Семінар 2.

Поетичний доробок Оксани Забужко

Загальна характеристика лірики О.ЗАБУЖКО

1985 – збірка«Травневий іній»

1990 – збірка «Диригент останньої свічки»

1994 – збірка «Автостоп»

2000 – книга «Новий закон Архімеда: Вибрані вірші 1980–1998»

1996 – перекладена англійською мовою «Королівство повалених статуй» (Торонто).

Юрій Шевельов: «… падають усі завіси, і солодко, і страшно стає, і мимоволі думається – Боже великий, чи можна так невимушено, так просто про саму себе…, про своє тіло й душу прилюдно говорити… Таж так не пишеться! Сама вона зве це «позиція відкритої літературної свідомості»».

Художньо-стильові риси поезії

– переважно епічна (ліричні мініатюри практично відсутні):

сюжетність творів,

ритмічна організація (довгі рядки, перенесення, інколи – білий вірш),

авторські жанрові самовизначення: «балада», «щоденник», «поема-лист» («Постскриптум»), «поема-видіння» («Самогубче дерево»), «чернетка трактату» («Вступ до естетики пози»),

довгі заголовки («Жіночий портрет із зворотньою перспективою»);

• яскраво виявлена ліричність, яка органічно поєднується з епічністю;

Найпродуктивніше це поєднання, коли поетеса емоційно осягає історію, пропускаючи її через себе («Історіє, суко!»), усвідомлюючи драми свого народу як глибоко особистісні, осмислюючи себе як частину історії, ланку в українському родоводі («Туга за Батьківщиною», «Рядок з автобіографії»);

• висока емоційно-почуттєва напруга, максималізм переживань («І двері розчахнулись – і за ними…»);

– щирість, спонтанність поетичного мовлення («Ви… Знову Ви...»);

– широкий діапазон інтонацій, навіть у межах одного твору («Посткриптум»);

• інтелектуалізм;

– інтертекстуальність: сюжети – найчастіше

оригінальні авторські сюрреалістичні, апокрифічні варіації на традиційні філософські («Сізіф») та літературні («Опливає свіча, як душа, о мій Фаусте бідний…», «Монолог Офелії») теми;

У контексті культурологічних асоціацій поетеси особливе місце належить Лесі Українці («Задзеркалля: пані Мержинська», «Бульвар Лесі Українки»). Найчастіше мисткиня звертається до Кассандри – втілення неоромантичної візії поета-пророка, спроможного говорити правду (своєрідна спроба самовизначення самої поетеси);

– один із найпоширеніших у поезії О.Забужко поліфункціональний образ дзеркала – метафора самопізнання (кокетство, нарцисизм, гостре усвідомлення власної минущості);

використовується для створення паралельної реальності, де відомі історичні, біографічні драматичні сюжети розгортаються в уявній перспективі, моделюючи щасливий перебіг подій («Задзеркалля: Пані Мержинська»).

Завдяки таким алюзіям виникає драматично наснажений підтекст.

Леонід Ушкалов: «Жага свободи формує її письмо, граничну розкутість, оголеність, навіть феміністську агресію».

АЛГОРИТМ АНАЛІЗУ ПОЕТИЧНОГО ТВОРУ

1. До якого виду лірики належить? (Громадянська, філософська, інтимна, пейзажна).

2. Жанр твору (вірш, сонет, медитація, ода, пісня, рубаї, хоку, послання, поезія у прозі і т.д.).

Авторське жанровизначення, якщо воно є у назві твору або підзаголовку.

3. а) Пафос (емоційна наснаженість твору, ставлення автора до зображеного, характер домінантної емоції): драматичний, романтичний, героїчний, сентиментальний, гумористичний, сатиричний, саркастичний і т.д.

Або

б) Почуття (радість, біль, гнів і т. д.), стан ліричного героя (самотність, безвихідь)

.

4. Рух авторської думки, почуття від початку до кінця вірша.

Якщо потрібно, визначити основні частини поетичного твору: показати їх звязок (визначити емоційний «малюнок»).

