- •Співвідношення між буквами українського алфавіту і звуками
- •Орфографія орфографія. Принципи української орфографії
- •1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:
- •2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:
- •Передача голосних у словах іншомовного походження
- •Правопис и
- •Правопис і
- •Основа слова. Типи основ
- •Зміни в морфемній будові слова
- •Предмет і завдання словотвору
- •Словотвірна структура слова в українській мові
- •Поняття твірної основи
- •Словотвірне значення слова
- •Словотвірний тип. Продуктивність словотвірного типу
- •Словотворчі засоби
- •Морфологічні способи словотвору. Афіксація
- •Загальна характеристика іменника
- •Власні і загальні, конкретні й абстрактні назви. Семантико-граматичні категорії іменника
- •Категорія істот і неістот
- •Категорія речовинних іменників
- •Категорія збірності й одиничності
- •Категорія роду
- •Категорія числа
- •Категорія відмінка
- •Значення відмінків
- •Розряди прикметників за значенням
- •Значення прикметника, його граматичні ознаки
- •Повні й короткі прикметники
- •Ступені порівняння якісних прикметників
- •Вищий ступінь порівняння
- •Найвищий ступінь порівняння
- •Тверда і м’яка групи прикметників
- •Відмінювання прикметників на –лиций
- •Відмінкові парадигми прикметників
- •Значення числівника, його граматичні ознаки
- •Відмінкові парадигми кількісних і порядкових числівників
- •Групи числівників за будовою
- •Порядкові числівники
- •Кількісні числівники
Загальна характеристика іменника
І м е н н и к — це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних ка- тегоріях відмінка і числа та у формах певного грама- тичного роду. Іменник об’єднує спільні за значенням предметності, але семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен, ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи (блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (добро- та, сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота) та ін. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменни- ки називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є носіями їх. Загальнокатегорійне значення предметності в іменнику дістає вияв у граматичних категоріях і словотворчих засо- бах. Головні граматичні ознаки іменника — це наявність кате- горій роду, відмінка і числа. Іменники належать до одного з трьох граматичних родів — чоловічого, жіночого або серед- нього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.), окремі групи імен- ників виражають значення двох родів (сирота, бородище, хлопчисько). Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншо- мовного походження, абревіатур і прізвищ і характеризують- ся граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші вживаються лише в однині або у мно- жині). 80Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівникових: в іменнику вони є визначальними, а в інших іменних частинах мови — синтаксично зумовленими формою іменників. Напри- клад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом. В іменнику значення числа досить часто виражається допо- міжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається у процесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду (пор.: ткач і піч, день і сіль) та на основі семантичної віднесеності до статі в назвах істот (пор.: батько і яблуко, Микола і Ма- рина) або інших ознак. У прикметників, частини займенників і числівників усі три граматичні значення (роду, числа й відмінка) виражені флек- сією. Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього синтаксичній функції підмета (в початковій формі — називно- го відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). Наприклад: Небо сьогодні синіло по-весняному (Гонч.); Шипшина важ- ко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Кост.). Іменник може також виконувати вторинні функції: означен- ня (узгодженого — прикладки та неузгодженого), обставини, іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок Омель- ко — невеличке хлоп’я — стояв біля матері й дивився, що вона робила (О. Пч.); Пружний вітерець дихав йому на- зустріч прісною свіжістю великих вод, тонким прянистим духом далеких степів (Гонч.); У чужому краю Не шукай- те, не питайте Того, що немає І на небі, а не тільки на чужому полі (Т. Ш.); Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Кост.).
