14

Тема 2.2. Колективний договір. План лекційного заняття:

1.Поняття колективного договору.

2.Зміст та структура колективного договору.

3.Колективні переговори по укладенню колективного договору.

4.Порядок вирішення розбіжностей, що виникають під час ведення колективних переговорів.

5.Реалізація колективного договору і контроль за його дією, відповідальність за порушення колективного договору.

1.Поняття колективного договору.

В умовах розвитку в Україні ринкових відносин важливим регулятором суспільних відносин у сфері праці є локальні нормативні акти. Світовий досвід дає підстави стверджувати, що реалізація принципів добровільності праці, моральної та матеріальної зацікавленості в її результатах здійснюється шляхом застосування системи угод для регулювання праці. Ці угоди можна поділити на 2 групи: індивідуальні угоди, що укладаються між працівником і роботодавцем (трудовий договір, договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність) та колективні угоди — різного роду угоди між роботодавцем (їх об'єднаннями) і працівниками (їх органами представництва). Колективні угоди укладаються на державному, галузевому та регіональному рівнях. 

Колективна угода на виробничому рівні йменується колективним договором.

Преамбула Закону "Про колективні договори і угоди" визначає як основну мету цього Закону сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників.

Тобто, преамбула названого Закону однозначно визначає місце колективно-договірного регулювання трудових відносин як додаткового механізму реалізації положень чинного трудового законодавства України в умовах ринкових відносин.

Однак необхідно зауважити й те, що йдеться не про приниження ролі колективно-договірного регулювання, а про чітке визначення його місця у правовому регулюванні трудових відносин. Уявляється, що тільки поєднання ефективного централізованого правового регулювання трудо­вих та тісно пов'язаних із ними відносин забезпечить ефективність колективно-договірного механізму правового регулювання. В протилежному випадку, у разі гіперболізації колективного та індивідуального правового регулювання трудових відносин, працівники сам на сам зіткнуться з економічно могутнішим контр­агентом — роботодавцем, у якого знайдуться аргументи для нав'язування своїх умов іншій стороні — працівникам. Тому, на сучасному етапі, преамбула Закону України "Про колективні договори i угоди" цілком відповідає реальному стану речей у взаєминах учасників соціально-економічних відносин. 

Відповідно до ст. 1 Закону "Про колективні договори і угоди" та ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та власників або уповноважених ними органів. Згідно зі ст. 2 названого Закону колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Частина 2 цієї статті вказує, що колективний договір може бути укладено в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Укладання колективного договору ґрунтується на таких принципах:

—рівноправність учасників, паритетне представництво та здійснення контролю за виконанням взятих зобов'язань;

—надання свободи в обговоренні питань, що становлять предмет колективного договору;

—добросовісність в прийнятті зобов'язань, взаємна відповідальність в разі невиконання умов колективного договору;

—врахування реальних можливостей матеріального, виробничого і фінансового забезпечення зобов'язань сторін;

—повноважність представників сторін, які укладають колек­тивний договір;

—дотримання норм трудового законодавства. 

Стаття 3 Закону "Про колективні договори і угоди" визначає сторін колективного договору. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом ор­ганами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.