
Предмети, перевернуті догори днищем.
Візьмемо модель, у якій одна з осей у вищому ступені домінує над усіма останніми. Якщо цю модель розвернути на 180 градусів, то вона отримує другий вигляд, навіть якщо геометрична форма залишається незмінною.
А) Б)
Рис. 62
Поворот на 180 градусів сприймається не як відхилення від вертикального положення, а точніше як нова модель зі своєю власною стійкою основою. У сюрреалістичних фільмах модельне обличчя часто показують перевернутими. У результаті виникає почуття жаху. Навіть якщо двом фігурам притаманні основні властивості трикутника, все ж таки їх форми будуть сприйматися досить відмінно фігура, позначена буквою «а», височить на міцній основі та має гостру вершину. Широкий верх фігури «в» важко та ризиковано балансує на одній точці, розміщеній в основі. (98)
Чому зміна орієнтації призводить до зміни форми предмету, його зовнішнього вигляду?
Вертикальна орієнтація виділяється у фізичному просторі тому, що вона співпадає з напрямом сили тяжіння і що гравітаційні сили також сприяють асиметрії направлення в межах цієї орієнтації. Підніматися вгору означає іти проти сили тяжіння, а спускатися до низу – значить підкорюватися силі гравітації.
Проекції
При незначній зміні просторової орієнтації об’єкт, який сприймається зором залишається впізнаним, тому що зміна в орієнтації призводить до фактичної зміни геометричної форми. Разом з тим нова орієнтація при певних умовах висуває на перше місце нову структурну основу, яка надає об’єкту нову властивість. Від прямокутника можна отримати нескінченну кількість проекцій цієї фігури. (рис. 63)
А) С)
В)
Рис. 63
Зображення на рис. 63,а сприймається довільно як відхилення від вертикально розміщеного прямокутника, у той же час як два інших зображення навіть візуально не нагадують форму оригіналу. Структурна основа, яка зображена на рис. 63,а володіє такими особливостями, як паралелізм та однакова довжина двох пар сторін. Завдяки чому вона сприймається як прямокутник; два інших зображення мають свою особливу, досконало відмінну структуру. (100)
Ситуація значно ускладнюється, коли ми маємо справу з трьохмірними предметами, тому що їх зовнішній облік вже не може бути відтворено засобами двомірної проекції. Проекції на сітківці ока створюються світловими променями які рухаються по прямій лінії, відображеними від предмета та тими що досягли нашого ока. У результаті цього проекція відображає тільки ті крапки, які безперешкодно по прямій лінії пов’язані з очима. Рис. 64 показує нам яким, чином відбір та відносне положення цих крапок впливає на зміну форми кубу (в, с, d) в залежності від кута сприйняття глядача (а). відповідні проекції приблизно зображені на рис. 64, в’, c’, d’.
Візуальне поняття про трьохмірне тіло
Візуальне поняття про об’єкт, отримане на основі сприйняття має три важливі якості. Воно визначає предмет як об’єкт, який має три виміри, сталу форму та не обмежені ніякою конкретною проекцією. Здібність образного уявлення відсутнього об’єкту не є обов’язковою для розуміння його візуальної структури. Разом с тим приклади Ф. Гальтона слугують обґрунтуванням того, що мається на увазі під поняттям « трьохмірного уявлення». Якщо у людини є загальне уявлення про кристал або земну кулю, то на її уявлення не буде здійснювати будь-якого впливу точка сприйняття цього об’єкта. Це безсумнівно, тому що його візуальне поняття про об’єкт в основному базується на все загальності сприйняття з усіх можливих боків. Але це є візуальне поняття, а не словесний опис, який отримано у результаті розумового абстрагування від знання, яке отримано засобом парцептивного досвіду. Інтелектуальне пізнання допомагає інколи сформувати візуальне поняття, але лише у тому ступені, в якому поняття можуть бути переведені в атрибути зорового сприйняття.
Отже, візуальне поняття про предмет, який володіє деякими об’ємами, може бути представлено тільки у трьохмірному середовищі, як, наприклад скульптура або архітектура. Якщо ми бажаємо отримати рисунок на площинній поверхні, це завжди можна зробити. Для цього потрібно лише перевести зображення з однієї системи в іншу, тобто показати засобами двомірного зображення деякі структурні особливості візуального поняття. Але у будь-якому випадку проблема залишається не вирішеною – повністю зорове уявлення не може бути безпосередньо відтворено на площині.