підготовку рекомендацій та резолюцій пленарних засіданнь Гене­ральної Асамблеї;

— Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена з метою гармонізації та уніфікації правових норм у між­народній торгівлі;

— Комісія з міжнародного права (КМП) — сприяє міжнародній співпраці та розвиткові міжнародного права і його кодифікації;

— Комітет з інвестицій — надає допомогу Секретаріату в роз­міщенні інвестицій із ресурсів пенсійного фонду, що перебувають під контролем ООН.

Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР) — один з головних ор­ганів ООН, який під керівництвом Генеральної Асамблеї відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН. ЕКОСОР включає такі головні структурні підрозділи:

1) функціональні комісії (для соціального розвитку; з наркотич­них засобів; з науки і техніки; з метою розвитку; зі статистики; транснаціональних корпорацій);

2) регіональні комісії для Європи — ЕЄК, для Латинської Аме­рики та Карибського басейну — ЕКЛАК; для Азії та Тихого океа­ну — ЕСКАТО; для Західної Азії — ЕСКЗА; для Африки — ЕКА;

3) постійні комітети: з неурядових організацій (для підготовка доповідей на консультаційній основі про співпрацю з міжнародни­ми неурядовими організаціями); з планування розвитку; з природ­них ресурсів; з нових і відновлюваних джерел енергії з метою роз­витку; з державного управління та фінансів;

4) експертні органи (спеціальна група експертів з міжнародної співпраці з питань оподаткування).

Секретаріат — основний орган системи ООН, який займається міжнародними економічними та соціальними питаннями розробки програм у галузі науки й техніки; збору, аналізу та розповсюджен­ня даних міжнародної торговельної, транспортної, промислової та будівельної статистики; підготовки стандартів і статистичних кла­сифікацій.

Рада Безпеки — несе відповідальність за підтримку міжнарод­ного миру та безпеки (складається з п'ятнадцяти учасниць, з них п'ять — постійних та десять країн—учасниць, які обираються Ге­неральною Асамблеєю кожні два роки).

Міжнародний суд (м. Гаага) — головний юридичний орган, який приймає рішення та ухвалює консультаційні висновки щодо спірних питань міжнародного розвитку.

Рада з опіки — створена з метою сприяння соціально-еконо­мічного розвитку населення підопічних територій, що в минулому були колоніями на територіях держав, які входять до систему ООН. Оскільки остання з одинадцяти таких територій, над якими була встановлено опіку, отримала незалежність у 1994 році і стала учас­ницею ООН, Рада з опіки формально припинила своє існування. Відповідно до модифікованих правил процедури її засідання бу­дуть проводитися в разі виникнення такої необхідності.

2.3. Організаційно-структурна побудова системи ООН

Організація Об'єднаних Націй має шість головних органів: Ге­неральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальну рада, Ра­да з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат (рис. 2.1).

Генеральна Асамблея — головний орган ООН, який складається з представників усіх держав—учасниць ООН, остаточно затвер­джує всі міжнародні конвенції з економічних питань, визначає по­літику та програму ООН, затверджує бюджет, скликає та організо­вує конференції.

До складу Генеральної Асамблеї входять:

— Комітет з економічних та фінансових питань, який здійснює підготовку рекомендацій та резолюцій пленарних засіданнь Гене­ральної Асамблеї;

— Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена з метою гармонізації та уніфікації правових норм у між­народній торгівлі;

— Комісія з міжнародного права (КМП) — сприяє міжнародній співпраці та розвиткові міжнародного права і його кодифікації;

— Комітет з інвестицій — надає допомогу Секретаріату в роз­міщенні інвестицій із ресурсів пенсійного фонду, що перебувають під контролем ООН.

Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР) — один з головних ор­ганів ООН, який під керівництвом Генеральної Асамблеї відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН. ЕКОСОР включає такі головні структурні підрозділи:

1) функціональні комісії (для соціального розвитку; з наркотич­них засобів; з науки і техніки; з метою розвитку; зі статистики; транснаціональних корпорацій);

2) регіональні комісії для Європи — ЕЄК, для Латинської Аме­рики та Карибського басейну — ЕКЛАК; для Азії та Тихого океа­ну — ЕСКАТО; для Західної Азії — ЕСКЗА; для Африки — ЕКА;

3) постійні комітети: з неурядових організацій (для підготовка доповідей на консультаційній основі про співпрацю з міжнародни­ми неурядовими організаціями); з планування розвитку; з природ­них ресурсів; з нових і відновлюваних джерел енергії з метою роз­витку; з державного управління та фінансів;

4) експертні органи (спеціальна група експертів з міжнародної співпраці з питань оподаткування).

