1.3. Організація наукової діяльності в україні

Організацією науки в У країні займається Державний комітет у справах науки і технологій України, який визначає разом з нау­ковими установами напрям розвитку наукових досліджень та ви­користання їх у народному господарстві. Державний комітет по­дає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та забезпечення фінансування із державного бю­джету або інших джерел.

Державна система організації і управління науковими дослі­дженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтува­ти науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:

- науково-дослідні та проектні установи й центри Націона­льної Академй наук України (НАН);

- науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;

-науково - дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;

- науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних за­кладів;

- науково-виробничі, проектні установи і центри при проми­слових підприємствах, об'єднаннях.

Національна академія наук України є вищою державною нау­ковою організацією України, до складу якої входять дійсні члени, члени-кореспонденти та іноземні члени. Вона об'єднує всіх нау­кових працівників іх установ і здійснює дослідження в різних га­лузях знань, створює наукові основи технологічного, соціально­економічного та культурного розвитку країни. Академія має дер­жавний статус і користується правами самоврядності у вирішенні питань внутрішнього життя відповідно до свого Статуту. 27 лис­топада 1918 р. відбулися установчі Загальні збори Української академй наук, на яких першим президентом Академії було обра­но видатного вченого-геолога і геохіміка зі світовим ім'ям В. І. Вернадського. Протягом багаторічної історії президентами Академії обиралися М. п. Василенко (1921-1922 рр.), О. І. Ле­вицький (1922 р.), В. І. Липський (1922-1928 рр.), Д. К. Заболо­тний (1928-1929 рр.), О. О. Богомолець (1930-1946 рр.), О. В. Палладін (1946-1962 рр.). З 1962 року очолює Акаде­мію - Б. Є. Патон. Назва Академії зазнавала змін чотири рази. У 1918-1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. - Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936--1991 рр. - Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. - Академія наук України, а з 1994 р. - Національна академія наук України. Українська академія наук була найстарі­шою з республіканських академій за часів існування СРСР.

Найвищий орган НАН України - Загальні збори іх членів, що складаються нині з 512 академіків і членів-кореспондентів та 130 іноземних членів. У час між сесіями Загальних зборів керів­ництво роботою Академії здійснює Президія НАН У країни у складі президента, віце-президентів, головного ученого секретаря і членів Президії, які обираються через кожні п'ять років. До Президії входять академіки-секретарі відділень наук і голови ре­гіональних наукових центрів. У ії роботі постійну участь беруть президенти інших державних академій наук У країни.

У Національній академії наук діють три секції, що об' єднують 13 відділень наук: математики; інформатики; механіки; фізики і астро­номії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавст­ва; фізико-технічних проблем енергетики; хімії; молекулярної біо­логії, біохімії, експериментальної і клінічної фізіології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. В Академії працюють 6 регіональних наукових центрів, які пщпорядковані також Міністерству освіти і науки України. Основною ланкою структури НАН України є науково­дослщні інститути та прирівняні до них інші наукові установи.

Академія має дослідно-виробничу і конструкторську базу, до якої належать дослідні підприємства, конструкторсько-техноло­гічні організації, інженерні та обчислювальні центри. При уста­новах НАН України функціонують малі та спільні підприємства, які сприяють комерціалізації результатів наукових досліджень. Інститути Академії виступили засновниками перших в Україні технологічних парків. Зараз за активної участі установ НАН України працюють вісім технопарків, на які законодавством України поширено спеціальний режим інноваціної та інвести­ціної діяльності.

Вчені НАН України принесли на вівтар науково-технічного прогресу чимало результатів фундаментальних і прикладних до­сліджень світового рівня. На їх рахунку понад 90 % відкриттів, зроблених в У країні, та ряд інших доосягнень, що знайшли широке використання в промисловості, сільському господарстві і культурі. Ще в 30 -і роки минулого століття вони здійснили шту­чну ядерну реакцію перетворення ядер літію на ядра гелію, побу­дували прискорювач заряджених частинок, отримали важку воду, створили трикоординатний радіолокатор дециметрового діапазону.

Вже через п'ять років після тривалої і спустошливої війни в НАН України вперше в континентальній Європі було побудовано малу електронну обчислювальну машину, а потім розроблено те­орію цифрових автоматів, на підставі якої було сконструйовано кілька поколінь електронно-обчислювальної техніки.

Великий внесок зробили фізики і астрономи Академії наук зок­рема у теоретичну фізику, фізику твердого тіла, низьких температур, напівпровщників, фізичну електроніку, радіофізику та астрономію.

Національна академія наук У країни стала всесвітньовизнаним матеріалознавчим центром у напрямах електрозварювання, спеціа­льної електрометалургії, надтвердих матеріалів та виготовлення ін­струментів з них. Важливу сторінку її історії становлять комплексні дослщження щодо освоєння космічного простору, запровадження технології зварювання і різання металів пщ час орбітальних польо­тів і у вщкритому космосі, виконання монтажних і ремонтних робіт, використання сонячної енергії для енергопостачання космічних апаратів, здійснення серії біологічних експериментів на орбіті.

Триває цілеспрямована пошукова праця з теоретичної та екс­пери ментальної онкології, радіаційної медицини, кріобіології та кріомедицини, молекулярної і клітинної біології, генної інжене­рії, мікробіології та вірусології.

Чимало досягнень є у галузі соціогуманітарних наук.

Створено фундаментальні багатотомні праці зі стародавньої історії України, політичної історії ХХ століття, історії українсь­кої культури.

