Оповідання «Сестро, сестро» (1992)

Оповідання «Сестро, сестро» (1992) – це психоаналітичний етюд, психологічний натюрморт, заснований на автобіографії свідо­мості та біографії суспільних реалій 80–90-х років XX століття. Твір написаний у вигляді асоціативних відчуттів, рефлексій, спогадів. Темою оповідання «Сестро, сестро» є історія власного виживання на тлі родинної історії, що розгортається в тоталі­тарному суспільстві. Героїня оповідання Дарка виживає завдяки подвійній жертві – передчасній смерті батька Антона і сестри (Іванни?), що так і не народилася, вивільнивши життєвий простір для Дарки: «Два життя склалися на те, щоби повністю відкупити твоє власне. Цілих два. Але ти – ти проскочила, Дарцю». Головна героїня відчуває мимовільну власну провину за життєвий простір, який вона займає, позбавивши такої можливості іншого: «Не конче встромляти гострого ножа – щоб бути винуватим, цілком достатньо народитися».

Важливу роль у творі відіграє окреслення тоталітар­ного минулого як причини зруйнованої долі сім‘ї: малюнки обшуку, психічних зривів, моральних потрясінь матері Наталі на тлі спочатку дитячої, а згодом сфор­мованої жіночої свідомості, яка тонко фіксує, мислить, проводить паралелі, уза­гальнює.

У структуру оповіді вводиться загалом шаблонний образ «кагебіста», який розмовляє чи то карикатурно, чи то саркастично поданою російською мовою.

Велике оповідання (або ж невеличка повість) «Дівчатка»

Велике оповідання (або ж невеличка повість) «Дівчатка», як і «Сестро, сестро», практично позбавлене сюжету й теж написане у формі асоціативної динаміки спогадів-спалахів свідомого «я» Дарки – головної героїні обох творів. У «Дівчатках» взаємодіють два просторовочасові виміри: дитячо-підлітковий та дорос­лий.

У повісті «Дівчатка» (1998) та ж Дарка спочатку знайде, а потім втратить посестру. Важливим у цій повісті є мотив конформізму і прагнення людини володіти іншою.

Повість "Казка про калинову сопілку"

«Казку про калинову сопілку» (1999, 2000). ««Калинова сопілка» дуже містична річ, якась абсолютно відьмівська. Я її писала в Германії, і мені постійно снився Гете, ауру якого я відчувала. Книга дивно вела себе ще у видавництві «Факт». Коли вона версталась, навіть з комп’ютерною технікою в них щось постійно відбувалося».

Повість "Казка про калинову сопілку" має багато своїх прапопередників, що забезпечує актуалізацію інтертекстуальних зв’язків. Це й античний біблійний сюжет про Авеля та Каїна і народні казки й балади про калинову сопілку, і літературна казка Б.Грінченка (переспів фольклорного зразка), і вірш Ліни Костенко "Калинова сопілка" (для поетеси це лише оригінальна форма, в якій втілюється колізія смерті і невмирущості) та ін.

В.Скуратівський назвав твір «завершенням народницької традиції», «її, діалектично кажучи, зняттям». У «Казці про калинову сопілку" змінюється контекст, в якому живе героїня О.Забужко, «з інтелектуального він перетворюється на фольклорно-народний, із урбаністичного – на сільський». Казковий сюжет про «дідову» й «бабину» доньку набуває під пером авторки «новочасного катастрофічного змісту» (Т.Гундорова).

Тема твору – 1. За визначенням Забужко, «історія гріха, історія падіння, історія гордині...», розповідь про перемогу диявольського в людській душі;

За словами авторки, відтворення «ситуації конфлікту між сестрами, напруженої любові-ненависті між ними – це справді надзвичайно важлива тема жіночого світу»;

2. висвітлення драми нереалізованої неординарної особистості, деградації людини з багатим духовним потенціалом і морально дезорієнтованої;

«До речі, «Сопілку» теж по-різному сприймають. Один мій читач казав, що як прочитав, то кричав по ночах. Тут чіпляє саме це – гординя, я вважаю...»

Центральна проблема – «талант і мораль», причому у двох вимірах: особистісному й суспільному. Ця проблема варіант ширшої філософської проблеми – «людина і Бог».

Т.Гундорова, як і Г.Грабович, фіксує в «Казці про калинову сопілку» основний мотив творчості О.За­бужко: «відкритість до демонічного, відьмацтво – така єдина альтернатива жіночої долі, що не вкладається в рамки узвичаєного життя жінки в патріярхальному суспільстві». Сестринський конфлікт, як і чоловічо-жіночий, у творчості О.Забужко набуває демонічності. В есеї «Нотатки з міста поетів» вона прямо пов'язує образ відьми з жінкою, зокрема поеткою, наголошуючи, що український фольклор ділить відьом на родимих, несамовільних, рокованих долею і навчених, які самі себе створили.

Ідея – 1. ствердження неминучості драматизму буття неординарної особистості, яка порушує християнські заповіді, зокрема керується своєю гординею;