Міністерство аграрної політики та продовольства україни всп «новокаховський коледж таврійського державного агротехнологічного університету»

Теми до ККР по Українській мові

Виконав Олійник А. О.

Перевірив Мельник В. А.

1.Нормативність правильність мови

Нормативність - це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність - це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання - розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співробітника, мовленнєвої ситуації. Під літературною нормою розуміються прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови звуків, наголошення слів, словотворення і слововживання, будови синтаксичних конструкцій. За дотриманням чи недотриманням узвичаєних норм усне мовлення оцінюється як правильне або неправильне. Наприклад, порушенням норми є вимова прикметника укрaїнський з наголосом на другому складі, адже за правилами сучасного наголошення це слово має вимовлятися з виділенням третього складу: український.

Правильність – це насамперед правильне, не перекручене розуміння понять, термінів, якими передаються ці поняття, доречне їх вживання, зв’язок думок і понять у єдину теорію, ясність викладу. Правильною є відповідь, в основі якої істинні знання (наукові, об’єктивні, достовірні). Правильність досягається дотриманням літературних норм вимови й написання, словотворення й формотворення, будови словосполучень і речень. Це:

1. Правильне фонетичне наголошення слів (слід уникати діалектних та просторічних наголосів)

2. Дотримання вимовних (орфоепічних), морфологічних, синтаксичних норм української літературної мови, граматичної будови речення, фрази, вислову.

Іноді в літературі ототожнюються поняття “культура мовлення” і “правильність мовлення”, тобто його мовна нормативність. Однак поняття “культура мовлення” не збігається за обсягом із поняттям “мовна нормативність”, “правильність”, оскільки містить пошук мовних засобів для вираження в кожній реальній ситуації мовленнєвої взаємодії змісту і форми. Культура мовлення містить навички пошуку, добору й свідомого застосування в живому процесі мовленнєвого спілкування мовних засобів, необхідних для конкретного випадку комунікації, виховує свідоме ставлення до мовленнєвої діяльності. Нехтування комунікативною спрямованістю її неминуче призводить до порушення живого контакту між співрозмовниками, а відтак виникнення психолого-педагогічного бар’єру.