9. Інтереси та цілі в мотиваційному процесі.

Мотивація як одна з основних функцій менеджменту є процесом спонукання себе та інших до діяльності задля досягнення особистих цілей і цілей організації, тобто забезпечує:

•       формування у працівників стимулів до праці;

•       вплив на працівника з метою зміни його ціннісних орієнтацій;

•       утворення мотиваційного ядра організації;

•       розвиток трудового потенціалу.

Елемент, який формує поведінку людини, є інтерес. Інтерес — це вираз об'єктивної залежності задоволення потреб від соціальних умов життєдіяльності людини. Зміст інтересу визначається, з одного боку, змістом, характером і спрямованістю потреби, з іншо­го — соціальними умовами забезпечення або незабезпечення потре­би. Скажімо, кожен працівник має потребу в одержанні грошової винагороди за свою працю, але різне ставлення до засобів і умов одержання цієї винагороди. Саме цим пояснюються численні факти, коли людина відмовляється змінити роботу на більш оплачувану че­рез незадоволеність соціальними умовами праці. Таким чином, потре­ба орієнтує людину на об'єкт її задоволення, а інтерес — на ставлення до тих умов, від яких залежить задоволення цієї потреби. Усвідомлен­ня потреб та інтересів зумовлює внутрішнє спонукання людини до конкретних дій задля задоволення своїх потреб. 

10. Внутрішня та зовнішня мотивація, характеристика та відмінності

Зовнішньо  мотивованим  є  все  те,  що  спрямоване  на досягнення кінцевого результату чи мети. Тому будь-яку діяльність, яку спонукають досягнення, влада, надання допомоги, агресія, цілі, потрібно розглядати як зовнішньо мотивовану. Наприклад, якщо до діяльності спонукає прагнення продемонструвати або здобути владу, статус у суспільстві (тобто соціальні мотиви), то вона (діяльність) є зовнішньо мотивованою.

Поведінка, мотивована зсередини, формується на основі власних бажань і цілей особи. Але, водночас,  ця  поведінка  не  є  засобом  для  формування  іншої  мети. Ззовні  мотивована  поведінка  формується  за  допомогою  реалізації мети поведінки. Отже, мета поведінки є бажаними в майбутньому результатами. Зовнішня мотивація здійснюється за допомогою винагороди дій за принципом умовних рефлексів. Дії, що мають позитивні результати, з більшою імовірністю повторюються.

Внутрішня мотивація відрізняється від зовнішньої за такими ознаками:

• Прагнення  без  послаблення  інтенсивності:  внутрішня мотивація не служить для задоволення фізіологічних потреб, таких як голод,  спрага,  й  для  уникнення  болю.  До  внутрішньої  мотивації, насамперед,   належать   потреби   в   саморозвитку   і   особистісному зростанні;

• Свобода мети: поведінка формується на основі бажань або на досягненні мети, яка еквівалентна поведінці. Результативна поведінка тоді мотивована зсередини, коли її кінцевою метою є результат поведінки,  а  не  його  очікувані  наслідки,  або  коли  досвід результативної поведінки зумовлює відчуття ділової успішності й прагнення до цього відчуття. Прикладами внутрішнього мотивування можуть бути спорт, гра, діяльність у сфері мистецтва й науки;

• Оптимальний     рівень     активації     і     розузгодження: внутрішня мотивація можлива, коли досягають «оптимального рівня активації», тобто коли забезпечується баланс між кількістю прийнятої інформації  й  адекватним  рівнем  адаптації або  очікування. Згідно  із цим, активація і комплексність інформації, яку переробляють, приблизно однакові; незначні розбіжності між ними є стимулом до дії, а значні мають негативний ефект;

• Самовизначення: внутрішня мотивація можлива тоді, коли люди мають змогу вибирати способи поведінки й виокремлювати в них етапи для ефективнішого контролю; отже, вони мають відчуття впевненості у власних силах;

• Готовність  «розчинитися»  (зануритися  з  головою)  в діяльність: це діяльність активних осіб, які не бояться надмірних вимог і не відчувають нудьги в разі занижених. Згідно з Гекгаузеном, це радісна «відданість своїй справі», повне «адсорбування» переживань від майбутніх дій.