Секретаріат — основний орган системи ООН, який займається міжнародними економічними та соціальними питаннями розробки програм у галузі науки й техніки; збору, аналізу та розповсюджен­ня даних міжнародної торговельної, транспортної, промислової та будівельної статистики; підготовки стандартів і статистичних кла­сифікацій.

Рада Безпеки — несе відповідальність за підтримку міжнарод­ного миру та безпеки (складається з п'ятнадцяти учасниць, з них п'ять — постійних та десять країн—учасниць, які обираються Ге­неральною Асамблеєю кожні два роки).

Міжнародний суд (м. Гаага) — головний юридичний орган, який приймає рішення та ухвалює консультаційні висновки щодо спірних питань міжнародного розвитку.

Рада з опіки — створена з метою сприяння соціально-еконо­мічного розвитку населення підопічних територій, що в минулому були колоніями на територіях держав, які входять до систему ООН. Оскільки остання з одинадцяти таких територій, над якими була встановлено опіку, отримала незалежність у 1994 році і стала учас­ницею ООН, Рада з опіки формально припинила своє існування. Відповідно до модифікованих правил процедури її засідання бу­дуть проводитися в разі виникнення такої необхідності.

2.4. Діяльність України в Організації Об'єднаних Націй (ООН)

Україна, яка має значний досвід у роботі ООН, протягом своєї незалежної історії змушена була неодноразово звертатися до ООН з метою пошуку методів захисту своєї територіальної цілісності. Ці звернення були пов'язані з питаннями про Автономну Республіку Крим (1992) і м. Севастополь (1993).

Для вирішення існуючих, а також запобігання можливим конф­ліктам ООН здійснює операції з підтримання миру. Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН. В югославському регіоні перебувало 1132 українських військовослужбовці. За два з половиною роки розміщення українського контингенту у складі миротворчих сил ООН в Югославії загинуло 11 військовослужбов­ців і близько 60 було поранено. Щомісячно Україна отримувала від ООН 3 млн дол. за присутність свого контингенту в регіоні босній­ського конфлікту. Верховна Рада України в 1994 році ухвалила рі­шення збільшити контингент України в силах ООН із 600 до 1200 осіб.

За розмірами внесків до бюджету ООН Україна посідає одинад­цяте місце. Квоти внесків розраховуються відповідно до валового національного продукту та рівня доходів на душу населення краї- ни-члена. Розмір внеску України з огляду на економічний стан зме­ншено з 1,87 до 1,09 % ВНП. До бюджету ООН у 1994 році. Украї­на внесла 19 млн дол. США, у 1995 році — 16 млн дол. США, у 1996 році — 12 млн дол. США.

Після розпаду СРСР борг України Організації Об'єднаних На­цій становив 185 млн дол. Ця сума утворилася внаслідок розподілу між Росією, Україною та Білорусією загального обсягу заборгова­ності колишнього СРСР. Такий суттєвий борг виник через те, що СРСР подавав значно завищену величину доходів радянських гро­мадян — 2200 доларів на особу в рік. У результаті наполегливості української дипломатії внесок було зменшено, оскільки Україну визнано державою з перехідною економікою. Тепер щорічні внески України до ООН становлять 0,86 дол. США у розрахунку на одного мешканця.

Політична діяльність України в ООН характеризувалась ініціа­тивою в підготовці Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН та її підписання.

У практичному аспекті забезпеченням політичних ініціатив України можуть бути відповідні дії та заходи як непостійного члена Ради Безпеки ООН у 2000—2001 роках. З позиції Ради Безпеки ООН Україна є гарантом своєї незалежності, територіальної ціліс­ності і недоторканості кордонів. Посилюється присутність України в миротворчих операціях ООН, які здійснюються біля кордонів України та в регіонах, стратегічно важливих для її національних ін­тересів. До того необхідно зазначити, що співробітництво з ООН забезпечує Україні інформаційну прозорість, щодо екологічних проблем, політичних і економічних подій у нашій країні.