Яка проекція краща?

Один з методів такого перекладу полягає у тому, щоб вибрати одну або декілька проекцій предмету і забезпечити потім, щоб вони символізували ціле. Тоді виникає питання, яку проекцію слід вибрати?

Для деяких об’єктів усі проекції рівні або однаково добрі, наприклад для кулі або каміння неправильної форми. Але звичайно існують певні відмінності. Ортогональні проекції будь-якої з шести сторін кубу має свої відмінності. Дійсно, нахилені проекції поверхнею куба сприймаються як прості відхилення від тих проекцій, які утворюються на сітківці ока при вигляді фігури квадрату. Дана відмінність заснована на принципі простоти, тому що чіткі проекції утворюють моделі, які мають найпростіші форми.

Чи є ці найпростіші форми та зорові переважаючі проекції більш доречними для виконання бажаного перекладу візуального уявлення в рисунок з площинним уявленням? Деякі з них – так. Наші зорові уявлення більшості предметів характеризуються структурною симетрією, яка найбільш чітко виявляється певними проекціями об’єкту. Так, наприклад, виразні властивості людської фігури проявляються в зображенні її вигляду з переду. Але давайте розглянемо зображення на рис. 65. Це може бути мексиканське сомбреро або підсмажений пончик. Для того щоб бути переконливою та виразною, структурна основа зображення на рис. 65, має значно мало спільного зі структурою того зорового уявлення, яке вона визвано визначати. Навпаки, вона викликає інші асоціації, які вводять нас в оману.

Рис. 65

Елементарна задача відобразити основні ознаки форми предмету на площині на насправді здається досить складною. Типова форма буйвола найкраще всього сприймається з бічної сторони. Розкриті крила птах який летить не можна побачити, якщо його сфотографувати в профіль. Кут, який слід вибрати, щоб впізнати бокал та ніжку рюмки, може спотворити круглу форму горщика та основу цих ємкостей.

Візьмемо досить простий предмет – стілець (рис. 66). Вигляд зверху (а) відповідає формі сидіння. Вигляд спереду (в) відображає форму спинки стільця та її симетричне розташування по відношенню до передніх ніжок. Вигляд з боку (с) усі ці властивості приховує, але відтворює іншу важливу рису – прямокутне розташування спинки стільця, йог ніжок та сидіння. І тільки, нарешті, у вигляді знизу (d) можна виявити симетричне розташування чотирьох ніжок по кутах сидіння, яка являє собою форму квадрату. Уся ця інформація є необхідною для утворення правильного зорового уявлення про даний предмет.

Метод єгиптян

Одне з рішень проблеми полягає у виборі для предмета або сполучення предметів проекції, яка краще всього відповідає меті зображення. Сьогодні адекватної психологічної інтерпретації методів зображення у давніх єгиптян все ще не існує. (106)

Дослідження довело, що єгиптяни використовували метод ортогональної проекції не тому, що в них не було вибору, а тому що вони віддавали перевагу цьому методу іншим засобам зображення. Даний метод дозволяє нам зберегти характерну симетрію плеча та грудної клітки, а у профільному зображенні обличчя фронтальну проекцію очей.

На одному з рисунків ставок зображено за законами центральної перспективи, (рис. 69), на іншому у відповідності з методом, який використовується в єгипетській та інших культурах (рис. 70). Сучасна вимога, щоб рисунок відтворював основу зорової уяви призводить до небажаних наслідків. Єгиптяни порівнюючи симетрію с симетрією, уяву про квадрат, виконує цю вимогу на папері.

Сила будь-якого зображення розрахованого на зорове сприйняття, залежить перш за все від того, чи сприймаються властивості які внутрішньо притаманні об’єкту,безпосередньо у засобі зображення, а вже потім від сприйняття цих властивостей опосередкованим шляхом.

Отже, найбільш художньо вірне і ефективне рішення – відобразити властивості квадрату з допомогою квадрату.

Ракурс

В єгипетському та у перспективному методах зображення одна з проекцій предмета передбачається для характеристики об’єкту у цілому. Щоб упоратися з цією задачею, будь-який метод повинен задовольняти дві умови. По-перше він сам по собі нести інформацію про те, що це не увесь предмет, а тільки частина чогось більшого. По-друге, структура позначеного ним цілого повинна бути правильною. Коли прямо дивимося на куб спереду, то у квадраті який ми сприймаємо нема нічого, що казало б про об’ємну будову куба. Тому, така проекція не підходить до зображення трьохмірної структури куба.

Відповідно принципу простоти в акті сприйняття проекції, яка необхідна для втілення об’єму предмету вибирається самовільно. Сприйняття у відповідності з принципом найпростішої форми, яка узгоджується з проекцією яку ми сприймаємо, автоматично дає уяву про ціле (110).

Ця особливість сприйняття часто призводить до позитивних результатів. Куля є в дійсності тим, чим є її проекція. В межах ймовірних обрисів форма проекції поглинає в себе закон цілого.

У відношенні до зображення мексиканського капелюха (рис.65) дане положення не є істинним, тому що згідно до принципу завершеності, у цьому рисунку передбачається предмет з формою кола.

