Передача голосних у словах іншомовного походження

Російська літера и у словах іншомовного походження в українській мові передається трьома буквами —  залежно від позиції у слові: и,  і,  ї.

Правопис и

а) у загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, рперед наступним приголосним: супозиторій, ноноксинол, стеарин, кандидоз, клемастин, цитрат, режим, шизофренія, але перед наступним голосним пишеться  і: діаліз, фізіологія, емульсія, операція;

б) у географічних назвах з кінцевими буквосполученнями  -ида, -ика:Атлантика, Корсика, Флорида, Атлантида;

в) у  географічних  назвах  після  приголосних  дж, ж,  ч, ш, щ,  цперед  наступним  приголосним:  Йоркшир,  Лейпциг,  Чикаго, але  перед  наступним  голосним  та  в  кінці  слова  пишеться  і: Віші, Шіофок;

г) у географічних назвах із буквосполученням -ри- перед наступним приголосним, крім й: Крит, Мадрид, Цюрих, але Австрія;

д) в  інших  географічних назвах після приголосних  д, т  і у  випадках з узвичаєною вимовою: Аргентина, Скандинавія, Сирія, Сицилія, Бразилія, Єгипет, Пакистан, Китай, Єрусалим, Вифлеєм та у похідних від них: єгиптянин, єгипетський, сицилійка,  сицилієць;

е) у  деяких  словах  іншомовного  походження,  давно  засвоєних українською  мовою,  відповідно  до  вимови  після  б,  п,  в,  м, ф,  г,  к,  х,  л,  н  перед  наступним  приголосним:  імбир,  спирт, мирт, нирка, скипидар, кипарис, єхидна;

є) у словах церковного вжитку: єпископ, єпитрахиль, миро, диякон, митра, митрополит.

Правопис і

а) на  початку  слова  (загальні  і  власні  назви):  Індія,  Ібсен,  інсульт, інтерфаза, інтернатура,  інтоксикація;

б) після  будь-якого приголосного перед наступним  голосним  та й: систолія,  інгредієнт, біовіталь,  епігастрій, радій;

в) у середині слова після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним  приголосним:  інгібітор,  кліренс,  мікоз,  ністатин,  епідерміс, фібра,  гідроліз, твін;

г) після приголосного у кінці невідмінюваних слів: візаві, таксі, попурі;

д) після приголосного у деяких особових іменах і в географічних назвах, а також у похідних словах перед наступним приголосним  і в кінці слова: Нагасакі, Сочі, Дідро, Лісабон.

ПРАВОПИС Ї

а) у середині слова після  голосного: новокаїн, алкалоїд, Каїр.

Російська  літера  е  у  запозичених  словах  в  українській  мові залежно від позиції у слові передається як  е  та  є.

ПРАВОПИС Е

На місці російського  е:

а) у середині слова після твердого приголосного: бесалол, вестибуліт,  гебефренія, мезотелій, нефропексія;

б) після префіксів  і споріднених  із ними елементів: діетил, поліембріонія, реекспорт.

На місці російського  э:

а) у будь якій позиції: етногенез, еластаза, електрограф, аеропоніка, аероемболія.

ПРАВОПИС Є

а) на  початку  слова  за  узвичаєною  вимовою:  єнамін,  єрник,   єрсей,  єюніт, Європа, Єгипет,  європій;

б) у середині слова після е, і, й: реєстр, феєрія, дієн, дієтотерапія, лієніт, мієломатоз, Фейєрбах;

в) у середині слова після апострофа  і м’якого знака: п’єзометр, об’єкт, барельєф, Готьє, вольєра.

ПРАВОПИС У

а) у словах, запозичених із французької мови після ж, ш: журі, брошура, а також у словах парфуми, парфумерія.

Для позначення роздільної вимови на письмі у словах іншомовного походження вживається  знак апострофа та м’який  знак.