5. Художні засоби (епітет, метафора, порівняння, гіпербола, алегорія, іронія), художні прийоми (повтори, градація, антитеза, інверсія, паралелізм, риторичні питання, риторичні звертання).

Визначіть функціонально найактивніші серед художніх засобів і прийомів.

Зясуйте їхню роль у творі

!!! Чи використовує автор архаїзми, історизми, неологізми? Емоційно забарвлену лексику? З якою метою?

6. Звукопис твору (асонанс, алітерація).

7. Особливості версифікації (віршовий розмір, види строф, римування).

8. Ідея твору – авторське ставлення до зображуваного (ствердження, уславлення, возвеличення, заперечення, засудження іт.д.).

Лірика ОКСАНА ЗАБУЖКО

РЯДОК З АВТОБІОГРАФІЇ…………………………………….

ДРУГА СПРОБА………………………………………………....

ФЕЄРІЯ ПРО ДИРИГЕНТА СВІЧОК……………………….....

ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ ПОЗИ (Чернетка трактату)…………

ЗАДЗЕРКАЛЛЯ: ПАНІ МЕРЖИНСЬКА………………………

«“Коханий!” – я пишу це слово навпрошки…»……………….

«…І солод слів…»……………………………………………….

«І двері розчахнулись – і за ними…»…………………………..

«Така кругла, як глобус…»………………………………..........

ПРОЩАННЯ МІЖ ЗІРОК………………………………………

РЯДОК З АВТОБІОГРАФІЇ

Мої предки були не вбогі

На пісні та свячені ножі –

З моїх предків, хвалити Бога,

Заволокам ніхто не служив!

Дарували від батька до сина

Честь у спадок – як білу кість!

Мої предки були красиві –

Ворогам на подив і злість.

Хай не славою (Бог там з нею!) –

Як присягою на шаблях,

Мої предки владали землею:

Їм належала ця земля!

І цупким, наче нить основи

Крізь віки однієї сім’ї,

Невразливим – пронесли слово

І внизали в легені мої…

Ох і моцна була порода –

Соловки, Магадан, Колима…

Мої предки були народом –

Тим народом,

якого нема.

ДРУГА СПРОБА

І от – проламую головою

всі чотири стіни нараз!..

(На таку-то голову – стало ж у Бога міді!) –

Й опиняюся на твердому — хитаючись, мов водолаз,

Який замість перлів, нагріб по підводдю – мідій…

“Ну, і що в цім лихого? Їстівна ж штука! – було б

Набагато гірше, аби не приніс нічого!

А що чорним струпом палає стовчений лоб –

То на мідь невразливу нема плавильні у Бога!”

…Але я все волаю, що бачила перли – вони

Там і далі лежать на дні – лиш потрібно другої спроби!

…Але вже зімкнулись назад чотири стіни,

І на вік один – не дається нового лоба.

Феєрія про диригента свічок

Диригенте свічок! Ув очах мерехтять чоловічки…

Чорна графіко тіней, обійми на мент розімкни –

Ах, за сам тільки жест, котрим він відкидав рукавички,

Я готова прийняти щось більше за муки земні!

Диригенте свічок, Ваші руки гіллясто-нервові

В цьому світлі непевнім оголені майже до пліч.

О, я чую – сповзають з лиця всі усмішки липкі й випадкові,

Як під натиском пальців нагар, що знімають зо свіч.

Розгоряється сцена світінням сухим і гарячим,

Ваш чіткий силует невитравний, хоч очі стули…

Диригенте свічок! Таж, крім мене, ніхто їх не бачить –

Цих вогнів, що дрижать в канделябрах, неначе патрони в стволі.

Поруч мене у кріслі сидить бородата мачула,

Перед мене парфумами дихають тлусті плаття…

Диригенте свічок! Таж, крім мене, ніхто Вас не чує,

В цьому залі, де люди дрімають над власним життям.

Ну для чого це все, ну кому це потрібно, маестро?..

Озирніться на хвильку – таж ми в цьому залі одні!