Якщо, наприклад, проектована модель володіє достатньо простою формою, то ця простота буде протирічити її функції, тому що, чим простіша форма об’єкту, тим важче його об’ємне сприйняття і тим більше він виглядає площинним предметом. Важко сприйняти коло як скорочений еліпс або квадрат як скорочений прямокутник. На рим. 71 вигляд сидячого чоловіка згори скорочено до проекції, яка має форму квадрату (111).

До скорочення повздовж осей симетрії треба підходити обережно. При сприйнятті людиною обличчя згори або знизу (рис. 72) створюється значно більше вражень, а ніж при сприйнятті збоку. Асиметричний вигляд збоку ясно вказує на «нормальний» вигляд змережу, тоді як вигляд з переду може перетворитися схожим на якесь придавлене скло.

Часткове спів падання

Часткове спів падання або накладання є одним із засобів відхилення від зорового уявлення, яке є в основі сприйняття даного предмету. Часткове спів падання має місце, коли одна деталь до якоїсь ступені приховує іншу деталь, яка знаходиться за нею або розміщена всередині одного предмету. У цьому випадку необхідними умовами адекватного сприйняття є ті деталі, які дотикаючись одна до одної в одній площині, в силу законів проекції сприймаються а) або як не пов’язані один з одним, б) або як розміщені у різних площинах. Приклади на рис. 73 показують, що чим індивідуальна форма кожної деталі і чим більше вони узгоджуються одна з одною, тим менше сприймається часткове спів падання.

Якщо порівняти рис. 75,а з іншим зображенням де дві пачки ідуть одна за одною (рис. 75,в), можна зрозуміти, що паралелізм між двома птицями, який передає нашим очам її зв'язок між собою, виявляється більш чітко, коли він виступає у межах однієї й тієї ж візуальної одиниці. Подібним чином контраст між вертикально розміщеним тулубом та нахиленою рукою здійснює більш сильне враження тоді, коли напрями співпадають у просторі всередині однієї і тієї ж зорової одиниці (рис. 76,а), а не тоді коли він виражається послідовно, як це показано на рис. 76,в.

Тобто, оверлепінг інтенсифікує формальні взаємозв’язки шляхом їх концентрованої передачі у більш стислій моделі. (114).

Єдність, яка досягається завдяки частковому спів падінню, має своєрідну особливість. Вона послаблює цілісність та завершеність по крайній мірі однієї, а то й усіх діючих частин. У результаті досягається не тільки «зв’язок», тобто обмін енергією між незалежними об’єктами, а сумісне об’єднання, взаємопроникнення засобом обоюдної видозміни.

Проте взаємопроникнення, яке викликане частковим спів паданням не є обоюдним. Одна частина завжди залишається нагорі, не послабленою й порушує цілісність решти частин. Рис. 77 передає досить однобічний ефект. Створюючи відмінність між домінуючими та другорядними одиницями, часткове спів падання встановлює певну ієрархію. Шкала значень через ряд інтервалів йде від переднього плану до заднього. (115)

Але взаємовідношення є однобічним тільки у специфічних прикладах оверлеппінга. У складному цілому відношення «панування-підпорядкування» може нейтралізуватися засобом перестановки композиційних одиниць, так що кожна одиниця носить одночасно й активний й пасивний характер. Порівняння зображення на рис. 77 с композиційною схемою картини Рубенсу (рис. 78) слугує наочною ілюстрацією цієї думки, та не потребує подальшого аналізу.

Взаємовідношення між зовнішнім та внутрішнім може бути визначена й без застосування оверлеппінгу. Коли кінокамера відображає ув’язненого, який знаходиться по той бік решітки, то для змісту цієї сцени має велике значення, відбувається зв'язок всередині камери чи ззовні.

Оскільки оверлеппінг володіє властивістю нівелювати (ліквідовувати) частини зоровою сприймає мого об’єкта, зберігаючи при цьому цілісність останнього, він тим самим є бажаним засобом митців, які прагнуть показати фізичну цілісність предметів. Коли сучасний художник у своєму творі забуває відобразити очі або руки, від дійсно позбавляє зорово сприймаєму модель цих органів, тоді як оверлеппінг, виводячи їх з нашого зору, у той же час передбачає, що вони присутні у всіх належних місцях (116).

Рама картини обмежує частину безмежного світового простору, але не заважає глядачу уявляти його безмежність, надаючи, проте,можливість приховати, але не відмежувати усю решту. В межах картини предмети і фігури закривають один одного таким чином, що усе необхідне показується, а непотрібне залишається прихованим (117).

Окрім дозволеного відбору оверлеппінг слугує цілим розподілом елементів у вражаючи нові моделі, які перериваються засобом знову виявлених взаємозв’язків приховані хороктеоистики об’єктів.

Принцип часткового спів падання дає зручне рішення проблеми зображення симетрії відносно групи моделей у межах даної картини (рис. 79).

Зорове уявлення про об’єкти засновано на трьохмірній, об’ємній структурі, тому правильне зображення кутів, є не менш витривалим, ніж правильне зображення форми. Єдиним методом, який дає чітку орієнтацію у всіх трьох вимірах – це так звана «ізометрична». Разом з тим проблема відтворення об’єкту на площинній поверхні залишається в основному не вирішеною (118).