Вживання апострофа

а) у середині слова після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р перед я, ю, є,  ї: б’єф, комп’ютер, миш’як, прем’єра, п’єдестал, Руж’є, Монтеск’є;

б) у середині слова після кінцевого приголосного префікса перед я, ю, є,  ї: ад’юнктура, кон’юнктура,  ін’єкція.

Вживання м’якого знака

а) у  середині  слова після  д, т,  з,  с, л, н  перед  я, ю,  є, йо: ательє, бульйон, мільйон, Лавуазьє, Ньютон, міньйон;

б) у середині та в кінці слова після д, т, з, с, л, н перед наступним  приголосним:  більгарціоз,  нефрокальциноз,  ригідність, равіоль;

в) у  середині  слова після л перед наступним  о:  браульоз, міогельоз, туберкульоз.

Передача подвоєних і неподвоєних приголосних

ПОДВОЄННЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ

а) у  середині  слова  при  збігу  однакових  приголосних  на  межі префікса й кореня  (якщо у мові-реципієнті вживається паралельне  непрефіксальне  слово):  імміграція  (є міграція),  ірраціональний  (є раціональний), апперцепція  (є перцепція)

б) у  власних  назвах  та  похідних  від  них  словах:  Калькутта, Ніцца, Шиллер, шиллерівський, Уссурі, уссурійський.

ПОДВОЄННЯ НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ

а) у загальних назвах: комісія, колектив, територія, беладона, акомодація.

Запам’ятайте

Лише  в  деяких  загальних  назвах  іншомовного  походження зберігається подвоєння: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.

СУЛМ 1 курс

Практичне заняття 3

СЛОВОТВІР

• Морфеміка як розділ словотвору. Поняття про морфему. Класифікація морфем української мови.

• 2. Морфемна структура слова. Основа слова, типи основ. Зміни в морфемній будові слова.

• 3. Словотвір як розділ мовознавства. Поняття про твірну основу, словотвірний тип, словотвірне значення слова.

• 4. Морфологічні та неморфологічні способи словотвору.

М о р ф е м і к а — розділ граматики, який вивчає морфемний склад слова, закономірності конструюван- ня слів за певними правилами сполучуваності мор- фем. Традиційно морфеміку відносять до морфології, об’єктами вивчення якої є внутрішня граматична будова слова і грама- тичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній будові слів, є знаками — значущими частинами морфологічної одиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформ- ленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це дає підставу для виділення морфеміки в окремий розділ із само- стійним об’єктом вивчення — одиницями, меншими за слово, — морфемами. Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функція- ми й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполу- чуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемних структурах. Морфеміка тісно пов’язана з розділом «Морфоно- логія», в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на їх стику в слові, та «Словотвором», оскільки морфеми розгля- даються у зв’язку з похідністю слів, особливо афіксальних утворень.

Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють взаємопов’язані і співвідносні елементи значення і вираження (крім фонеми).Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це єдність взаємопов’язаних і співвідносних морфем, які його утворю- ють. Морфема (грец. цорсрг| — вигляд, форма) — це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певній мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми: брат-н-ій; перша з них наявна в споріднених словах брат, братів, брататися, братство; друга — властива прикмет- никам відіменникового творення на зразок муж-н-ій, друж-н- ій (від друг), а третя — функціонує в усіх прикметниках м’якої групи в називному відмінку. Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном «морф» («морфа»). Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми. Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що за- знав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад, морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-, зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити, родина, рід, рідня. Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів. Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться супле- тивні форми одного слова. Наприклад: поганий — гірший, найгірший; брати — взяти; я — мене, мені; ми — нас, нам; він — його, йому.

Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов’язаних складових частин його, розташованих у певній послідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови. За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі і граматичні).Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілю- ючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню форму слова, коренева морфема протиставляється формальним засо- бам вираження словотвірних і граматичних значень. Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і граматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творен- ня похідних у процесі деривації (словотвірного перетворення кореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифі- кації кореня того самого слова. Пор.: 1) білити і біліти; нести і носити; 2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо; 3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.