МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Уманський націонадбний університет садівництва

Факультет лісового і садово-паркового господарства

Кафедра садово-паркового господарства

Реферат на тему:

«Форма»

(За матеріалами Р. Арнхейма)

Виконала:

студентка 41-сп групи

Малюта Л. Ю.

Перевірив:

Єгоров Ю. І.

Умань 2014

Слова «окреслення» і «форма» часто використовуються як рівнозначні. В дійсності між ними існує велика відмінність. У попередніх главах мова йшла про окреслення (обрис) предмету, тобто про форму, яка передбачає просторові аспекти об’єкту який сприймається. Але модель що сприймається зором не є тільки вигляд предмету. Зміст предмету завжди являє собою дещо більше , а ніж його зовнішнє окреслення. Не випадково кажуть, що усякий вигляд є форма деякого змісту.

Безумовно, зміст не ідентичний темі твору, тому що у всіх видах мистецтва сама тема грає лише роль форми для певного змісту. Але зображення об’єктів у візуальних моделях є однією з проблем формоутворення. Зображена композиція об’єкту передбачає собою порівняння, співвідношення об’єкту - моделі та його зорового образу. Образ не являє собою точної механічної копії сприймаємого об’єкту. У зв’язку з цим виникає ряд питань. Які умови повинні бути виконані, щоб образ став впізнаваним? Якими візуальними поняттями користується митець при зображенні предметів? Які причини величезного різноманіття цих візуальних понять?

Зміна орієнтації

Яким чином впливає на пізнання двомірної моделі її переміщення у площині? Чи буде ця модель мати інший вигляд, якщо її геометрична форма залишається незмінною, а змінюється лише її просторова орієнтація?

Коли модель, яка володіє відносно чітко вираженою осевою структурою, нахилена у бік, то у результаті,як правило, фігура не створює нової структури. На рис. 58 ми бачимо, що фігури трикутника і прямокутника, не дивлячись на те що їм надано нахилене положення, залишаються тими ж самими. (А середовище?)

Орієнтація предмета – явище не абсолютне, а відносне. Про предмет, який розміщено у пустому просторі, не можна сказати, що він знаходиться у правильному або перевернутому положенні, тому що відсутні інші предмети, порівняно з якими дозволило би прийти до певної відповіді відносно орієнтації даного предмету. Образ оточуючого світу , який сприймається зором, сам по собі не має правильного або неправильного положення. Просто у просторі, також як і у часі, не існує чогось іншого, з чим можна було б його порівняти ( А сонце? ) Тобто, будь яка орієнтація нічим не краще будь якої іншої. Тільки в межах даного образу з’явиться відмінність між верхом та низом (тяжіння!) (94)

Орієнтація у такому вигляді здійснюється тільки відносно структури об’єкту. На сприйняття положення об’єкту фактично здійснюють вплив не одна, а три таких структури: 1) структурна основа зорово сприймажмого предметного світу, 2) зорова сфера головного мозку, на яку проектується образ, 3) особливості будови тіла спостерігача. В сприйнятті зором світу домінуючі вісі встановлюють орієнтації. Наприклад, орієнтація стін, стелі та підлоги у кімнаті обумовлюють вертикальне та горизонтальне положення. До тих пір, поки вертикальні вісі картини, яка знаходиться у кімнаті, співпадають з внутрішньою вертикаллю поля мого зору ( обумовлено відповідною сферою мозку), картина буде здаватися розміщеною вірно незалежно від того, де вона знаходиться: висить на стіні, лежить на столі або в іншій незвичній позиції.

Правильному положенню тіла відносно сили тяжіння сприяють мої кінетичні відчуття. Ці відчуття звичайно гармонують з тими, які виникають від зорово сприймаємої структури оточуючого середовища. Але для того щоб визначити який з факторів орієнтації – візуальний або фактор положення – здійснюють найбільш сильний вплив, необхідно заставити їх у спіральних експериментальних умовах діяти один проти іншого. (Такі дослідження провів Х. А. Уткін.) У творах мистецтва орієнтація будь-якої її частини обумовлюється, по суті, основними вісями твору, зокрема вертикальними або горизонтальними лініями рами картини. Але всередині композиції часто і спирать нахилено розміщені утворення більш мілких масштабів, які діють як місцеві системи відліку. Зображення на рис. 59, яке взято з експерименту по дослідженню сприйняття простору, визначає, що фігура, розміщена всередині, під впливом прямокутного обрамлення виглядає як нахилений квадрат, хоча при виразності обрамлення вона сприймається більше як ромб.

Діти часто малюють трубу перпендикулярно до нахиленого скату покрівлі, навіть тоді, коли їм доводиться для цього зображати трубу у нахиленому напрямі.

Як правило, просторова орієнтація частина художнього твору обумовлюється цілим рядом різноманітних впливів. Митець повинен слідкувати за розподілом сили цих впливів, з тим щоб досягалося або ієрархічне підпорядкування їх один одному, або компенсування їх одне одним, або компенсування їх одне одним, але ні у якому випадку не виникала суцільна плутанина. Для прикладу можна порівняти хаотичне та невизначену орієнтацію центральної лінії, зображеної на рис. 61 (96)

Рис. 61

Коли жодна з осей моделі не є достатньо сильною, щоб перешкоди заміщення її іншою віссю, нахил утворює фактичну зміну зовнішнього вигляду. Пряма не змінює зовнішній вигляд в будь-якому положенні. Але, мали квадрат повернутий на 45 градусів, то перед нами вже новий об’єкт – ромб, тому що його діагоналі можуть виконувати функцію симетричних осей. Причина цього полягає в тому, що закон простоти діє не тільки всередині моделі, на його основі регулюються також й взаємовідношення моделі з вище визначеною системою просторового відліку (середовищем). Коли в наявності є декілька структурних основ, то на перше місце висувається основа з найбільш простими структурними відношеннями. Сторони квадрату паралельні основним осям структури, і таким чином виражають вигляд фігури у цілому. У ромба сторони кутів співпадають зі структурою. Відмінність зовнішнього вигляду квадрату та ромбу легко сприймається. Квадрат з його чіткими вертикальними і горизонтальними лініями являє собою просте та стійке утворення. Ромб балансує не на стійкій основі, а на куті та завдяки нахиленому положенню своїх сторін є більш динамічною та менш простою у перцептивному відношенні фігурою. У нахиленому положенні кути у 90 градусів втрачають характер прямокутності, здається, що їх сторони відхилилися від центральної вісі.