Особливе місце належить НАН України у подоланні наслідків найбільшої техногенної катастрофи, що сталася на Чорнобильсь­кій атомній електростанції. Академія, як відомо, застерігала кері­вні інстанції СРСР про небезпеку зосередження в Україні десят­ків енергоблоків і хибне їх розташування, але ці попередження були проігноровані.

Багато уваги приділяється підготовці наукових кадрів високої кваліфікації, зокрема через аспірантуру і докторантуру. Чимало вихованців Академії плідно працює в науково-дослідних устано­вах, а також на виробництві, у підприємницьких структурах, фі­нансово-банківській системі, в депутатському корпусі різних рів­нів, центральних і місцевих виконавчих органах державної влади.

За роки переходу України до ринкової економіки вчені НАН у країни розробили десятки нових технологій, які сприяють роз­витку держави, вітчизняного виробництва конкурентоспромож­ної наукоємної продукції.

Національна академія наук України докладає багато зусиль для розвитку міжнародних наукових зв'язків, інтеграції у світове наукове співтовариство. У станови Академії беруть активну участь у виконанні спільних дослідних робіт за прямими двосто­ронніми угодами з науковими організаціями зарубіжжя, а також за грантами багатьох міжнародних наукових фондів і програм.

у кладено угоди і встановлено творчі контакти з академіями наук та іншими науковими центрами понад 50 країн Європи, Азії, Америки.

НАН України бере участь у роботі понад 20 авторитетних між­народних організацій - ЮНЕСКО, ВООЗ, МАГАТЕ, МНРС тощо.

Зростає зовнішньоекономічна діяльність установ НАН Украї­ни. Виконуються дослідження і розробки на замовлення інозем­них наукових організацій і фірм, здійснюється продаж ліцензій, власної наукоємної продукції. Працюють десятки спільних під­приємств з зарубіжними партнерами.

Ефективну зовнішньоекономічну діяльність ведуть інститути електрозварювання ім. Є. О. Патона, проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича, надтвердих матеріалів, фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова, монокристалів, технічної теплофізики, газу, мікробіології та вірусології ім. Д. К. Заболотного. Серед їх партнерів відомі наукові установи і промислові фірми США, Японії, Вели­кобританії, Франції, Нідерландів, Китаю, Єгипту, Туреччини, Ірану.

Відділення НАН об'єднують науково-дослідні інститути (НДІ), які очолюють розвиток науки у певній галузі знань. У них зосе­реджені провідні наукові сили.

Науково-дослідну діяльність прикладного характеру на нижчих рівнях здійснюють в НДІ відділи, лабораторії, сектори, а також вищі навчальні заклади (університети, академії, інститути). Останні мають спеціальні підрозділи, які виконують науково-дослідні роботи за ра­хунок державних бюджетних і госпрозрахункових коштів. Проводять дослідження науково-педагогічні працівники із залученням студен­тів, а також молодих учених, здобувачів кандидатських і докторських дисертацій за науковою тематикою вищих навчальних закладів.

Структуру управління науковою роботою НДІ можна відобра­зити схемою 1.1:

Схема 1.1. Структура управління науково-дослідним інститутом

У вищих навчальних закладах науково-педагогічні працівники обіймають посади: асистента, викладача, старшого викладача, доцента, професора, завідувача кафедри.

Для підготовки наукових кадрів в Україні діє аспірантура, до­кторантура, а також самостійна робота спеціалістів по написанню дисертації без відриву від виробництва (здобувачі).

Субєктами наукової діяльності є: науковці, вчені та науко­вo-педагогічні пращвники, а також наукові установи, наукові ор­ганізації, вищі навчальні заклади ІІІ - ІV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Осіб, які постійно займаються науковою діяльністю, називають досліднuками, науковцями, науковими працівниками, вченuми.

Науковий працівник - це вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору про­фесійно займається науковою, науково-технічною, нау­ково-організаційною або науково-педагогічною діяльні­стю та має відповідну кваліфікацію, незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, під­тверджену результатами атестації.

Однією з форм їі колективних наукових досліджень є наукові школи.

Науковою школою слід вважати творчу співдружність учених, які працюють в одній країні або в одному місті в певній галузі науки, об'єднаних спільністю підходів до вирішення проблеми, стилю роботи, спільністю науко­вого мислення, ідей і методів їх реалізації.

Головні ознаки наукової школи:

- наявність наукового лідера - видатного вченого, який володіє умінням підбирати творчу молодь і навчати ії мистецтва дослідження, створювати в колективі творчу, ділову, доброзич­ливу обстановку, заохочувати самостійність мислення й ініціа­тиву;

- високу наукову кваліфікацію дослідників, згуртованих на­вколо лщера;

- значущість одержаних результатів, високий науковий авто­ритет у певній галузі науки та громадському визнанні;

- оригінальність методики досліджень, спільність наукових оглядів.

Широкого визнання набули наукові школи в галузі педагогічої науки, пов'язані з іменами видатних українських вчених­ і педагогів В. Сухомлинського, І. Зязюна, Н. Ничкало, О. Савчен­ко, М. Шкіля, М. Ярмаченко, Прокопенка І. Ф. та багатьох­ - багатьох інших.

У практичній діяльності важливе значення мають також нау­кові просвітницькі товариства, покликані сприяти поширенню наукових знань, досягнень у галузях науки, техніки, виробництва та культури серед населення.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕНННЯ