Літосфера та рельєф
Усі оболонки перебувають у постійній взаємодії і становлять географічну оболонку, в якій розвивається людство.
Літосфера — тверда оболонка нашої планети. Її верхню частину називають земною корою.
Гідросфера — водна оболонка Землі. До гідросфери належать океани, моря, річки, озера, болота, льодовики, підземні води, сніг, водяна пара.
Атмосфера — повітряна оболонка нашої планети. Атмосфера є надійним захистом від смертоносних космічних випромінювань. Від її стану залежать клімат та погода на планеті.
Біосфера — оболонка життя на Землі. До неї належать усі живі організми на Землі/
Основні частини Землі
Наша планета складається з трьох основних частин: ядра, мантії та земної кори.
Ядро — наймасивніша внутрішня частина Землі. Воно складається з речовин, що мають властивості металів.
Мантія — найбільша за об'ємом частина планети (4/5 об'єму Землі). Речовина мантії перебуває у твердому стані. Лише на глибині близько 150-200 км від поверхні у верхній частині мантії в'язкий шар — астеносфера.
Вище мантії лежить земна кора — верхня тверда оболонка Землі, що складається з гірських порід і мінералів. Порівняно з товщиною мантії та ядра — це тонка плівка.
Земна кора має різну потужність під материками та океанами. На материках виокремлюють три основні шари:
верхній, що складається з осадових порід
середній – гранітний з переважанням твердих гірських порід
нижній – базальтовий, який сформувався в основному в процесі застигання магми.
Під океанами земна кора молодша, там є два шари – осадовий і базальтовий.
Земна кора разом з верхньою частиною мантії до шару астеносфери створює тверду оболонку Землі — літосферу.
Внутрішні сили Землі
Глибинні шари Землі мають дуже високу температуру та перебувають під величезним тиском шарів, що лежать вище. Температура і тиск дуже впливають на складні процеси, що проходять у літосфері. Під їх впливом відбуваються такі явища, як рухи літосфери та магматизм.
Рухи літосфери
Спостерігаючи за допомогою космічних апаратів за поверхнею Землі, вчені помітили, що материк Австралія щорічно зміщується на північний схід в бік Тихого океану зі швидкістю 2 см за рік.
Літосфера не є суцільною оболонкою. Вона розбита глибокими тріщинами на величезні блоки, які називають літосферними плитами.
Виділяють сім великих літосферних плит: Африканську, Євразійську, Тихоокеанську, Північноамериканську, Південноамериканську, Індоавстралійську, Антарктичну.
Вони дуже повільно ковзають по в'язкому шарові мантії. Літосферні плити можуть рухатися один щодо одного в різних напрямах: розсуватися чи насуватися. Такі рухи й називаються повільними горизонтальними рухами літосферних плит. Якщо плити рухаються назустріч одна одній, то при їх зіткненні краї мнуться в складки і утворюють гори. Так виникли Карпати, Кримські гори, Гімалаї, Анди, Кордильєри. Такі вікові горизонтальні рухи літосферних плит називають складкоутворюючими.
Крім повільних горизонтальних рухів літосферних плит, окремі їх частини можуть опускатися чи підніматися по вертикалі, їх називають повільними вертикальними рухами літосфери. Свідченням цих рухів в Україні є наполовину затоплені водами Чорного моря залишки давньогрецького міста Херсонеса в Криму.
Малорухомі ділянки земної кори є основою кожної літосферної плити і називаються платформами.
Між літосферними плитами (на їх окраїнах) розташовані рухомі ділянки земної кори – області складчастості. У рельєфі платформи відповідають рівнинам, області складчастості – гірським системам.
Іноді внутрішні сили Землі виявляють свою силу в землетрусах, їх відносять до розривних рухів літосфери. Причинами землетрусів є раптові розриви та зміщення пластів у глибинах земної кори і навіть у верхніх шарах мантії, які передаються на великі відстані. Енергія поширюється сейсмічними хвилями від вогнища землетрусу (гіпоцентру) до поверхні Землі. Місце на поверхні Землі, що міститься над вогнищем, називають епіцентром землетрусу. Руйнування тут найбільші. Чим далі від нього, тим сила землетрусу слабшає. Сила землетрусу вимірюється в балах від 1 до 12.
Найменші коливання земної кори фіксують високочутливі прилади — сейсмографи. Одним з катастрофічних наслідків землетрусів під дном океанів є велетенські хвилі висотою до 60 м, що набігають на океанські узбережжя - цунамі. У відкритому морі висота цих хвиль невелика. Найбільшої висоти цунамі досягають у вузьких бухтах.