"Перша свічка чадить, і вообще, в єтом вашем оркестрє

Не завадила б парочка добрих бенгальських вогнів…"

Шелестять голоси, шелестять у пітьмі, як банкноти…

У свічок золотаві зіниці вдивляюсь впритул – не змигну:

Диригенте свічок! Ваших пальців обвуглені гноти,

О, я знаю, за мить спалахнуть пелюстками живого вогню!

О, тоді вони схопляться з крісел, із схлипом, із скрипом –

Коли бризками іскор запону пітьми розірве,

Коли Ви шугонете під стелю живим смолоскипом,

На їх заспані лиця осипавши злий фейєрверк!..

І коли Ваш невичахлий попіл пропалить застояні мозки

(Задля кого згоріти, ой боженьку мій, перед ким!..) –

Я зліплю собі свічку тоненьку із ярого воску

І порожнім проходом піднімусь повільно на кін…

Диригенте свічок! Я відкину убік рукавички

(Чорна графіка тіней обійми на мент розімкне) –

Й заступлю за Ваш пульт ДИРИГЕНТОМ ОСТАННЬОЇ СВІЧКИ –

Аж до тої хвилини, покіль не підмінять мене.

ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ ПОЗИ

(Чернетка трактату)

I.

– Я втомилась од жестів, – кажу, і мені умент набігає

Повен рот клейкої, тягучо-солодкої слини, –

Аж язик, мов комаха, загрузла в живиці, спину

Напружує, та ворухнутись не годен. Лягаю

Горілиць. Тепер, аби ще стулити повіки,

Щоб тільки в очу не манячили всякі торси,

Готові щомить гамселить себе в грудь по-акторськи

Кулаком, під неартикульовані крики

(Дослухатись до слів немає потреби – тут важить

Лиш перепад інтонацій), та аби ще рядок поетеси,

Що ввесь вік писала, яка вона файна та чесна,

Не шкварчав поміж скронь так, мов мозок на ньому смажать,

Та аби ще навчитись рухатись – тільки коли затерпне

Рука чи нога (або скрутить живіт, нівроку!), –

Тобто коли не думаєш, як виглядаєш збоку, –

То ще б якось далося зробить існування стерпним.

II.

О естетика пози! Національна чулість

До впізнаваних і розставлених-де-належить

Сліз у голосі, дрожу пальців – драпованої одежі

(Ще нічого не писнув – а вже зіщуливсь:

Забув, бач, “тряхнуть кудрями” й набрати повітря в легені!).

В пісні найголовніше – не збитися з такту.

Геній повинен поводитись так-то й так-то.

І, vice versa: кожен,

хто поводиться так-то, – геній.

Костюм нав’язує позу самим покроєм.

Форми обволікають. Бунтар у процесі бунту

Починає вдавать бунтаря. На якому, кажете, ґрунті?

Та на нашім, на данськім… Герой удає героя,

Поет – поета. Оплески, “Браво!” – Будь ласка,

Приглушіть хоч звук — чи скажіть там, хай двері причинять…

(“Подобатись” – від “подоба”, себто “личина”,

Чи, щоб зовсім було зрозуміло, – “маска”).

III.

Я втомилась, кажу, – і дивлюся, як на поверхні свічада

(Але де тут взялося свічадо?!) двояться цятато

Порохи. Вже і власні слова мої – наче цитата

З невідомого джерела, починають мені звучати.

Форма вбиває вже тим, що є порожниста

(На стінках зсередини сіра кіптява: сухо).

З протятих опудал сіється потеруха,

Що має імітувати наявність змісту.

Свічадо ліпше запнути, і то якнайшвидше,

Бо ще трохи – і власну нехіть я теж навчусь удавати…

Що лишається справжнім? Лиш кров. Але спосіб її добувати

Чи з чужого, чи з власного тіла утратив (вітайте Ніцше!)

Будь-що з “духа трагедії”: червінь, загускла, аж темна,

Вся в рентґенівських пальцевідбитках, – схожа на витвір “оп-арту”.

І тому я трушу головою й торочу: – Не варто, не варто, –

Й тим вичерпую тему.

IV.