СУЛМ 1 курс, 2014

Практичне заняття 2

ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ

• Графіка. Алфавіт. Співвідношення між буквами українського алфавіту і звуками української літературної мови.

• 2. Способи передачі на письмі м’яких і пом’якшених приголосних. Правопис м’якого знака й апострофа.

• 3. Подовження приголосних.

• 4. Орфоепія. Орфоепічні норми української мови:

а) вимова голосних і приголосних звуків;

б) основні закони милозвучності української мови;

в) наголос, типи наголосу в українській мові. Словесний наголос і його функції. Окремі закономірності наголошування. Варіативне наголошення;

г) логічний наголос.

• 5. Орфографія як розділ мовознавства. Принципи української орфографії.

• 6. Спрощення приголосних.

• 7. Правопис іншомовних слів:

• а) уживання літер и, і, ї та е, є в запозичених словах;

• б) уживання м’якого знака та апострофа в іншомовних словах;

• в) подвоєння в словах іншомовного походження.

ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ

Графіка. Алфавіт. Співвідношення між буквами українського алфавіту і звуками української літературної мови.

ПОНЯТТЯ ГРАФІКИ

Графіка - це система усіх писемних та друкованих знаків, за допомоги яких передається усне мовлення.

Основу графіки української мови становлять літери (букви).

Літера - "писемний або друкований графічний знак у складі алфавіту для позначення на письмі звуків, їхніх варіантів та деяких сполучень"⁶

Сукупність літер, розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом (абеткою, азбукою).

Українська абетка складається з 33 літер, за допомоги яких позначається 38 фонем (звуків).

Літери бувають друковані й писані, великі й малі. Кожна літера абетки має свою назву.

Співвідношення між буквами українського алфавіту і звуками

Кожна літера української абетки здебільшого позначає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між буквами і звуками немає.

Літери я, ю, є можуть позначати один звук: я - [а], ю - [у], є - [е] та м'якість попереднього приголосного і два звуки: я - [йа], ю - [йу], є - [йе].

Два звуки вони позначають:

- на початку слова: якомога [йакомога], юність [йун'іс'т'], ємний [йемниї];

- після літери на позначення голосного звука: має [майе], стою [стойу];

- після апострофа, знака м'якшення: м який [мйакйї], мільярд [м'іл'йард].

В інших випадках літери я, ю, є позначають один звук.

Літери їта щ завжди позначають два звуки (фонеми): ї- [йі], щ - [шч]

Літера ь (знак м'якшення) звука не позначає, а вживається для позначення м'якості попереднього приголосного: сьомий [с'омиї].

Один звук може позначатися двома літерами: звук [дж] - літерами д і ж, звук [дз] - літерами д і з.

Орфографія орфографія. Принципи української орфографії

Орфографія - система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усного мовлення на письмі.

Основним поняттям орфографії є орфограма.

Орфограма - написання, яке відповідає певному орфографічному правилу: орфограма апостроф, знак м'якшення тощо.

Орфографічне правило - це коротка рекомендація для певного способу написання, визначена і закріплена мовною нормою.

В основу української орфографії покладено два головні принципи - фонематичний і морфологічний. Крім того, певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціювальний) принципи.

За фонематичним принципом написання слів грунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. Кожен звук (фонема) позначається на письмі літерою або сполученням літер, тобто встановлюється повна відповідність між літерами та їх звуковими значеннями. До конкретних випадків реалізації фонематичного принципу належать:

спрощені групи приголосних: проїзний, тижневий;

написання о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: чотири - четвертий, жонатий ~ женити;

написання і в новоутворених закритих складах: стола - стіл, осені - осінь;

написання суфіксів, що сформувалися внаслідок фонетичних претворены козацький, товариство;

префікс с- перед к, п, т, ф, х: скочити, сфотографувати;

подовження приголосних: знання, вчення. Морфологічний принцип полягає в тому, що морфеми пишуться

однаково, незалежно від їх звучання в різних або споріднених словах. За морфологічним принципом пишуться:

е та и на позначення ненаголошених [е] та [и], а також о перед постійно наголошеним [у]: село, живемо, голубка, тому;

префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зшити, зсадити, зцілити;

префікси роз-, без- перед шиплячими: розчути, розжувати, безчестя;

літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий [г] перед глухими: боротьба, просьба, нігті;

дієслівні форми на -шся, -ться: збираєшся, вагаєшся, сміються;

подовження на межі різних морфем: віддати, осінній, іменник. Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що

деякі сучасні написання не пояснюються ні вимовою, ні фонемним складом морфем, тобто ці слова передаються на письмі за традицією. За традицією пишуться:

літери я, ю, є, ї, що позначають дві фонеми: ясен, їжак, в 'я ну ти;

літера щ на позначення двох звуків [шч]: щедрість, щастя;

ряд слів з ненаголошеними голосними [е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: кишеня, левада, лопух, комин.

Смисловий принцип полягає в тому, що деякі слова звучать однаково, але пишуться по-різному з метою розрізнення їх значень: орел (птах) і Орел (місто).

Отже, смисловий принцип диференціює написання:

власних і загальних назв: Земля (планета) - земля (ґрунт);

складних слів разом, окремо й через дефіс: напам 'ять (вивчити) - на пам ять (подарувати), легкопоранений ілегко поранений,

Подовження приголосних.